3. Вимоги дфу та інших нормативних документів до розчинів для інфузій.

Залежно від призначення розрізняють і вимоги до окремих груп інфузійних розчинів, але загальним для них є те, що вони повинні повністю виводитись з організму і бути нетоксичними.

Основні вимоги до ін’єкційних лікарських форм:

- стерильність (повна відсутність життєздатних мікроорганізмів);

- ін’єкційні лікарські форми повинні бути апірогенними;

- ін’єкційні розчини повинні бути прозорі в порівнянні з водою очищеною або іншими розчинниками;

- ін’єкційні розчини повинні бути стабільними в процесі використання, виготовлення і зберігання у відповідності за вказівками у спеціальних статтях ДФ.

Підготовка води при виробництві (виготовленні) лікарських засобів повинна здійснюватися у відповідності до вимог ДФУ (доповнення 1) до води очищеної та води для ін'єкцій, згідно наказу МОЗ України № 626.

Воду очищену слід одержувати з питної води, використовувати свіжоприго -тованою або протягом трьох діб з моменту її одержання за умови зберігання у закритих ємностях, які виготовлені з матеріалів, що не змінюють властивостей води і захищають її від сторонніх часток і мікробіологічних забруднень. Воду для ін'єкцій одержують із води питної або води очищеної шляхом дистиляції на обладнанні, частини якого, що контактують із водою, виготовлені з нейтрального скла, кварцу або підхожого металу (ДФУ (доповнення 1). Вона повинна відповідати всім вимогам, які пред'являються до води очищеної, та не містити пірогенів. Її слід використовувати свіжоприготовленою або зберігати при відповідній температурі, але не більше 24 годин, у закритих ємностях, які виготовлені з матеріалів, що не змінюють властивостей води і захищають її від механічних включень та

мікробіологічних забруднень. Для приготування внутрішньовенних інфузійних лікарських засобів, ін'єкційних лікарських засобів в асептичних

умовах необхідно використовувати стерильну воду для ін'єкцій. Вода очищена кожного дня (з кожного балона, а при поданні води трубопроводом - на кожному робочому місці); вода, призначена для виробництва парентеральних лікарських засобів, лікарських засобів для немовлят, офтальмологічних та інших неін'єкційних лікарських засобів, до яких ставляться вимоги щодо стерильності, перевіряється за всіма показниками відповідно до ДФУ (доповнення 1). Результати аналізів заносяться до відповідного журналу (додатки 1, 2). Вода для ін'єкцій повинна витримувати

випробування на бактеріальні ендотоксини відповідно до вимог ДФУ.

Вимоги до плазмозамінників:

Залежно від призначення вимоги до різних груп розчинів дещо відрізняються, але загальним для них є те, що всі плазмозамінники повинні повністю виводитися з організму, не порушуючи функції органів, мати постійні фізико-хімічні показники, бути нетоксичними, апірогенними, стерильними, стабільними при зберіганні.

Окрім цього, вони повинні відповідати додатковим вимогам:

- ізотонічність - відповідність осмотичного тиску розчину, що вводиться, осмотичному тиску рідин організму;

- ізоіонічність - тобто мати певну концентрацію, склад і співвідношення іонів.

- ізогідричність - рН розчину повинно відповідати рН плазми крові чи ін. рідин організму. Певне значення рН досягається введенням: карбонатної, фосфатної буферних систем, білкових систем амфолітів (амфоліти - речовини, що мають у водному розчині одночасно властивості кислот і основ).

- певна в’язкість - досягається найчастіше введенням ВМС.

В умовах аптек готують, в основному плазмозамінні розчини першої та другої груп. Готуючи розчин Рінгера-Локка потрібно пам’ятати, що при спільній присутності натрію гідрокарбонату і кальцію хлориду можливе утворення осаду кальцію карбонату. Тому готують два розчини, які зливають перед використанням, один з яких - розчин натрію гідрокарбонату, інший - глюкози з солями. Натрію хлорид попередньо просушують при 180⁰ С 2 год. Глюкозу перераховують з безводної на водну. Другий розчин - розчин натрію гідрокарбонату - готують дотримуючись правил:

- обов’язково використовувати натрію гідрокарбонат кваліфікації «для ін’єкцій», «х.ч.», або «ч.д.а.»;

- розчин потрібно готовити у воді кімнатної температури;

- при приготуванні не збовтувати;

- заповнюють флакон не більше 2/3 (80%) обєму (щоб запобігати розриву флакону).

Для одержання протишокових розчинів до плазмозамінних рідин додають лікарські речовини, які здатні підвищувати кров’яний тиск, нормалізувати функції центральної та вегетативної нервової систем, відновлювати хімічний склад крові та тканин. До протишокових рідин належать глюкозо-спиртові розчини, так звані стимулятори і розчини із снодійними та наркотичними речовинами. Готують протишокові розчини так же, як і ізотонічні та плазмозамінні розчини.

4. Характеристика ізотонічних розчинів, значення ізотонічності інфузійних розчинів для організму. Способи розрахунку ізотонічних концентрацій. Ізотонічні розчини - це розчини, які мають осмотичний тиск, рівний осмотичному тиску рідин організму (крові, плазми, лімфи, слізної рідини та ін.). Осмотичний тиск плазми крові та слізної рідини організму в нормі знаходиться на рівні 7,4 атмосфери (72,82*104 Па). При введенні в організм будь - якого розчину індиферентної речовини, який відхиляється від природного осмотичного тиску сироватки, викликає різко виражене почуття болю, яке буде тим сильніше, чим більше відрізняється осмотичний тиск розчину, що вводиться, і рідини організму. При введенні розчину з великим осмотичним тиском (гіпертонічний розчин) у результаті різниці осмотичних тисків всередині клітини або еритроцитів і оточуючою їх плазмою починається рух води з еритроцита до вирівнювання осмотичних тисків. Еритроцити при цьому, позбавляючись частини води, втрачають свою форму - відбувається плазмоліз. Гіпертонічні розчини в медичній практиці використовуються для зняття набряків. Гіпертонічні розчини натрію хлориду в концентраціях 3,5 і 10% застосовують зовнішньо для відтоку гною при лікуванні гнійних ран, вони також мають протимікробну дію. Якщо вводиться розчин з низьким осмотичним тиском (гіпотонічний розчин), рідина при цьому проникає в середину клітини або еритроцита. Еритроцити починають розбухати, і при більшій різниці в осмотичних тисках оболонка не витримує тиску і розривається. Настає явище, що називається гемолізом. Клітина або еритроцит при цьому гинуть і перетворюються в стороннє тіло, яке може викликати закупорку життєво важливих капілярів або судин, настає параліч окремих органів або й смерть. Тому такі розчини вводяться в невеликій кількості. Доцільно замість гіпотонічних розчинів прописувати ізотонічні. Ізотонічні розчини готують за всіма правилами приготування розчинів для ін’єкцій, але лікар може виписати рецепт, де не вказані ізотонічні концентрації прописаної лікарської речовини. У цьому випадку провізор - технолог повинен розрахувати ізотонічну концентрацію.

Розрахунок ізотонічності розчинів. Існує декілька способів розрахунку ізотонічних концентрацій. У рецептах і вимогах на ін’єкційні та інфузійні розчини не завжди вказується ізотонічна концентрація лікарських речовин. Окрім того, терапевтичні концентрації речовин списку А і Б, як правило, є значно нижчі за їх ізотонічні концентрації. У таких випадках необхідним є доведення розчинів лікарськими речовинами до ізотонічності шляхом додавання допоміжних речовин: натрію хлориду, натрію сульфату, глюкози та ін. Останні вибирають з врахуванням їх сумісності з прописаними лікарськими речовинами.

Для розрахунку ізотонічних концентрацій і кількостей ізотонуючих добавок застосовують три способи:

1. За законом Вант-Гоффа;

2. Кріоскопічний метод (за законом Рауля);

3. З використанням ізотонічних еквівалентів за натрію хлоридом.

1. Розрахунок на основі закону Вант-Гоффа

За законом Вант-Гоффа 0,29 г-моля неелектроліту в 1 л розчину забезпечують ізотонічну концентрацію. Отже, щоб приготувати ізотонічний розчин будь-якого неелектроліту (глюкози, фруктози, гексаметилентетраміну) необхідно в 1 л розчинити 0,29 г-моля речовини.

2. Кріоскопічний метод (за законом Рауля)

За законом Рауля ізотонічні розчини різних речовин замерзають при однаковій температурі, тобто мають однакову температурну депресію. Тому, якщо приготовлений розчин будь - якої речовини має депресію, що дорівнює депресії кров’яної сироватки (Δt=0,52^o), то знаючи температурну депресію 1% розчинів, можна розрахувати ізотонічну концентрацію.

3. На основі ізотонічних еквівалентів за натрію хлоридом

Ізотонічний еквівалент (Е) за натрію хлоридом показує кількість натрію хлориду, яка в розчині створює такий самий осмотичний тиск, як і 1 г лікарської речовини. Наприклад, Е глюкози за натрію хлоридом дорів­нює 0,18. Це означає, що 0,18 г натрію хлориду і 1 г глюкози утворюють однаковий осмотичний тиск у рівних умовах (об’єм, температура). Знаючи ізотонічну концентрацію натрію хлориду (0,9%) можна легко знайти ізотонічну концентрацію інших лікарських речовин, виходячи із співвідношення:

1 г глюкози еквівалентний 0,18 г натрію хлориду

Х г 0,9 г

= 5 г або 5% Х =	0,9 х 1
	0,18

Для розрахунку кількості ізотонуючих добавок у розчинах для ін’єкційного та інфузійного застосування можна застосувати формулу:

Х = К х [0,009 х V – (m₁ x E₁ + m₂ x E₂ +… + m_n x E_n)]

Де 0,009 – вміст натрію хлориду в 1 мл ізотонічного розчину;

V - об’єм розчину, який прописаний в рецепті;

m₁m₂m_n - маса лікарських речовин, г;

E₁E₂E_n - еквівалент лікарських речовин за натрію хлоридом;

K - коефіцієнт перерахунку, який у випадку використання.