Завдання до самостійної роботи

1. Як ви вважаєте, чи можна порівнювати конфлікти, розподілені на різних рівнях соціальної структури суспільства, один з одним за їх змістом? Якщо так, чи можна виділити якісь загальні критерії, які описують їх специфічні риси?

2. Розташуйте в логічній послідовності (якщо це можливо) такі поняття, як протиріччя, криза, соціальний процес, протистояння, протилежність, революція, соціальний конфлікт, соціальна зміна. Обґрунтуйте визначене вами місце для соціального конфлікту.

3. Як ви вважаєте, чи є такі конфлікти, які мають позитивний характер для розвитку суспільства в цілому?

4. Чи є правомірним наступне твердження: «Кожний конфлікт є притаманним конкретному етапу розвитку суспільних протиріч. Накопичення невирішених протиріч зумовлює масштаби, швидкість і характер конфлікту. Необхідно штучно стимулювати виникнення конфлікту (якщо можливо) і таким чином контролювати його, поки протиріччя не накопичилися до «критичної маси»?

5. Наведіть декілька прикладів умов, які сприяють розростанню масштабів конфлікту серед тих соціальних груп, які на певному етапі конфлікту не мали безпосереднього відношення до нього та його проблемної ситуації.

6. У чому переваги системного підходу до аналізу конфліктів і конфліктної ситуації порівняно з іншими, які вам відомі?

Контрольні питання

1. Назвіть структурні елементи конфлікту.

2. Назвіть функції та дисфункції соціального конфлікту.

3. Назвіть критерії класифікації конфліктів.

4. У чому полягає суть динаміки конфлікту?

5. Що означає «управління конфліктами»?

6. Які ви знаєте форми та методи розв’язання конфлікту?

Література: [1–13].

Змістовий модуль 2 Політичні конфлікти: розвиток і шляхи подолання

Семінарське заняття № 3

Тема. Політичні конфлікти та політичні кризи

Мета: з’ясувати природу та сутність політичного конфлікту, вивчити технології розв’язання політичних конфліктів.

План

1. Природа та сутність політичного конфлікту.

2. Типи політичних конфліктів і криз.

3. Технології розв’язання політичних конфліктів.

Короткі теоретичні відомості

Основні поняття: політичний конфлікт, політична криза, медіатор, переговори.

Політичні конфлікти – це особливий вид суспільних відносин, котрі здійснюються стосовно політичної влади та її функціонування.

Найбільш істотна відмінність політичного конфлікту від інших соціальних полягає в тому, що задіяні в ньому суб’єкти (особи, групи, еліти, держави) протистоять одне одному з головного базового приводу – влади, її поділу чи оволодіння нею.

Дослідження в галузі функціональних можливостей конфліктів уперше були проведені Л. Козером і Р. Дарендорфом. 

Так, Р. Дарендорф стверджував, що суспільство, народжуючи нерівність, породжує конфлікти, насамперед політичні. При цьому, наголошував він, предметом політичного конфлікту є життєві блага, точніше – їх нерівномірний розподіл.

Причиною політичних конфліктів є зіткнення ціннісних орієнтацій: ліві – праві, ліберали – консерватори, інтервенціоністи – ізоляціоністи й ін. Є підстави стверджувати, що розбіжності в цінностях – одна із основних причин і передумов політичного конфлікту. Коли ці розбіжності виходять за певні межі, виникає конфлікт, або навіть і криза.

Більшість авторів західної політичної науки виходять із того, що в кінцевому рахунку конфлікти визначаються свідомістю людей. Причинами, які викликають політичні конфлікти, називають розбіжність індивідуальних і суспільних цінностей, розлад між сподіваннями, практичними намірами та вчинками осіб, нерозуміння своїх дій стосовно один до одного, логічні помилки та семантичні труднощі в процесі комунікації, недостатність і неякісність інформації. У цьому плані соціально-політичні зіткнення трактуються як зіткнення «конфліктуючих свідомостей», а їх головні причини – недосконалість людської психіки, невідповідність між реальністю й уявленням про неї.

Джерело політичного конфлікту – в почуттях та емоціях, які псують взаємовідносини сторін, це у природі цих взаємовідносин (Л. Козер).

З точки зору зон і галузей конфлікти поділяють на зовнішньо- і внутрішньополітичні. Згідно з якісною характеристикою, що відображає ступінь радикалізації соціально-політичних змін, виділяють обмежені та радикальні конфлікти. Політичні конфлікти відрізняються один від одного ще за одним критерієм – на якому політичному підґрунті вони виникають і розгортаються:

– на вищому рівні організації влади чи регіональному або місцевому;

– у центрі політичної системи чи на периферії.

За часовими характеристиками вирізняють довготривалі та короткострокові конфлікти. 

Політична криза – це переломний стан політичної системи суспільства, який полягає у поглибленні та загостренні конфліктів, які мають місце, у різкому посиленні політичного напруження та нестабільності.

Основою політичної кризи є зміни у співвідношенні сил в уряді або парламенті навколо балансу інтересів. Криза може відображати відповідну дезорганізацію, дестабілізацію політичної системи, та виявляти нове співвідношення сил, інтересів. Розв’язання кризи буде означати не що інше, як початок нового етапу суспільного розвитку. Внутрішньополітичні кризи можливо вибудувати за ступенем їх глибини та безпеки для суспільної стабільності: урядова криза, парламентська та конституційна кризи. Особливою формою політичних криз є революція, контрреволюція, повстання, путч, війна тощо. 

Для розв’язання конфлікту, як правило, доводиться прикладати більш чи менш значні зусилля. Було б безнадійною справою сподіватися на «самовирі-шення» конфлікту. Можна намагатися його не помічати, ігнорувати, у кращому випадку пояснювати. Але, якщо він буде розв’язуватися стихійно, то буде загострюватися, виявлятися більш агресивно та може зруйнувати політичну систему.

Для урегулювання та завершення конфлікту необхідно:

– встановити точну діагностику протиборства, включаючи з’ясування його мотивів, причин;

– прогнозувати хід і наслідки конфлікту. Головне – змусити сторони усвідомити необхідність виробити спільне рішення виходу із ситуації. Чим чіткіше визначено предмет непорозумінь і наслідків, тим більше шансів на ефективність вирішення.

Можливі два варіанти розв’язання конфлікту:

– розв’язання самими учасниками конфліктуючих сторін. Переговори дозволяють дійти згоди, коли відкривають шлях до співробітництва між протилежними сторонами. Цей метод використовувався з часу виникнення конфліктів узагалі, тобто з виникненням людського суспільства. Однією з найважливіших вимог під час проведення переговорів є відмова від позиційних торгів. Коли сторони стоять твердо на позиціях, не вдаючись до інтересів один одного, згоди, звичайно, не досягають. Щоб дійти розумного вирішення, необхідно примирити інтереси, а не позиції. Основна проблема переговорів полягає не в конфліктних позиціях, а в конфліктах між потребами, бажаннями, турботами та побоюваннями кожної із сторін, а такі потреби та бажання і є інтересами;

– зближення позицій та інтересів протилежних сторін через посередника – медіатора (лат. «mediatio» – посередництво, посередництво у суперечці третьої сторони, третьої держави, що не бере участі у суперечці). Завдання медіатора – запропонувати сторонам готове рішення, яке сторони готові та повинні виконувати, домовитись, дійти згоди.

Медіація не є чимось відмінним від переговорів, це лише особливий вид переговорного процесу. Однією з форм вирішення політичних конфліктів є референдуми із правовими наслідками – наприклад, прийняття конституції, визначення статусу території й ін. Другою формою є вибори. У ролі арбітра як у першому, так і в другому випадках виступають самі громадяни.