2. Мазі як лікарська форма, вимоги дфу до них.

Мазі – м’які лікарські форми для зовнішнього застосування, які складаються із основи і лікарських речовин, рівномірно розподілених в ній.

Вони представляють собою високов’язкі маси (рідини), які здатні утворювати на поверхні шкіри чи слизової оболонки рівномірну суцільну плівку. Під терміном мазі об'єднується велика група різноманітних за складом і дією ліків, які мають в'язко – пружно - пластичну консистенцію. Мазі є офіцинальною лікарською формою. Державна фармакопея України визначає мазі як м'які лікарські засоби для місцевого застосування, призначені, для місцевої терапевтичної або захисної дії або для проникнення лікарських речовин крізь шкіру. Мазі складаються з основи і лікарських речовин, рівномірно в ній розподілених. Мазі повинні мати певні структурно - механічні (реологічні) характеристики: еластичність, пластичність, в'язкість, періоди релаксації. Фармакологічний ефект мазей значною мірою залежить від їхніх структурно - механічних властивостей, які є критерієм визначення якості мазей як під час виробництва, так і в процесі зберігання.

М'яка консистенція мазей забезпечує зручність їх застосування через нанесення на шкіру, слизові оболонки і вивільнення з них лікарських речовин. Оптимальна дисперсність лікарських речовин і рівномірний розподіл їх у мазі забезпечують необхідний фармакологічний ефект і гарантують незмінність її складу при застосуванні і зберіганні. На характер і силу дії мазі істотно впливає тип дисперсної системи. Мазі - розчини та емульсійні можуть виявляти як місцеву, так і резорбтивну дію, тоді як суспензійні мазі виявляють переважно місцеву дію.

При кімнатній і пониженій температурі мазі внаслідок високої в’язкості зберігають об’єм і втрачають його при підвищеній температурі, перетворюючись в густі рідини. За дисперсологічною класифікацією мазі повинні бути віднесені до вільних всесторонньо дисперсних безформних систем з пластичним або пружно в’язким дисперсійним середовищем. Від типових рідин вони відрізняються відсутністю помітної текучості.

3. Класифікація мазей та їх медичне застосування.

Мазі - це одна із найдавніших лікарських форм, значення якої велике і в сучасній медицині. Область застосування мазей є досить широка. Основну групу мазей складають типові лікувальні мазі, які застосовуються в дерматології для зовнішньої терапії різноманітних захворювань шкіри і її травми і пошкоджень (опіки, обмороження), а також в отоларингології, офтальмології, гінекології, проктології.

Залежно від застосування розрізняють мазі:

- дерматологічні (Unguentum dermatologica, seu Unguentum propria);

- для носа (Unguentum nosales, seu Unguentum rinales);

- очні (Unguentum ophthalmica, seu Oculenta);

- вагінальні (Unguentum vaginales);

- уретральні (Unguentum uretrales);

- ректальні (Unguentum rectales).

Мазі застосовуються не лише для місцевого застосування, але і з метою забезпечення проникнення лікарських речовин в кров’яне русло чи лімфатичні судини для дії на патологічні процеси, які протікають у внутрішніх органах. Загальна дія на організм може появлятися і при всмоктувані лікарських речовин через слизові оболонки прямої кишки.

Окрему групу становлять захисні мазі, які застосовують як лікарські засоби індивідуального захисту шкіри рук, обличчя, слизових оболонок від дії кислот і лугів, органічних розчинників, різних подразників і алергенів. До цієї групи можна віднести мазі з інсектицидними речовинами. До лікувальних мазей відносяться і деякі косметичні мазі, які застосовуються для живлення і пом’якшення шкіри, лікування волосся, або, навпаки, для його видалення.

Залежно від ступеня дисперсності і характеру розподілу лікарських речовин у основі всі мазі поділяються на:

- гомогенні (розчини, сплави, екстракційні);

- гетерогенні (суспензійні, емульсійні та комбіновані).

Мазі із вмістом нерозчинних речовин у основі більше 25% називаються пастами. До групи гомогенних мазей відносяться мазі, які утворені сплавленням основи і взаєморозчинних лікарських речовин; мазі, в яких лікарські речовини розчинні в мазевій основі. Гомогенні мазі характеризуються відсутністю міжфазної поверхні поділу між основою мазі і лікарськими речовинами. В склад мазей - суспензій входять лікарські речовини, нерозчинні у воді і жирах. У вигляді суспензій вводять також лікарські речовини, які розчинні у воді, але утворюють їдкі розчини і можуть викликати подразнення шкіри і некротичні явища (резорцин, цинку сульфат, ртуті дихлорид). В суспензійному стані в мазі вводять також речовини, які потребують для свого розчинення значну кількість води (натрію тетраборат, кислота борна). Мазі - суспензії можуть містити одну або декілька лікарських речовин, причому кожна з них має свою міжфазну границю розділення. За цією ознакою мазі - суспензії поділяють на дво - , трьох – та багатофазні системи. Емульсійні мазі складаються з лікарськими речовинами, розчинними у воді або рідше в етанолі, гліцерині, їх сумішах. Оскільки такі розчини не змішуються з жировими, одержані мазі представляють собою емульсії, в яких дисперсійним середовищем зазвичай є мазева основа. Дисперсійною фазою, окрім водних і інших розчинів лікарських речовин, може бути також металева ртуть (ртутні мазі). Більшість мазей - емульсій містять емульгатори, в результаті чого вони стають достатньо високодисперсними і стійкими. але зустрічаються мазі, які стійкі лише завдяки високій в’язкості дисперсійного середовища. В таких мазях дисперсна фаза складається із крупних крапель.