1. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

літературні та художні твори;

комп'ютерні програми;

компіляції даних (бази даних);

виконання;

фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

раціоналізаторські пропозиції;

сорти рослин, породи тварин;

комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

комерційні таємниці.

!!! Умовно весь перелік об´єктів права інтелектуальної власності прийнято поділяти на чотири групи. Першу групу — авторське право і суміжні права — складають літературні і художні твори, комп´ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі програми, організацій мовлення. Другу групу складають об´єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції. До третьої групи відносяться сорти рослин і породи тварин, які прирівняні до об´єктів промислової власності за своїм правовим режимом. Вони, безперечно, є творчими результатам. І при відповідності вимогам закону визнаються об´єктами інтелектуальної власності. Четверту групу складають комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. В точному значенні ці об´єкти не є результатами творчої діяльності, але в правовому режимі вони також прирівнюються до об´єктів промислової власності. В спеціальній літературі прийнято називати п раво на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Поза межами цього поділу залишився такий об´єкт як наукове відкриття. На наукове відкриття виключного права не виникає, воно визнається надбанням всього людства, тому його визнавати об´єктом права інтелектуальної власності можна лише умовно. Право авторства і право пріоритету визнається за авторами наукового відкриття.

Конвенція, якою 14 липня 1967 р. у Стокгольмі було заснова­но Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), зазна­чає, що „інтелектуальна власність" містить права, які стосуються:

1) літературних, художніх та наукових творів;

2) виступів виконавців, фонограм та програм ефірного мов­лення;

3) винаходів у всіх сферах людської діяльності;

4) наукових відкриттів;

5) промислових зразків;

6) корисних моделей;

7) товарних знаків, знаків обслуговування і торгових назв та позначень, найменування місця походження;

8)припинення недобросовісної конкуренції, а також всіх інших результатів інтелектуальної діяльності в промисловій, на­уковій, літературній або художній областях.    

Втілення творчого процесу в певний результат, що є об’єктом авторського права чи визнається таким з додержанням вимог патентного права, породжує в автора (винахідника, інших суб’єктів творчої діяльності) права на цей результат. Такі права, їх порядок виникнення, реалізації та захисту регулюється законами України:

• Закон України «Про авторське право і суміжні права».

• Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

• Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

• Закон України «Про охорону прав на промислові зразки».

Право інтелектуальної власності, згідно зі ст. 420 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), є правом особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності. Зміст цих прав щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом та іншими законами. Зокрема, особистими немайновими правами є право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта цього права; вимагати або забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору; обирати псевдонім при використанні твору; право на недоторканність твору.

ЦКУ Стаття 309. Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості

1. Фізична особа має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що передбачено у даній статті, є важливою гарантію всебічного та гармонійного розвитку особи у суспільстві. Під поняттям «свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості» слід розуміти можливість особи на власний розсуд та відповідно до своїх можливостей визначати сферу, зміст та форму творчості. Проте свобода творчості не тотожна поняттю вседозволеність. І тому у випадку, коли дана творчість суперечить закону чи моральним засадам суспільства, наприклад, пропагує ідеї фашизму, расизму, тероризму та інших суспільне небезпечних явищ, то така може і повинна бути обмежена.

Гарантією здійснення даного права є заборона здійснювати цензуру творчої діяльності. Поняття «цензура» законодавче не визначено, що породжує суттєві проблеми при застосуванні цієї норми. На нашу думку, під цим поняттям слід розуміти будь-яке неправомірне втручання в процес творчої діяльності, який здійснюється з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також з боку інших фізичних та юридичних осіб. Причому цензура може здійснюватись як активними діями (редагування, заборона до друку тощо), так і пасивними (відмова від виконання обов´язку сприяти творчій діяльності). Цивільно-правові регулювання та охорона творчості, яка знаходить своє втілення у певних матеріалізованих результатах творчості (твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) здійснюється відповідно до Книги IV ЦК (див. коментар до Книги IV ЦК).

3

Інтелектуальна власність  — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб. Виникнення терміна „інтелектуальна власність" приходиться на кінець XVII ст. Він уперше з'явився у французь­кому законодавстві на грунті теорії природного права, яке одер­жало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях фран­цузьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Ґель-вецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату (чи то літературного твору, чи винаходу) є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та „існує незалежно від визнання цього права державною владою".

14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інте­лектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Всесвітня організація інтелектуальної власності у поняття інтелектуальної власності включає:

1. промислову власність, що головним чином охоплює вина­ходи, товарні знаки і промислові зразки;

2. авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів. Нині  поняття інтелектуальної власності  включає значно більше результатів інтелектуальної діяльності. (ст.420 ЦКУ- чит.)

Отже, інтелектуальна власність - це результати творчої діяльності, її об'єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких ре­алізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, міркуван­ня, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особливість інте­лектуальної власності - її об'єктами є нематеріальні речі, а са­ме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і використа­ти, або вона вже втілена в науковому, літературному чи худож­ньому творі. Це одна із ознак інтелектуальної власності, яка відрізняє її від звичайної власності. Ті ідеї, що містять резуль­тати науково-технічної творчості і претендують на визнання об'єктом промислової власності, мають бути кваліфіковані як такі уповноваженими на це державними органами. Яким би він не був - він є об'єктом власності його творця.

Виходячи зі сказаного вище, логічно випливає висновок: як­що є інтелектуальна власність, то очевидно, що є і право інтелек­туальної власності. Не може бути власності без права власності.

ЦКУ Стаття 418. Поняття права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових і (або) майнових прав. До особистих немайнових прав відносяться право авторства, право на присвоєння творчому результату свого імені чи спеціальної назви, право на видання твору під своїм власним іменем, під псевдонімом або анонімно, право на недоторканність твору та інші. Суб´єкти права промислової власності також можуть мати особисті немайнові права. Зазначені права невідчужувані від їх суб´єкта, — не можуть бути передані іншій особі, не переходять в спадщину. Вони не можуть бути об´єктом цивільного обігу.

Майнові права суб´єкта права інтелектуальної власності складають серцевину права інтелектуальної власності. Заради них у більшості випадків створюються об´єкти творчої діяльності, вони є рушійною силою розвитку інтелектуального потенціалу країни. Зміст майнових прав на окремі об´єкти інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншими законами про інтелектуальну власність. Майнові права на об´єкти інтелектуальної власності визнані товаром, вони є об´єктом цивільного обігу, можуть відчужуватися від їх суб´єкта, - бути передані іншим особам, переходити в спадщину як за заповітом, так і за законом. Своїми майновими правами творець має право володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд (стаття 41 Конституції України). В цьому право інтелектуальної власності (майнові права) не відрізняється від права власності на речі.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Того чи іншого суб´єкта цього права можна позбавити чи обмежити його використання лише у випадках, прямо передбачених цим Кодексом чи іншими законами України про інтелектуальну власність. ЦК чітко визначає підстави для позбавлення права інтелектуальної власності та підстави для обмеження його використання. Суб´єкт права інтелектуальної власності може сам відмовитися від нього або погодитися на його обмеження.

Слід відзначити, що право власності, як і будь-яке інше цивільне право, прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктив­ному значенні. Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні -це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, які регу­люють зазначені відносини.

Узагальнивши, можна зазначити, що право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні характеризується такими основними ознаками:

1) воно є правом на результат інтелектуальної творчої діяльності;

2) об'єктом права інтелектуальної власності є нематеріальна річ, при цьому результат інтелектуальної, творчої діяльності може бути втілений у будь-який матеріальний носій;

3) цей результат придатний для відтворення і сприйняття іншими особами і придатний для багаторазового відтворення (тиражування);

4) правова охорона надається результату інтелектуальної творчої діяльності або за умови його створення і набуття форми, придатної для сприйняття іншими особами (наприклад, твори науки, літератури, мистецтва), або за умови його відповідності вимогам чинного законодавства України про інтелектуальну власність (наприклад, винаходи, корисні моделі, промислові зразки);

5) правова охорона об'єктів інтелектуальної власності надається на певний строк, визначений чинним законодавством;

6) право інтелектуальної власності на той чи інший об'єкт слід відрізняти від права власності на матеріальний носій, в якому втілено творчий результат, а право власності на річ, в якій втілено результат інтелектуальної власності, не залежить від права інтелектуальної власності на цей результат;

7) особисті немайнові права суб'єктів права інтелектуальної власності невіддільні від особи їх творця і не підлягають відчуженню;

8) майнові права суб'єкта інтелектуальної власності можуть відчужуватись будь-яким цивільно-правовим способом; суб'єкт цих прав може відмовитись від них;

9) об'єкти права інтелектуальної власності чинним законодавством визнані товаром і можуть бути об'єктом будь-яких цивільно-правових правочинів;

10) право інтелектуальної власності є непорушним, ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власнос­ті - особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чин­ного законодавства належать авторам того чи іншого результа­ту інтелектуальної діяльності.