3. Впорядкування території ягідників включає розміщення порід, сортів, кварталів, сівозмін і полів сівозмін, лісозахисних смуг, доріг, водних джерел, зрошувальної мережі.

На рівнинних територіях рядки ягідників розміщують з півночі на південь, на схилах – поперек схилу. Схеми садіння для смородини 0,6 – 0,7 х 2,5 – 3,0 м.; для малини – 0,3–0,4 х 2,5–3,0 м; для суниці 0,8–0,9 х 0,15–0,20 м.

Площа кварталів 4 – 7 га при довжині 200 – 300 м і ширині 150 – 200 м. Довжина кварталів повинна співпадати з напрямком рядків, а на ерозійних територіях – поперек схилу. Кожний окремий квартал може бути зайнятий тільки одним сортом.

Суміжні квартали ягідників закріплюють за бригадою. Для більш рівномірного завантаження робочої сили в суміжних кварталах повинні висаджуватись культури з різними строками дозрівання.

Для полегшення вивозу врожаю з рядків в ягідниках проектують дорожню мережу, шириною 3 – 4 м, яку прокладають через кожні 50 – 100 м. Міжквартальні дороги, шириною 5 – 6 м розташовують з обох сторін лісосмуг, магістральні дороги мають ширину 6 – 8 м.

Навколо ягідників висаджують захисні лісосмуги продувної конструкції. При великій площі ягідників між кварталами проектують однорядні лісосмуги, що дозволяє вести обробіток декількох кварталів одночасно. В кутах між квартальних захисних лісосмуг влаштовують розриви шириною 8 – 10 м для проходження агрегатів і транспортних засобів.

Для більш повної реалізації організаційних і економічних можливостей виробничої технології вирощування ягідних культур вводяться ягідникозміни.

Ягідні рослини містять багато цукру та вітаміну С. Їх можна використовувати в їжу в свіжому вигляді і переробляти на варення, повидло, мармелад, а також соки, сиропи, вина.

Під час закладки ягідних плантацій необхідно підбирати сорти, бо від правильного вибору гарних сортів залежить врожайність і якість продукції, довговічність і строк вступу в пору плодоношення ягідних насаджень.

Вибір місця під суницю має рішучу дію. Непридатними для суниці надмірно зволожені ділянки і низини, а також круті схили і відкриті місця. На високих відкритих ділянках рослини страдають від нестачі вологи в ґрунті, а взимку з таких місць сніг здувається вітром і суниця, не захищена снігом сильно підмерзає і навіть вимерзає.

Під плантацію суниці необхідно відводити родючі, досить вологі рівні території або невеликі (5 - 10˚ ) північні схили. На таких ділянках не затримується холодне повітря, що зменшує ризик пошкодження квіток весняними заморозками.

Вибравши масив під суницю, розбивають територію на квартали і поля сівозмін. Кожен квартал повинен займати по 4 – 6 га, щоб в них можливо було розмістити одне – три поля сівозміни.

Форма кварталу прямокутна, хоча на практиці іноді форму і розміри кварталів приходиться підпорядковувати до природних границь: ставків, ярів, існуючих доріг і лісонасаджень.

Ряди розміщують вздовж довгих сторін кварталу. Якщо ділянка знаходиться на схилі, то ряди розміщують поперек схилу. Довжина кварталу бажана не менше 200 – 300 м.

По межам кварталів саджають вітроломні смуги із двох рядів швидко ростучих порід: берези, клену, ясеню, липи. Тополь висаджувати не слід, бо початок дозрівання плодів суниці співпадає з дозріванням насіння тополю, а плоди вкриті пухом не мають товарного вигляду.

Ширина доріг повинна бути 6-8 м , щоб служити площадкою для розвороту машинно-тракторних агрегатів, а всередині кварталу – 3 м. через 50 – 100 м поперек рядків їх використовують для підвезення добрив, вивезення ягід. Ці дороги переорюють разом з суницею і засівають іншими культурами.

Найвибагливішою до ґрунту культурою є малина. Вона найкраще росте на легких, суглинистих або супіщаних, багатих перегноєм, помірно зволожених ґрунтах. Ґрунтові води повинні знаходитись не ближче 1 – 1,5 м від поверхні ґрунту. Зовсім непридатні для малини заболочені ділянки з важким глинистим, погано водопроникним ґрунтом. Тут коріння страждає від надмірної вологи і нестачі повітря, пагони не визрівають і вимерзають навіть в помірні зими. Для посадки малини найбільш підходять північні або північно-західні понижені схили ( 5 - 10˚ ). Малина щорічно утворює значну кількість пагонів в кущі, на що тратиться багато поживних речовин. Тому для доброго розвитку і плодоношення велике значення мають попередники. Найкращі з них – просапні і овочеві культури. До найкращих попередників відносяться бобові рослини.

Ділянки для чорної смородини необхідно відводити зволожені, з пониженим рельєфом або з незначними схилами 5 - 8˚. Червона і біла смородина засухостійка і тому може рости на більш сухих місцях.

Смородину слід розміщувати на північних і північно-західних схилах, краще зволожених і менш підлеглих сонячному нагріву. Слід завжди уникати замкнутих котловин: в них затримується холодне повітря і весняні заморозки можуть пошкодити рано розквітаючі рослини. Непридатні для смородини також відкриті, підвищені ділянки. Зимою сніговий покрив з них видувається вітром, а літом ґрунт сильно пересихає.

Під смородину слід відводити суглинисті і супіщані чорноземні ґрунти з досить водопроникним підґрунтям. Непридатні для смородини солончакові і солонцюваті ґрунти, а також бідні на поживні речовини мало структурні піщані ґрунти.

При виборі ділянки слід враховувати наявність водних джерел для зрошення, без поливів смородина розвивається слабо, дає низькі врожаї, а в засушливі роки часто гине.

Завданням впорядкування території ефіроносів є створення належних умов для їх росту, догляду за ними, застосування добрив, організації пунктів переробки і використання продукції.

Впорядкування території ефіроносів включає:

1. розміщення плантацій ефіроносів на території;

2. впорядкування території плантацій ефіроносів з розміщенням технологічно-робочих ділянок;

3. проектування дорожньої мережі;

4. застосування протиерозійних та протидефляційних заходів.

Вирощування ефіроносів поширено в Криму, в Молдові, в Краснодарському краї, але можуть ефіроноси можуть вирощуватися і в інших регіонах України.

Продукція ефіро - масличних культур широко використовується в парфумній, харчовій, фармацевтичній промисловості.

Ефіроноси – це підвиди, які сформувалися як культурні рослини із диких різновидів, тому більшість із них невибагливі до ґрунтових умов, але в то й же час, краще ростуть в тих умовах, в яких ростуть дикі родичі.

Ефіро - масличні культури діляться на 2 види:

1. багаторічні чагарникові;

2. трав’янисті.

До багаторічних чагарникових відносяться: лаванда, троянда, бузок, жасмин.

До трав’янистих відносяться: шалфей, м’ята перечна, укріп, фіалка, змієголовник та інші.

Впорядкування території чагарникових ефіроносів проводиться аналогічно, як для багаторічних насаджень. Воно включає:

• розміщення кварталів і кліток,

• підбір і розміщення породного складу,

• розміщення господарських об’єктів (бригадних станів),

• розміщення доріг (між квартальних і міжкліточних),

• розміщення захисних лісонасаджень,

• розміщення протиерозійних ГТС і інше.

Лаванда – чагарник, висотою до 0,5 м, гірська культура, виконує протиерозійну функцію на схилах. Також її можна вирощувати на рівнинних землях. Завдяки створенню лавандно-збірної машини «ЛУМ – 2» її можна збирати механізовано на схилах до 5˚. На схилах стрімкістю більше 5˚ її збирають вручну. Розмножується черенками та насінням. Строк росту лаванди на одному місці 12 – 20 років. Лаванда – невибаглива культура до ґрунтових умов, досить легко переносить низький вміст гумусу, нестачу вологи. Під вирощування лаванди виділяють еродовані ґрунти в степовій зоні України. В промисловості використовується суцвіття лаванди.

При вирощуванні лаванди довжина кварталу може бути до 1,5 км, довжина кліток залежить від продуктивності плантацій і бункеру машини. Виходячи із вмістимості бункеру машини довжина кліток дорівнює 300 – 400 м. розвантаження машини виконують на міжкліточних дорогах, шириною 3 – 4 м. ширина міжрядь – 70 см.

Для троянди квартали проектують аналогічно виноградникам. Квартали троянди діляться на клітки. Довжина кліток залежить від способу уборки суцвіття, може коливатися від 60 до 79 м.

Впорядкування території чагарникових ефіроносів проводять аналогічно, як для багаторічних насаджень. Воно включає:

• розміщення кварталів і кліток;

• підбір і розміщення породного складу;

• розміщення господарських об’єктів (бригадні стани);

• розміщення доріг (між квартальні і міжкліточні);

• розміщення захисних лісонасаджень;

• розміщення протиерозійних ГТС.

Жасмин і бузок – чагарникові рослини, невибагливі до ґрунтів, але не переносять близького рівню залягання ґрунтових вод. Ці рослини вирощують на невеликих плантаціях площею 1 – 2 га.

Шалфей – трав’яниста рослина із Близького Сходу. Добре переносить засуху, активно реагує на родючість ґрунтів, розмножується насінням. На одному місці можна вирощувати 2 – 3 роки підряд. Агротехніка вирощування така, як у просапних культур. В промисловості використовується суцвіття.

М’ята перечна – культура лісостепової зони. Легко переносить близьке залягання ґрунтових вод, любить зволожені, родючі, лучно-чорноземні ґрунти. Розмножується черенками. На одному місці може вирощуватись до 3 років.

Укріп – огородня рослина, може переносити засуху і слабо родючість ґрунтів. Агротехніка вирощування, як для густо покривних культур. Укріп можна вирощувати 3 роки на одному місці, але він дуже виснажує ґрунт, тому після нього потрібно вносити добрива.

Фіалка і змієголовник – слабо реагують на родючість ґрунтів, не переносять близького залягання ґрунтових вод. Вирощують їх на невеликих ділянках.

Трав’янисті ефіроноси вирощуються в сівозмінах. При цьому слід дотримуватись наступних агротехнічних вимог:

1. найкращий попередник – озимі колосові;

2. термін повернення шалфею на попереднє місце – не раніше за 3 роки.

Можна запропонувати наступне чергування культур:

1. зерно - бобові 1. однорічні трави

2. озимі зернові 2. озимі зернові

3. шалфей 3. м’ята

4. шалфей 4. м’ята

5. кукурудза 5. м’ята

Впорядкування території трав’янистих ефіроносів аналогічно впорядкуванню території сівозмін. Воно включає:

• визначення і розміщення границь технологічно-робочих ділянок;

• формування полів із ТРД;

• розміщення польової дорожньої мережі, захисних лісонасаджень;

• розміщення протиерозійних ГТС, польових і бригадних станів, водо-, електропостачання.

Таким чином, при впорядкуванні території ефіроносів існують такі робочі проекти:

1. закладки ефіроносів;

2. створення захисних лісонасаджень;

3. будівництва ефіро - масличних заводів, бригадних і польових станів, водопостачання, енергопостачання, утилізації відходів.

Лекція 5. Робочі проекти захисних лісонасаджень

1. Значення захисних лісонасаджень в сільському господарстві

2. Види захисних лісонасаджень

3.Технологія закладки лісосмуг

4. Розробка робочого проекту закладки захисних лісонасаджень

1. Створення захисних лісонасаджень є одним із важливіших заходів, спрямованих на підвищення врожайності сільськогосподарських культур, попередження шкідливого впливу вітру, змиву і розмиву ґрунтів, ефективного використання еродованих площ, поліпшення водного режиму. В основу проектування лісомеліоративних заходів на землях сільськогосподарських підприємств повинні бути покладені такі основні принципи:

- вибір оптимального проектного рішення з урахуванням всього комплексу протиерозійних заходів;

- створення систем лісомеліоративних насаджень, які забезпечать повний захист території від суховіїв, водної і вітрової ерозії з першочерговою закладкою їх на найбільш шкідливих в ерозійному відношенні ділянках рельєфу;

- необхідність тісного зв’язку систем захисних лісонасаджень з агротехнічними, гідротехнічними, меліоративними і іншими захисними заходами;

- введення в господарський оборот земель, непридатних для сільськогосподарського призначення, шляхом створення на них продуктивних лісонасаджень;

- досить повне регулювання стоку за допомогою лісонасаджень по основним водовідвідним формам рельєфу;

- створення захисних лісонасаджень, які володіють високою життєстійкістю, тривалим строком ефективної служби і максимальною захисною дією (відповідний підбір порід, формування раціональної структури і конструкції)

- здійснення в необхідному обсязі лісовозних і лісогосподарських заходів, спрямованих на поліпшення існуючих насаджень.