ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….4

1 Теми та погодинний розклад семінарських занять і самостійної роботи…………………………………………………………...................................6

2 Перелік семінарських занять……………………………………………………...7

3 Рекомендації щодо написання рефератів студентами........................................28

4 Питання до іспиту…………………………………………………………….......29

5 Критерії оцінювання знань студентів..………………………………………….31

Список літератури ……………………………………………………....................32

ВСТУП

Навчальна дисципліна «Соціальні та політичні конфлікти» є новою в навчальних планах підготовки психологів. Вона базується на вивченні таких навчальних дисциплін, як соціальна психологія, соціологія, теорія масової комунікації, політична психологія.

У методичних вказівках відповідно до навчальної програми з дисципліни «Соціальні та політичні конфлікти» розкрито актуальні питання, пов’язані з такими масовими феноменами, як: соціальний конфлікт, політичний конфлікт, масові соціально-психологічні явища тощо. Систематизовано виклад загальних відомостей щодо їх ґенези, структури, динаміки, подаються найбільш поширені в соціально-психологічній, політичній науці теоретичні уявлення про означені феномени та супутні їм процеси. Також вивчення даної дисципліни полягає в засвоєнні студентами знань стосовно природи, причин і механізмів появи соціальних і політичних конфліктів; причин та особливостей розгортання (функціонування) конфліктів, поведінки людей, інших суб’єктів у соціальних і політичних конфліктах.

Опанування дисципліни передбачає застосування системного підходу до організації самостійної пізнавальної діяльності відповідно до вимог державного стандарту освіти та сучасної парадигми навчання.

Використання даних методичних рекомендацій сприятиме досягненню студентами таких результатів: набуття знань щодо теоретичних основ соціально-політичної конфліктології, які передбачені робочою програмою; вироблення вмінь застосовувати теоретичний матеріал для виконання завдань за темами шляхом вияву самостійності та творчої ініціативи.

Методичні матеріали містять завдання для семінарських занять з курсу «Соціальні та політичні конфлікти», які відповідно до програми вивчення навчальної дисципліни передбачають самостійне опрацювання тем і термінів з кожної теми, підготовку відповідей на контрольні питання та завдання.

Мета семінарських занять – закріплення теоретичних знань студентів у рамках змісту тем, для яких заплановане самостійне опрацювання.

Семінарські заняття розвивають уміння застосовувати здобуті знання при аналізі специфіки виникнення та розвитку політичних і етнополітичних конфліктів, застосовувати на практиці теоретичні знання з урегулювання конфліктів, розробляти прийоми посередницького втручання в конфлікти.

Питання для самоконтролю передбачають активізацію у студентів знань із попередніх тем курсу.

Методи викладання та навчання:

• лекції, семінарські заняття;

• самостійне дослідження.

Методи оцінювання:

Знання та вміння слухачів оцінюються за допомогою:

• презентації на семінарському занятті (кожному студенту відведено 15 хвилин на презентацію та 5 – на запитання), критеріями оцінювання є: зміст, спосіб подачі матеріалу, оригінальність та інноваційність методів аналізу процесів, що розглядаються;

• написання реферату (критеріями оцінювання є: актуальність змісту, самостійність виконання, аналітичні здібності, ступінь і форма узагальнення матеріалу, глибина критичних зауважень, різноманітність та обґрунтованість пропозицій щодо вдосконалення визначеної соціальної програми);

• виконання самостійної роботи.

1 Теми та погодинний розклад семінарських занять і самостійної роботи

№ пор.	Тема	Кількість годин
		семін. занять	самост. роб.
1	Причини конфліктів	2	12
2	Моделі розвитку соціальних конфліктів	2	14
3	Політичні конфлікти таполітичні кризи	2	14
4	Міжнародні конфлікти	2	12
5	Етнополітичні конфлікти	2	16
Разом		10	68

2 Перелік семінарських занять

Змістовий модуль 1. Соціальна природа конфліктів

Семінарське заняття № 1

Тема. Причини конфліктів

Мета: проаналізувати причини виникнення конфліктів і стадії їх розвитку відповідно до типів.

План

1. Поняття та функції соціального конфлікту.

2. Виникнення конфлікту та стадії його розвитку.

3. Типологія конфліктів.

4. Основні концепції соціальних конфліктів.

Короткі теоретичні відомості

Основні поняття: соціальний конфлікт, структура конфлікту, суб’єкти конфлікту, динаміка конфлікту, соціальний антагонізм.

За багатьох визначень поняття «конфлікт» найоптимальнішим є таке: «конфлікт» (від лат. conflictus – зіткнення) – суперечність між інтересами, що призводить до зіткнення між людьми, групами людей, організаціями, державами тощо. Мета будь-якого конфлікту – завдати шкоди, а то й поразки протилежній стороні. Вивчає проблему конфліктів, шляхів, засобів, методів, механізмів їх розв’язання наука конфліктологія.

Соціальна природа конфліктів обумовлена нерівністю людей, їх різними можливостями: матеріальними, майновими, економічними (Н. Макіавеллі, французький матеріалізм ХVІІ ст., марксизм); претензіями на владу (М. Грушевський, Ф. Ніцше, Д. Донцов); різницею в «пасіонарних зарядах» (Л. Гумільов); розбіжністю таких пріоритетів, як традиції, вірування, морально-правові норми (Е. Тейлор, Дж. Фрезер, Б. Девідсон й ін.)

За визначенням Ф. Тейлора, можливість конфліктів є там, де:

а) існує залежність однієї людини від іншої;

б) збільшується спеціалізація та розподіл організацій на різні підрозділи; в) існує проблема розподілу функцій між людьми і групами людей;

г) існує неправильна управлінська діяльність.

Американська школа бачення конфлікту асоціює його з агресією, суперечками, війнами. Європейська «школа людських стосунків» уважає, що конфлікт – результат неефективної діяльності різних організацій та проблем управління.

Причини виникнення конфліктів (за І. Р. Лінкольном): інформаційний, структурний, ціннісний, поведінковий чинники, чинник стосунків тощо. Різні рівні вияву конфліктів: емоційний, когнітивний, поведінковий, регулятивний, комунікативний.

Пізнавальний, вольовий, емоційний, мотиваційний компоненти у структурі конфлікту (за Г. В. Пономарьовим).

Структура конфлікту за моделлю: конфліктна ситуація, інцидент, конфлікт (за М. І. Пірен).

Основні складові конфлікту:

а) конфліктуючі сторони (окремі особи, групи, великі соціуми – держави);

б) зона розбіжностей між конфліктуючими сторонами (предмет, факт, проблема й ін.);

в) уявлення про ситуацію (як правило, суб’єктивоване, індивідуалізоване, а тому бачення суті конфлікту часто абсолютно протилежне);

г) мотиви (також індивідуалізовані та часто протилежні у силу багатьох причин та обставин);

д) дії учасників конфлікту.

За В. П. Андрущенком соціальний конфлікт – це зіткнення протилежних суспільних груп, особистостей, інститутів, інтересів, поглядів, прагнень; розлад, розрада, незгода, чвара, суперечка, що загрожує тяжкими соціальними наслідками; за М. Ф. Головатим та О. В. Антонюком – це процес визрівання, здійснення та подолання взаємних суперечностей, протидій, боротьби людей, їх груп і соціальних інститутів.

Конфлікт соціальний як:

а) завершальна ланка механізму розв’язання суперечностей у системі суспільних відносин;

б) не відхилення від норм, а норма взаємовідносин людей у соціумі, форма відновлення (і заміни) пріоритетів системи інтересів, потреб, суспільних відносин.

Основна причина появи й існування соціальних конфліктів (їх джерело) – розбіжність соціальних та індивідуальних інтересів індивідів, соціальних спільностей та інститутів. Ці розбіжності виявляються в усіх сферах людського життя: економічній, суспільно-політичній, духовній, культурно-побутовій. За П. Сорокіним більшість соціальних конфліктів, що спричиняли соціальні революції, мали місце тоді, коли більшість населення позбавлялося базових інстинктів і соціальних потреб.

Основні причини соціальних конфліктів – майнові, економічні, особистісні інтереси людей.

Залежно від того, наскільки люди усвідомлюють суть протилежностей, що мають місце між ними (за Е. Гіденсом), соціальні суперечності стають (або ні) конфліктами.

Класифікація соціальних конфліктів здійснюється залежно від складу суб’єктів, кількості сторін, рівня насильства, ступеня гостроти, динаміки. Конфлікти соціальні поділяють так:

а) антагоністичні та неантагоністичні;

б) основні та неосновні;

в) реалістичні й умовні;

г) закриті та відкриті.

За М. Дойч (США) соціальні конфлікти поділяють на шість типів:

а) зіткнення інтересів є об’єктивним і від людей фактично не залежить;

б) такі, що залежать від випадкових обставин, які не завжди усвідомлюються їх учасниками;

в) такі, причини яких сприймаються конфліктуючими сторонами лише побічно;

г) конфлікт, що стосується інших суб’єктів або розгортається з інших причин;

д) конфлікт, який за об’єктивними причинами мав би бути, але ще не актуалізувався;

е) конфлікт, що виникає внаслідок хибних уявлень або непорозумінь.

Основна типологізація соціальних конфліктів (за О. І. Бондарчук, М. І. Пірен, М. Ф. Головатим):

а) внутрішньоособистісні;

б) міжособистісні;

в) сімейні;

г) внутрішньогрупові;

д) міжгрупові;

е) міжетнічні;

ж) міжконфесійні.

Основні функції соціальних конфліктів (за В. П. Андрущенком):

а) функція «вихлопного клапана», сполучного механізму стимулятора та рушійної сили суспільно-історичних змін, відтворення соціальної рівноваги, гарантія розвитку суспільства шляхом впливу інтересів, переоцінки цінностей;

б) загроза дезінтеграції суспільства, дестабілізації влади, порушення соціальної справедливості, перерозподілу власності й ін.;

в) порушення соціальної стабільності з одночасною стимуляцією соціокультурної динаміки, знищення цінностей з одночасним звільненням «поля» для нової творчої діяльності.

Основні концепції соціальних конфліктів:

– загальносоціологічні («великі» соціологічні теорії);

– теорії середнього рівня;·

– спеціальні теорії.

Загальносоціологічні теорії соціального конфлікту (визнання соціальних конфліктів нормою соціального життя). Тут виокремлюють:

а) діалектичну теорію конфлікту К. Маркса, Р. Дарендорфа;

б) функціоналістську теорію конфлікту (Г. Зіммель, Л. Козер);

в) синтезовані теорії соціальних конфліктів (що об’єднують положення двох перших концепцій).

Теорії середнього рівня. Їх автори зосереджуються на поясненні не самого соціального життя, а власне конфлікту як своєрідного соціального явища (К. Бейлі, Е. Гіденс, А. Рапопорт).

Спеціальні соціальні теорії (конкретні типи конфліктів: міжкласові, етнічні, політичні, індивідуально-групові, сімейні, міжособистісні тощо).

Теорії соціального конфлікту, визнаючи конфлікт одним із головних рушіїв соціального прогресу, одночасно розглядають явища, які характеризуються поняттями «злагода», «стабільність», «порядок», «спокій». При цьому злагода вважається нормальним станом суспільства, конфлікт тимчасовим.