35.З’ясуйте питання про динаміку основних показників народного добробуту в Україні в 60-80-ті роки XX ст.

Головною умовою і джерелом піднесення народного добробуту є, насамперед, зростання на­ціонального доходу. Варто зазначити, що незважаючи на серйозні проблеми економічного розвитку країни в брежнєвський період і до горбачовської «перебудови», в республіці цей важливий показник життєвого рівня населення мав стійку тенденцію до зростання. Так, з 1965 по 1985 рр. національний доход в Україні збільшився в 2,5 рази і становив 96,6 млрд. карбованців. Три чверті цієї суми надходило у розпорядження робітників, службовців, колгоспників у вигляді фонду споживання. Якщо ж урахувати щорічні видатки на спорудження і експлуатацію житлового фонду, шкіл, лікарень, культурно-освітніх закладів, спортивних споруд, підприємств комунального обслуговування, то безпосередньо на задоволення матеріальних потреб населення припадаю 80% національного доходу.

Цілком закономірно, що в республіці в цей період спостерігається підвищення заробітної плати робітників і службовців. Зокрема, в середині 60-х років було підвищено зарплату працівникам народної освіти, охорони здоров'я, торгівлі, громадського харчування, житлового-комунального обслуговування. У 1972 р. посадові оклади лікарів, вчителів, працівників дитячих дошкільних закладів, студентські стипендії було збільшено на 20-30%.

Усього за 1965-1985 рр. середньомісячна грошова заробітна плата зросла майже вдвічі. Середньомісячна зарплата в 1965-1985 рр. в колгоспах збільшилася в 3 рази, а за темпами свого зростання значно перевищила цей показник у промисловості. Одним із важливих показників зростання добробуту населення є житлове будівництво. Головним засобом розв'язання цієї традиційно складної для України проблеми в зазначений період стало переведення будівництва житла на індустріальну основу.

Щоправда, перші новозбудовані житлові масиви не відзначалися оригінальними архітектурними формами, а були досить примітивними й однотипними. Це визнавалося і керівництвом країни. В житлове будівництво були зроблені значні державні капіталовкладення, що дозволило забезпечити в 1974 р. понад 70% сімей окремими квартирами. У 60-80-і рр. в республіці почало розгортатися житлово-кооперативне будівництво. Із зростанням матеріальної забезпеченості людей збільшувалося і число бажаючих поліпшити свої житлові умови на власний кошт. Проте в цін справі ще спостерігалися стихійність і недосконалість. Разом з тим, у наступний період у житловому будівництві, як і в усіх інших га­лузях народного господарства, розпочалося відчутне знижений темпів зростання виробництва. Досить неоднозначна ситуація склалася і в сфері охорони здоро­в'я населення республіки. Постійна увага приділялася підготовці кваліфікованих медичних кадрів та їх удосконаленню. Так, в Україні в 60-70-і рр. функціонувало 15 медичних вузів і десятки середніх спеціальних медичних навчальних закладів. В роки застою внаслідок зниження рівня добробуту населення, незадовільних умов праці й побуту, поширення пияцтва, наркоматі проблема охорони здоров я людей вирішувалася надзвичайно незадовільно. Коштів, які виділялися на потреби охорони здоров'я, вже не вистачало на те, щоб забезпечити медичні заклади новітньою апаратурою і препаратами. Гострою залишалася і кадрова проблема. Адже кваліфікація переважної більшості медичних працівників була далеко не на найвищому рівні. Незадовільне соціально-економічне і екологічне становище викликало й відчутні демографічні зміни в складі населення України.

Зокрема, в 60-80-і рр. помітно уповільнюються темпи його приросту. Сплеск урбанізації і спричинені нею міграційні процеси призвели до відтоку молоді з села, яке завжди було головним джерелом відтворення людських ресурсів.

У свою чергу в містах зменшення народжуваності було пов'язане з незадовільними соціально-побутовими чинниками: високою зайнятістю жінок у суспільному виробництві, низьким рівнем системи охорони дитинства, складними житловими умовами, поступовим зростанням дитячого сирітства тощо.

Закономірним наслідком цього стало зменшення приросту населення України в 60-80-ті роки в 4 рази. Уповільнення народжуваності супроводжувалось поступовим підвищенням показників смертності населення, за якими Україна посідала трете місце серед республік СРСР. Одним з основних негативних наслідків процесів, які відбувалися в Радянському Союзі і, зокрема, в УРСР у 60-70-ті рр., був моральний занепад суспільства.

Отже, якщо наприкінці 60-х – на початку 70-х років спостерігалося певне зростання життєвого рівня людей, то в подальшому цей процес уповільнився , навіть незважаючи на постійне зростання середньої заробітної плати. Яскравим свідченням цього стало величезне нагромадження заощаджень громадян на рахунках в ощадних касах. Неможливість реалізації доходів через дефіцити на споживчі товари вела до зростання інфляції, спекуляції, розвитку тіньової економіки, формування мафіозних угруповань.