Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1497554027403480.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
312.49 Кб
Скачать

40.Охарактеризуйте стан розвитку художньої літератури і мистецтва України другій половині 60 - 80-ті роки XX ст. Аргументуйте конкретними прикладами.

Розвиток літератури і мистецтва в добу «застою» був досить динамічним, однак майже повністю контрольованим відповідними партійно-державними структурами. Переважна більшість українських письменників прислуховувалася до рекомендацій компартійних ідеологів. Творчість їх не витримала перевірки часом і забута. Із 1964 р. розпочата М. Хрущовим кампанія проти формалізму в мистецтві поступово припинилась. Підтримана ХХII з’їздом КПРС кампанія десталінізації стала для письменників додатковим стимулом творчості.

У доповіді голови Спілки письменників О. Гончара на V з’їзді письменників України (листопад 1966 р.) було високо оцінено творчість молодих — тих, кого можна звинуватити у «формалізмі» через те, що вони йшли неторованими шляхами. О. Гончар особливо підносив творчість поетів, оскільки поезія завжди вирізнялася сильною емоційністю. Було оголошено імена нещодавно переслідуваних шістдесятників — І. Драча, М. Вінграновського, В. Коротича, Л. Костенко, Б. Олійника, В. Симоненка та ін. Проте на цьому з’їзді перший секретар ЦК ЛКСМУ Ю. Єльченко звинуватив молодих  письменників і поетів у недостатній «марксистсько-ленінській підготовці».

У літературному житті УРСР наступ реакції виявився у «цькуванні» роману О. Гончара «Собор». На березневому (1968 р.) пленумі ЦК КПУ перший секретар Дніпропетровського обкому партії О. Ватченко заявив, що О. Гончар змалював радянське суспільство «в найчорніших фарбах». Одразу після пленуму ЦК О. Ватченко розпочав переслідування всіх, хто в його області підтримував роман. Режисерів, учителів, журналістів, які публічно висловлювали своє позитивне ставлення до «Собору», виключали з партії і звільняли з роботи.

Л. Костенко «проробляли» за ідеалізацію козацького минулого і навіть за художню неповноцінність її творів. У 1972 р. було розсипано набір її книги «Княжа гора». Шість років не міг знайти дорогу до читача геніальний роман у віршах «Маруся Чурай». Тільки у 1979 р., коли завершилася політична кар’єра В. Маланчука, а Спілку письменників України очолив П. Загребельний, цей роман було надруковано. Ще через рік поетеса видала нову збірку — «Неповторність». У 1981 р. побачила світ з передмовою О. Гончара й книга віршів В. Симоненка «Лебеді материнства», яка йшла до читача 10 років.

В УРСР працювали три кіностудії, де створювали художні фільми, — Київська ім. О. Довженка, Одеська і Ялтинська. Технологія виготовлення і допуску в прокат фільмів була зорієнтована на те, щоб у кінотеатрах панувала російська мова. Серед двох десятків фільмів, які щорічно демонстрували на студії ім. О. Довженка, тільки 10—15% озвучували українською мовою. Інші дублювали українською мовою тільки тоді, якщо їхній прокат був успішним. Для перекладу фільмів радянського виробництва, створених в інших республіках, не існувало відповідних структур. Прем’єрний показ надзвичайно талановитого фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» (за повістю М. Коцюбинського) у вересні 1965 р. став фактом дисидентського руху загальносоюзного значення.

Розвиток театрального мистецтва того часу пов’язувався з іменами таких талановитих режисерів, як В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. Загоруйко, О. Король, А. Скибенко, С. Сміян, М. Шейко та ін. Щороку кількість відвідувань у театрах перевищувала 20 млн осіб. Кількість театрів зросла до 90.  В українських театрах працювали видатні майстри сцени: В. Дальський, В. Добровольський, О. Кусенко, А. Роговцева, Н. Ужвій.

Українська драматургія розвивалася задовільно. Особливо плідно працювали М. Зарудний, О. Коломієць, Ю. Мокрієв, Т. Плоткін. У жанрі п’єси пробували свої сили І. Драч, П. Загребельний, В. Собко, Ю. Мушкетик, М. Олійник, Ю. Щербак та інші письменники. Однак їхні п’єси частіше за все не ставили.

Українські композитори освоювали всі форми музичного мистецтва. У галузі оперного мистецтва працювали В. Губаренко, Л. Колодуб, Г. Майборода. У жанрі пісенної та хорової музики вирізнилися О. Білаш, К. Данкевич, К. Домінчен, Б. Лятошинський, П. Майборода, С. Сабадаш, І. Шамо та ін. Уродженець Буковини В. Івасюк мав хист до музики і поезії, а його пісні «Я піду в далекі гори» (1968 р.), «Червона рута» (1969 р.), «Водограй» (1969 р.) співали по всій Україні. Особливо популярними були такі виконавці масової естрадної пісні, як С. Ротару, Н. Яремчук, В. Зінкевич. Активною концертною діяльністю займалися вокально-хореографічні колективи — Державний народний хор ім. Г. Верьовки, академічна капела «Думка», академічний ансамбль танцю ім. П. Вірського, Київський камерний хор.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]