2.4.14 Пентаацетил-β-d-глюкопіраноза [8, с.105]

Глюкоза безводна	1 г
Оцтовий ангідрид ( =1,08)	8 мл
Натрію ацетат безводний	0,5 г

Увага! Роботу проводять у витяжній шафі!

Суміш 1 г глюкози і 0,5 г безводного натрію ацетату, попередньо розтертих у фарфоровій ступці, вміщують у пробірку і додають 8 мл оцтового ангідриду. До пробірки приєднують маленький холодильник із хлоркальцієвою трубкою і вміст нагрівають на киплячій водяній бані протягом 1,5 год.

Після закінчення реакції (розчин має бути прозорим) рідину невеликими порціями приливають у склянку з 35-40 мл води з льодом. Вміст перемішують скляною паличкою і залишають на 1-1,5 год для гідролізу непрореагованого оцтового ангідриду. Кристалічний осад відфільтровують, промивають водою.

Практичний вихід: ~1,5 г (69 % від теоретичного).

Пентаацетил-β-D-глюкопіраноза — безбарвна кристалічна речовина. Обмежено розчиняється у воді, етиловому спирті, діетиловому етері.

Т.пл. 131 °С.

Контрольні запитання

1. Напишіть схему взаємодії α-D-глюкопіранози з оцтовим ангідридом і назвіть отриманий продукт.

2. Чи можлива для пентаацетил-β-D-глюкопіранози цикло-оксотаутомерія? Відповідь поясніть.

3. Яка з гідроксильних груп у молекулі α-D-глюкопіранози активніша і чому?

4. Яка роль натрію ацетату в реакції ацилування глюкози?

5. Чому при ацилуванні глюкози слід уникати присутності води? Як цю умову реалізують на практиці?

2.4.15 Анілін [10, с.117]

Нітробензен ( =1,20)	9,1 мл
Олово гранульоване	36 г
Натрію гідроксид	45 г
Кислота хлоридна конц. ( =1,19)	80 мл
Натрію хлорид, етер, калію гідроксид

В круглодонну півлітрову колбу вміщують олово та нітробензен, додають 10 мл концентрованої хлоридної кислоти і закривають колбу корком, в який вставлена широка скляна трубка (вона виконує роль повітряного зворотного холодильника). Вміст колби ретельно перемішують. Через деякий час починається енергійна реакція, яка супроводжується сильним розігрівом. Якщо реакція проходить занадто бурхливо, то потрібно на деякий час занурити колбу у холодну воду.

Поступово в колбу додають решту хлоридної кислоти, постійно підтримуючи енергійний перебіг реакції. Після того, як додали всю кислоту, колбу нагрівають 1 годину на водяній бані.

До ще теплого розчину додають 30 мл води і поступово приливають розчин натрію гідроксиду (45 г NаОН у 60 мл води). З гарячої рідини відганяють анілін з водяною парою. У приймачі збирається емульсія аніліну, яка поступово розшаровується. Після того, як з холодильника почне витікати прозорий дистилят, відганяють ще близько 100 мл рідини.

Анілін відносно добре розчиняється у воді (100 г води розчиняють 3 г аніліну), тому для більш повного його виділення з водного розчину одержаний погон насичують натрію хлоридом (в концентрованих розчинах якого анілін практично нерозчинний). На кожні 100 мл погону додають 20-25 г добре подрібненого натрію хлориду. Сіль розчиняють та екстрагують анілін етером (3-ма порціями: 50, 30, 30 мл). Етерні витяжки об‘єднують, висушують, додаючи декілька шматочків калію гідроксиду, відганяють анілін з маленької перегінної колби, використовуючи повітряний холодильник.

Практичний вихід ~ 12 г (78 % від теоретичного).

Анілін – безбарвна рідина з характерним запахом. На повітрі і при світлі темніє, обмежено розчиняється у воді, змішується з етанолом, діетиловим етером, бензеном.

Т.кип. 184,4°С; Т.пл. - 6,2°С; n 1,5855.