8

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА СУСПІЛЬНИХ НАУК

Методичні вказівки

з практичного заняття для студентів

Навчальна дисципліна: «Українська мова за професійним спрямуванням»

Тема 4. Cловники в професійному спілкуванні. Типи словників, їх функція та роль у підвищенні мовленнєвої культури.

Курс: І-ий

Факультет: медичний, стоматологічний, фармацевтичний

Спеціальність: 221 «Стоматологія»

222 «Медицина»

226 «Фармація»

Затверджено на методичній нараді кафедри «___» _________2016 р.

Протокол № ____.

Зав.кафедри,

к.філол.н., доцент ________ Сікорська О.О.

Одеса – 2016 р.

1. Тема № 4. Словники у професійному спілкуванні. Типи словників, їх функція та роль у підвищенні мовленнєвої культури.- 2 год.

2. Актуальність теми. Для майбутніх лікарів важливим є узагальнення та поглиблення знань про словники та їхні типи, оволодіння орфографічними, орфоепічними, лексичними, стилістичними, пунктуаційними нормами української мови.

3. Мета заняття:

3.1. Загальна мета: Ознайомити студентів із історією словників, привчити користуватись словниками для того, щоб збільшувати свій словниковий запас і підвищувати рівень своєї освіченості і культури.

3.2. Виховна мета: Ознайомити сдуентів із словниками, допомогти збагнути необхідність користування словниками, розвивати навички стилістичної майстерності, сприяти піднесенню мовної культури. Допомогти навчитись користуватися словниками двомовними, тлумачними.

3.3. Конкретна мета:

знати:

- визначення поняття: лексикографія;

- лексичні та стилістичні норми української мови;

- розрізняти словники за функціями.

3.4. На основі теоретичних знань з теми

вміти:

- давати визначення основних понять;

- розпізнавати типи словників;

- вміти користуватися словниками.

4. Матеріали до аудиторної підготовки (міждисциплінарна інтеграція)

№/№	Дисципліни	Знати	Вміти
1	2	3	4
1.	Попередні дисципліни 1.Українська мова 2.Історія української культури 3.Історія України	Правила українського правопису; історію української лексикографії	Розпізнавати типи словників, вміти користуватися словниками
2.	Наступні дисципліни 1.Соціальна медицина	лексичні та стилістичні норми української мови	Користуватися знаннями про лексичні та стилістичні норми
3.	Внутрішньо-предметна інтеграція 1.Орфографія 2.Стилістика 3.Пунктуація	Орфографічні, стилістичні, морфологічні, пунктуаційні норми	Застосовувати вміння користуватися словниками на практиці

5. Зміст теми

Лексикографія – це наука, об’єктом вивчення якої є правила й норми укладання словників, особливості їх класифікації.

Словник – зібрання слів або словосполучень, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Словники виконують функції: інформативну (несуть певну інформацію про об’єктивний світ) та нормативну (допомагають оволодіти мовними нормами).

На території України перші словники виникли в кінці 16 ст., вони тлумачили значення слів, переважно запозичених, маловживаних, незрозумілих. Перший словник невідомого автора називався «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто». У 1596 році вийшов словник Лаврентія Зизанія «Лексисъ сирьчь реченія въкратъць собранье изъ словенскаго языка на просты рускій діалектъ истолкованье», а в 1627 році з’явився словник Памви Беринди «Лексиконъ славеноросскій и именъ тълкованиє».

Залежно від призначення, лексичного матеріалу, способів його опрацювання розрізняють словники енциклопедичні та лінгвістичні, або філологічні.

В енциклопедичних словниках містяться відомості про предмети чи явища об’єктивної дійсності, тут можна знайти інформацію про різні країни, видатних людей, визначні події тощо. Наприклад: «Верба – рід рослин родини вербових. Дерева й кущі. Понад 300 видів, поширених по всій земній кулі, крім Нової Гвінеї, Австралії та Антарктиди. В Європі – 173 види, з них в Україні – 30. Використовуються для закріплення пісків та озеленення. З гілок плетуть різні вироби; листя йде на корм козам, з нього добувають також жовту фарбу».

У лінгвістичних словниках пояснюється слово (чи словосполучення) з точки зору його значення, написання, вимови, подається переклад іншими мовами тощо. Лінгвістичні словники бувають перекладні (містять переклад слів з однієї мови на іншу) та одномовні.

Одномовні словники поділяються на такі види:

1. тлумачні – пояснюється значення слів певної мови; вони бувають:

а) власне тлумачні – містять слова певної мови з їх поясненням, прикладами вживання (ВІЗЕРУНОК, нка, ч. Малюнок із різних ліній, кольорів, тіней тощо; мереживо, орнамент. Зроблю маленьку книжечку. Хрестами і візерунками з квітками Кругом листочки обведу (Шевч.));

б) іншомовних слів – включають тільки запозичені слова з вказівками, з якої мови вони походять, та поясненням значення (КЕКС (англ.) – кондитерський виріб у формі чотирикутного хлібця зі здобного тіста);

в) термінологічні – пояснюють значення термінів з певної галузі знань (Амфібрахій – трискладова стопа з наголошеним другим складом);

г) фразеологічні – містять пояснення стійких виразів (Крила виросли – про стан душевного піднесення в кого-небудь);

2. орфографічні – подають довідки щодо правопису слів, наголосу (лейкоз, -у);

3. орфоепічні – пояснюють правильну вимову з допомогою транскрипції та наголосу (у книжці [у книз´ц´і]);

4. етимологічні – містять інформацію про походження й розвиток слова (Апельсин – з голландського appelsien, що походить з французького pomme de Sine, буквально «китайське яблуко»; завезений португальцями з Китаю в 1548р.);

5. словники синонімів (будинок – дім, домівка, хата, господа, оселя);

6. словники антонімів (великий – малий);

7. словники омонімів (бал – вечір з танцями, бал – оцінка);

8. словники паронімів (адресат – адресант, ефект – афект);

9. словники епітетів – містять усталені означення певного слова (Вишня – біла, висока, густа, дика, зелена, молода, пишна, розквітла, рясна, стара, стигла);

10. словники мови письменників – наприклад, словник мови Т.Г.Шевченка включає лише ті слова, що зустрічаються в його творах.

Існують також, але не мають значного поширення словники власних назв, діалектні словники, словники жаргонної мови, словники асоціативних норм, інверсійні та ін.