Гдк забруднень в атмосферi населених пунктiв та повiтрi робочої зони, мг/м3

	В атмосфері населених пунктів		Максимальна із
Назва речовини	максимальна із разових	середньодобова	разових ГДК в повітрі робочої зони
Азоту діоксид Аміак Бензол Вуглецю оксид Ртуть металічна Свинець та його сполуки (по свинцю) Сірки діоксид Сірководень	0,085 0,2 1,5 3 - - 0,5 0,008	0,085 0,2 0,8 1 0,0003 0,0007 0,05 0,008	2 20 15 20 0,01 0,01 10 10

Якщо в повiтрi одночасно присутнi декiлька шкiдливих речовин однонаправленої дiї (взаємно пiдсилюючих дiю на органiзм людини), то фактично допустиме значення концентрацiї речовин визначають виходячи з формули:

,

де С₁, С₂, ... , С_n - фактично допустимі концентрацiї речовин; ГДК₁, ГДК₂, ... , ГДК_n - гранично допустимi концентрацiї речовин.

Якщо шкiдливi речовини взаємно не пiдсилюють дiю, то при цьому необхiдно дотримуватись ГДК встановлених для кожної iз цих речовин.

Виробничий пил

Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище можуть надходити різноманітні шкідливі речовини. Шкідливі речовини можуть при потраплянні в організм людини погіршення стану здоров’я та спричиняти професійні захворювання. Серед шкідливих речовин найбільш поширеним на виробництві є пил.

Пил – це зважені в повітрі частинки, що утворюються внаслідок механічного подрібнення твердих матеріалів у порошкоподібний стан у процесі механiчної обробки матеріалів, шлiфуваннi поверхнi, видобутку корисних копалин, обпікання, висушування, завантажування, змішування, дозування, просіювання та транспортування насипних матеріалів, при спалюванні твердого палива тощо.

Пил – полідисперсна система з розміром частинок від 0,1 до 100 мкм і більше, які здатні тривалий час у зваженому стані в повітрі. Пил, що утворюється в ході різних технологічних процесів частково потрапляє в повiтря робочої зони а частково, за допомогою вентиляцiйних систем, викидається в атмосферу.

П

Рис. 81. Частинки вугільно-

го пилу збільшені в 500 разів

ри вдиханні великої кількості пилу можуть розвиватись пилові бронхіти та пневмоконiози. Останнi, як легеневі захворювання (рис. 83), в залежності від виду пилу прийнято ділити на силікоз (виникає пiд впливом пилу із значним вмiстом дiоксиду кремнiю), карбоконіоз (пил з вмістом вуглецю), металоконіоз (пил металів та їх оксидів), сілікатоз (пил азбесту) тощо. Цi захворювання, особливо при їх несвоєчасному виявленнi, протiкають дуже тяжко, а деякi iз них, наприклад силiкоз, практично не вилiковуються i можуть привести до смертельних наслiдкiв. Як правило, такi захворювання професiйнi i їх виникнення спостерiгається у робiтникiв працюючих тривалий час в сильно запиленiй атмосферi, наприклад у гiрникiв, шлiфувальникiв тощо.

Г

Рис. 82. Класифікація пилу

ранично допустимі концентрації пилу в повiтрi робочої зони встановлюють в залежності від його речового складу. Найбільш високі вимоги до вмісту силiкозо-небезпечного пилу, так ГДК для пилу кремнезему становить 1 мг/м³. Пил вугільний (при вмісті в пилу S_iO₂ до 5%) – 10 мг/м³.

а)	б)	в)
Рис. 83. Профзахворювання, що виникають під час систематичного вдихання пилу: а – легені гірника хворого силікозом; б – антракоз; в – фіброз легенів

Вміст нетоксичного пилу в повiтрi населених пунктів не повинен перевищувати 0,5 мг/м³ (максимальна із разових концентрація), причому допустима середньодобова ГДК при цьому складає 0,15 мг/м³.

Контроль вмiсту пилу, як правило, здiйснюють гравіметричним методом. Сутнiсть його полягає в тому, що через чистий фiльтр з вiдомою вагою за допомогою аспiраторiв протягують певний об'єм забрудненого повiтря, зважують забруднений фiльтр, а потiм розраховують концентрацiю пилу за формулою:

,

де М_з, М_ч – відповідно маса забрудненого та чистого фiльтрiв; Q – об'єм протягнутого через фiльтр повiтря.

Очищення повітря робочої зони вiд газу і пилу

Всi iснуючi заходи та технiчнi засоби для їх реалізації, направленi на захист людей вiд впливу пилу, можна розділити на три групи:

1. Направленi на запобiгання появлення пилу у повiтрi робочої зони.

2. Направлені на заміну чистим повітрям забрудненого та очищення останнього від пилу.

3. Iндивiдуальнi засоби захисту людей вiд впливу шкiдливих речовин.

До основних заходiв, направлених на запобiгання появи пилових аерозолів в робочій зоні, перш за все потрібно віднести такi, як переважне використання технологiчних процесiв та обладнання, що виключають утворення пилу або їх надходження в робочу зону. Тому при проектуваннi нових технологiчних процесiв та обладнання необхiдно добиватися виключення чи рiзкого зменшення видiлення шкiдливих речовин в повiтря промисловими пiдприємствами. Це досягається шляхом надійної герметизації обладнання, а також за рахунок попереднього зволоження при подрiбненнi та транспортуванні подрібнених матеріалів, автоматизації виробничих процесів i т.п.

Серед заходів другої групи важливе місце посідає вентиляція приміщень. Основним завданням вентиляції є підтримання чистоти повітря та необхідних кліматичних умов в приміщеннях. Очищення повітря від домішок може відбуватись як при подачі зовнішнього повітря в приміщення так і підчас видалення з нього забрудненого повітря.

Для очищення повітря від твердих i рідких домішок в системах вентиляції використовують пило- та туманоуловлювачi. Важливим показником їх роботи є ефективність очищення повітря, що визначається за формулою:

,

де С₁ та С₂ – вміст шкідливих речовин в повітрі до і після очищення.

Очищення може бути грубим (видалення часток з розміром більше 50 мкм), середнім (10 – 50 мкм) та тонким (менше 10 мкм). Для грубого та середнього очищення використовують пиловловлювачі, дія яких заснована на використанні сил тяжіння та iнерцiї. Найчастіше для цього використовують циклони (рис. 84). Виділення пилу в них протікає під дією відцентрових сил.

Повітря потрапляє в циклон по дотичній через вхідний патрубок 2, рухається по спiралi i, перемістившись в низ конічної частини корпусу 4, виходить з циклону через центральну трубу 3. Під дією відцентрових сил частки пилу відкидаються до стінок циклону i опускаються в нижню його частину, а звідти в пилоприймач 5.

Рис. 84. Схема роботи циклону: 1 – корпус циклону; 2 – вхідний патрубок; 3 – центральна труба; 4 – конічна частина корпусу; 5 – пилоприймач

Для очищення повітря циклони підбирають виходячи з сумарної кількості повітря, яке може потрапляти на нього з вентиляційної мережі.

Опір циклону визначають за формулою

,

де ξ – коефіцієнт місцевого опору циклону; ρ – щільність повітря; v – швидкість повітря, м/с.

Коефіцієнт місцевого опору циклону приймають: при швидкості повітря на вході від 10 до 12 м/с ξ=20D (D – діаметр циклону); від 12 до 16 м/с – ξ=5; від 16 до 18 м/с – ξ=4.

За витратою повітря і швидкістю повітряного потоку циклон вибирають виходячи з площі вхідного отвору, порівнюючи розраховану величину з табличними даними

.

За витратою повітря і площі вхідного отвору вибирають циклон, виходячи з швидкості повітряного потоку

Потім визначають опір циклону.

Таблиця 44

Технічна характеристика циклонів

Тип	Q, м3/год	Розміри, мм		Площа вхідного отвору, м2
		H	D
Ц-1	1000	1615	453	0,015
Ц-1,5	1500	1945	562	0,023
Ц-3	3000	2745	789	0,046
Ц-4,5	4500	3375	972	0,070
Ц-6	6000	3955	1107	0,092
Ц-7,5	7500	4270	1245	0,117
Ц-9	9000	4690	1370	0,138
Ц-10	10000	4950	1440	0,155

Для тонкого очищення повітря від пилу широко використовують фільтри в яких забруднене повітря пропускається через пористі фільтруючі матеріали, які здатні затримувати пил. Виділення пилу на фільтруючих елементах відбувається завдяки контакту твердих часток з поверхнею перегородки. Механізм уловлювання часток зумовлено дією гравіметричних, інерційних дифузійних, електростатичних сил. В якості фільтруючих матеріалів використовують папір, картон, скловолокнисті матеріали, металеву стружку, волокнисті матеріали типу ФП, волок, металокераміку та інші. До основних показників яких відносять щільність волокон, опір повітряному потоку і захисну ефективність.

К

Рідина

онструкції фільтрів зумовлені типом фільтруючого матеріалу, параметрами аерозолів, які необхідно уловлювати, та експлуатаційними вимогами. Наприклад, останнім часом з’явились фільтри типу ФяС. Вони складаються з корпусу 1, в якому розміщується фільтруючий матеріал 2 (рис. 85).

Широке використання для очищення забрудненого повітря знайшли фільтрувальні тканини. Їх використовують в рукавних фільтрах (рис. 86). Для того, щоб збільшити термін дії цих фільтрів використовуються спеціальні механізми для регенерації фільтруючих елементів в процесі очищення повітря. Одним з таких методів є імпульсна продувка суть якої полягає в тому, що чисте повітря під тиском направляють на зустріч забрудненому повітрю. Фільтри виготовляють iз натуральних (бавовна, льон, шерсть) та хiмiчних (капрон, лавсан, тефлон) тканин.

Сьогодні в промисловості знаходять своє місце і зернистi фiльтри, фільтруюче середовище яких складається iз пiску, гальки, та ін. (рис. 87). Вибір матеріалу для фільтру обумовлюється їх термічною та хімічною стійкістю, механічною міцністю та доступністю. Основним недоліком зернистих фільтрів є швидке їх забивання внаслідок накопичення пилу.

Найбільш прогресивним є очищення газів та повітря під дією електричних сил. Апарати для такого очищення називають електрофільтрами. В електрофільтрах запилені гази пропускають через сильне неоднорiдне електричне поле (рис. 88), яке виникає мiж коронуючим 3 та осаджуючим 2 електродами.

Рис. 85. Фільтри ФяС: 1 – корпус; 2 гофрірований фільтруючий матеріал; 3 – сепаратори; 4 – герметік	Рис. 86. Рукавний фільтр: 1 – розподільник повітря; 2 – повітропровід; 3 – форсунки; 4 – сопло; 5 – стабілізатор; 6 – рукава; 7 – фільтруючий матеріал; 8 – бункер
Рис. 87. Схема зернистого фільтру: 1 – грибковий устрій; 2, 6 – штуцер; 3, 7 – патрубок; 4 – зернистий шар; 5 – дно полки; 6 – пилоприймач		Рис. 88. Принципова схема електрофільтру: 1 – бункер; 2 – електрод з позитивним зарядом; 3 – електрод з негативним зарядом; 4 – ізолятор

До електроду через ізолятор 4 підводять випрямлений струм напругою 40 – 60 кВ. Осаджуючий електрод, як правило є заземленим i пiдключеним до iншого полюсу випрямляча. Бiля поверхнi коронуючого електроду протiкає ударна iонiзацiя газу i в просторi мiж електродами, пiд дiєю електричного поля, перемiщуються iони газу. Частки пилу, що потрапляють в мiжелектродний простiр, внаслiдок осідання на їх поверхнi iонiв здобувають заряди i пiд дiєю електричних сил рухаються до осаджуючих електродiв з яких пил перiодично струшується в бункер 1. Розрахунок циклону наведено в додатку В.

Висновок. Пил – полідисперсна система з розміром частинок від 0,1 до 100 мкм і більше, які здатні тривалий час у зваженому стані в повітрі. Пил утворюється в ході різних технологічних процесів при вдиханні сприяє розвитку пилових бронхітів та пневмоконiозів. Для захисту від пилу використовують заходи які направлені і на запобігання появлення пилу у повітрі робочої зони, і на заміну чистим повітрям забрудненого та очищення останнього від пилу. У разі неспроможності їх знизити концентрацію пилу до безпечного рівня використовуються індивідуальні засоби захисту людей.

Вентиляція

Для вентиляції побутових, адміністративних та виробничих приміщень широко використовується природна вентиляція. Обмін повітря в цьому випадку здійснюється за рахунок різниці температур повітря в приміщенні та за його межами, а також під дією вітру. Така вентиляція може бути неорганізованою, коли обмін повітря здійснюється через вікна, квартирки, щілини в зовнішніх огорожах i т.п., та організованою, що піддається регулюванню. В останньому випадку для вентиляції використовують спеціальні вентиляційні отвори конструкція яких дозволяє змінювати їх аеродинамічний опір, або дефлектори. Дефлектори - це спеціальні пристрої, що встановлюються на витяжних вентиляційних трубопроводах та використовують енергію вітру.

Організовану природну вентиляцію прийнято називати аерацією. Перевагою такої вентиляції є можливість подавати значні об'єми повітря без витрат енергії, вентиляторів та вентиляційних трубопроводів. Поряд з цим вона має суттєві недоліки, а саме: значне зниження ефективності влітку та неможливість здійснити очищення i охолодження повітря, що надходить у приміщення.

В системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється вентиляторами. Крім них вентиляційні системи, як правило, мають пристрої для забору повітря, вентиляційні трубопроводи, фільтри, калорифери, приливні або витяжні отвори, пристрої для очищення забрудненого повітря від шкідливих газів та пилу перед його викидом в атмосферу, витяжні шахти та інші (рис. 71). В залежності від виду системи вентиляції до конструктивних додаються калорифери чи кондиціонери, приливні отвори чи насадки через які повітря потрапляє до приміщення або обладнання для викидання повітря з приміщення.

а	б	в	г
д		е
Рис. 71. Основні елементи системи загально обмінної вентиляції: а) вентилятор, б) повітропровід; в) глушитель; г) фільтр; д) калорифер; е) охолоджувач

Припливна вентиляція (рис. 72) забезпечує подачу чистого зовнішнього повітря у приміщення. При цьому видалення забрудненого повітря здійснюється через вентиляційні отвори, фрамуги, дефлектори. Вона застосовується у виробничих приміщеннях зі значними тепловиділеннями і низькою концентрацією шкідливих речовин Схема припливної механічної вентиляції, включає: повітрозбірник 1; фільтр для очищенні повітря 2; повітронагрівач (калорифер) 4; вентилятор 5; мережі повітроводів та припливні патрубки 6 з насадками 7. Якщо нема, необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускають безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал 3.

Рис. 72. Схема приливної вентиляції

Витяжна вентиляція (рис. 73) застосовується у виробничих приміщеннях, в яких відсутні шкідливі речовини, при невеликій кратності повітрообміну. Витяжна вентиляція складається із очисного пристрою 1, вентилятора 2, центрального 3 та відсмоктуючих повітроводів 4.

Рис. 73. Схема витяжної вентиляції

Припливно-витяжна вентиляція застосовується у приміщеннях, в яких необхідно забезпечити підвищений та надійний повітрообмін. У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю. В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря.

Основне завдання розрахунку загальнообмінних систем штучної вентиляції – визначити кількість повітря, що необхідно подати і вилучити з приміщення.

Повітрообмін визначають:

- за кількістю шкідливих речовин

де Q – кількість шкідливих виділень в цеху, мг/год; k₁ — гранично допустима концентрація шкідливих виділень в повітрі цеху, мг/м³; k₂— концентрація шкідливих виділень в припливному повітрі, мг/м³.

- за кількістю надлишкового тепла

де Q_над – надлишкове тепло в цеху, кДж/год; С – питома теплоємність повітря при постійному тиску, що дорівнює 1кДж/(кг ⁰С); γ – густина приливного повітря, кг/м³; t_В – температура повітря, що виходить з цеху, ⁰С; t_П – температура припливного повітря, ⁰С.

- за кратністю повітрообміну

де L – об’єм вентиляційного повітря, м³/ год; V_П – об’єм приміщення, м³.

При розрахунку місцевої витяжної вентиляції кількість повітря, що вилучається витяжкою (зонт, панель, шафа) можна порахувати за формулою:

де Р – площа перерізу отвору місцевої витяжки, м²; v — швидкість руху вилученого повітря в цьому отворі (приймається від 0,5 до 1,7 м/с в залежності від токсичності та леткості газів та парів).

Кондиціоонування

Кондиціонування – це створення і автоматична підтримка в закритих приміщеннях необхідної температури, вологості, тиску, чистоти, іонного складу, та швидкості переміщення повітря.

Системи кондиціонування повітря (СКП), що призначаються для створення повітряного середовища, найбільш сприятливих для людини називають комфортними. Людський організм в процесі життєдіяльності виділяє теплоту, вологу і вуглекислоту. Всі ці виділення повині бути виведені з приміщення разом з забрудненим повітрям.

Комфортне кондиціонування повинне забезпечувати задану температуру, відносну вологість, чистоту повітря, різницю між температурами в приміщенні і припливного повітря, рівень шуму в приміщеннях, який пов’язаний з роботою обладнання СКП.

Технологічні системи кондиціонування забезпечують створення повітряного середовища, що сприяє успішному протіканню технологічного процесу. В промислових приміщеннях, де знаходиться обслуговуючий персонал необхідно використовувати технологічно-комфортне кондиціонування, яке буде враховувати присутність людей в приміщені.

Устрій, в якому здійснюється необхідна теплова обробка повітря і його очищення називається установкою кондиціонування повітря (УКП) або кондиціонером.

Кондиціонери забезпечують необхідний мікроклімат в приміщеннях.

Системи кондиціонування класифікуються:

- по призначенню – на комфортні і технічні, а також на технічно-комфортні в приміщеннях з тривалим перебуванням обслуговуючого персоналу;

- по режиму робіт – на цілорічні, що підтримують необхідні параметри весь рік і сезонні, здійснюючі для холодного періоду підігрів і зволоження повітря, а для теплого – охолодження і під сушення повітря;

- по характеру зв’язку з обслуговуючим персоналом – на центральні і місцеві;

- по схемі обробки повітря – на прямоточні, що характеризуються обробкою тільки зовнішнього повітря і рециркуляційні, що характеризуються обробкою не тільки зовнішнього повітря, а ще й рециркуляційного;

- по тиску, який розвиває вентилятор – на системи низького, середнього і високого тиску;

- по продуктивності – високої продуктивності (центральні) і невеликої продуктивності (місцеві);

- по способу обслуговування приміщень з різними параметрами повітря і тепловологістними режимами – на однозональні і багатозональні;

- по ступені забезпечення необхідних параметрів повітря в приміщенні, що обслуговується, протягом усього року.

Кондиціонери бувають автономні, які мають пристрої теплоти і холоду та неавтономні – які потребують для роботи подачі теплоносія і холодоносія.

До неавтономних пристроїв обробки повітря відносять вентиляторні теплообмінники продуктивністю 600 – 25000 Вт. Ці пристрої, установлюються безпосередньо в приміщенні. Вони, як правило, досить естетичні і пристосовані для розміщення в різних місцях. До їх недоліку слід віднести наявність вентилятора, що представляє собою джерело шуму.

До автономних місцевих кондиціонерів відносять віконні кондиціонери (рис. 74) та роздільні агрегати, чи спліт-системи (рис. 75). Найчастіше такі пристрої характеризуються холодопродуктивністю до 10 кВт і продуктивністю по повітрю до 3000 куб. м/ч. Вони можуть працювати як на рециркуляційному повітрі, так і на його суміші з зовнішнім. Також в промислових будівлях використовують центральні кондиціонери (рис. 76), схема роботи, якого наведена на рис. 77.

Рис. 74. Віконний кондиціонер	а	б
	Рис. 75. Касетний кондиціонер (спліт-система): а) внутрішній блок; б) зовнішній блок.

Опалення

Системи опалення – це комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів систем опалення належать джерела тепла (котли), теплопроводи, нагрівальні прилади (радіатори), насоси (рис. 78). Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря. Системи опалення поділяють на місцеві та центральні. Класифікація систем опалення наведена на рис. 79.

Повітряне опалення варто застосовувати при підвищених вимогах до комфортності будинку в сполученні із вентиляцією або кондиціонуванням.

Електричне опалювання може бути застосоване при економічному обґрунтуванні й узгодженні з електропостачальними організаціями.

Рис. 76. Центральний кондиціонер	Рис. 77. Схема роботи центрального кондиціонера

Для нагрівання офісних приміщень, коли вони не підключені до систем центрального опалення можна за допомогою, теплових гармат, масляних, інфрачервоних обігрівачів, калориферів, тепловентиляторів та інше (рис. 80).

Інфрачервоні обігрівачі – це прилади, які нагрівають навколишнє середовище шляхом випромінювання теплової складової сонячного спектра. Таке випромінювання, як і звичайне світло, не поглинається повітрям. Конструктивно інфрачервоні обігрівачі представляють собою металевий корпус з тепловипромінювальною панеллю, у яку вмонтовані тени. Їх потужність може коливатись в діапазоні 0,3 – 1,5 кВт. Вони є єдиним типом приладів, що дозволяють здійснити зональний або крапковий обігрів. У випадку зонального обігріву в різних частинах приміщень будуть підтримуватися режими з різною температурою. Крапковим можна вважати розміщення приладів над окремими робітниками місцями без обігріву усього приміщення.

Тепловентилятори призначені для загального або локального обігріву будинків і окремих приміщень будь-яких типів. Вони можуть не тільки обігрівати, але і здійснювати вентиляцію, очищення і осушення повітря. Характеризуються: компактністю, легкістю, надійністю, мобільністю, простотою в експлуатації.

Тепловентилятор – це компактний опалювальний прилад, дія якого заснована на створюванні за допомогою нагрівальних елементів теплих потіків повітря, які рівномірно розподіляються в приміщені.

До переваг вентиляторів слід віднести: швидкий прогрів приміщення, відсутність високої температури на корпусі, мобільність, невеликі розміри, велику потужність від 3 до 20 кВт, простоту обслуговування.

Рис. 78. Схема системи опалення: 1 – котел; 2 – напірна труба; 3 – насос; 4 – радіатор; 5 – зворотна труба

Масляні обігрівачі – це найбільш популярний вид побутових приладів. Вони представляють собою багатосекційний герметичний корпус, який наповнений мінеральною олією, що нагрівається за допомогою занурених в корпусі тенів. При включенні радіатора олія перемішується і рівномірно нагрівається, передаючи тепло корпусові обігрівача, а той у свою чергу завдяки конвекції нагріває повітря приміщення. Сучасні масляні обігрівачі мають красивий дизайн і здатні легко прикрасити інтер'єр.

Електричні конвектори призначені для обігріву побутових і офісних приміщень у яких недостатньо ефективно працює центральне опалення. Вони представляють собою повний прямокутний металевий корпус, в нижній частині якого розміщений електронагрівач, що управляється термостатом. До їх переваг відносять: простоту монтажу, безшумність, високий КПД, висока точність підтримки заданих температур, відсутність продуктів згоряння.

Тепловою "гарматою" називається тепловентилятор напівпромислового застосування потужністю від 2 кВт і вище. Ці прилади призначені для тимчасового або постійного обігріву приміщень, не підключених до міської теплової мережі. До основної сфери застосування теплових гармат відносять будівництво, промислові і складські будинки, магазини, гаражі і т.п.

Висновок. Мікрокліматичні умови мають суттєвий вплив на продуктивність праці людини. Оптимальні кліматичні умови сприяють підвищенню якості і ефективності праці. Вони характеризуються температурою, вологістю і швидкістю руху повітря. Оптимізацію цих параметрів відповідно до встановлених норм, в залежності від категорії робіт та типу приміщення проводять за рахунок: вентиляції, кондиціювання та опалення приміщень робочих зон.

Лекція 3. Освітлення виробних приміщень

Для людини, яка управляє машиною, спостерігає за технологічним процесом або виконує роботу, яка вимагає напруги очей, повинно бути забезпечено достатнє освітлення.

Світло – це випромінювання, що визиває зорову чутливість і являє собою електромагнітні хвилі. Людське око реагує тільки на невелику частину цих хвиль: 390 – 760 нм. Чутливість ока до цих хвиль дуже велика і коливається в межах 10^-5-10⁶ лк.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

При проектуванні машин, робочих місць, пультів управління необхідно передбачити таке освітлення, яке б відповідало вимогам нормативної документації, а також психічним і фізіологічним можливостям людини.

Основні світлотехнічні поняття

Світловий потік (Ф)	Потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм).
Сила світла (І)	Визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (ω), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється. За одиницю сили світла прийнята кандела (кд).
Яскравість (В)	Характеризується відношенням сили світла, що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, що світиться. Одиницею яскравості є ніт (нт).
Освітленість (Е)	Відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елементу. За одиницю освітленості прийнято люкс (лк).
Фон	Поверхня, що безпосередньо прилягає до об’єкту розпізнавання, на якій він розглядається.
Видимість(v)	Характеризує здатність ока сприймати об'єкт. де k - контраст між об'єктом і фоном; kпор - пороговий контраст

Рис. 33. Класифікація видів виробничого освітлення

Вимоги до освітлення робочого міста

Оптимальна інтенсивність освітленість робочої поверхні визначається типом виконуваної зорової роботи. Воно повинно бути тим більше, чим тонше робота, чим менше деталі, які потрібно розпізнавати, чим темніше матеріал, чим менший світловий контраст деталі з навколишнім простором, чим вище кольорова теплота, чим більше запиленість і чим більша відстань на якій розглядається деталь.