33.Охарактеризуйте стан сільського господарства України у 70-ті - першій половині 80-х років XX ст.

У складному становищі перебувало і сільське господарство, хоча на вищому партійно-державному рівні тією чи іншою мірою намагався вирішити проблеми його розвитку. Центральне керівництво рекомендувало такі форми господарювання, як бригадний, сімейний підряд, надання землі в оренду, організація кооперативів. Однак ці рекомендації матеріально не підтримувалися державою, не існувало належного правового забезпечення для введення нових форм господарювання. До того ж такі форми господарювання були не до вподоби керівникам аграрного сектора, бо вони передбачали зменшення ролі та скорочення управлінського апарату. Тому основними формами господарювання на селі залишалися колгоспи і радгоспи. Сільське господарство розвивалося на екстенсивній основі. Зростання кількості виробленої продукції в колгоспах і радгоспах відбувалося за рахунок розширення посівних площ. Внаслідок ерозії ґрунтів втрачалися тисячі гектарів родючих чорноземів. І все ж таки Україна виробляла понад 23% сільськогосподарської продукції СРСР.

Оскільки функціонувала централізована система заготівель, і українська влада змушена була більшу частину продукції вивозити за межі республіки, в самій Україні відчувалися перебої з продовольством. Проблеми з продовольством виникли незважаючи на те, що Україна мала приблизно четверту частину світових запасів родючих чорноземів і 27% розораної землі європейського континенту, а також сприятливі природно-кліматичні умови. Існувала гостра проблема із забезпеченням населення м’ясо-молочними та багатьма сільськогосподарськими продуктами. В кінці 80-х років, порівняно з попередніми роками, обсяг м'яса і тваринного масла, що надходили в торгівлю із державних фондів, постійно зменшувався. В ці роки в Україні споживалося м'яса втричі менше, ніж у США, до того ж нижчої якості.

Надмірна хімізація сільськогосподарського виробництва зумовила споживання з їжею значної кількості шкідливих для людського організму речовин. Безгосподарно використовувалися земельні багатства України. Без згоди колгоспників великі масиви родючих земель відводилися під індустріальне будівництво. Безконтрольне використання отрутохімікатів у сільському господарстві спричинило затруєння великих площ, завдало шкоди річкам, озерам, тваринному й рослинному світу.

Через безгосподарність в Україні зникло 20 тис. річок, у водойми щороку скидалися з полів тонни отрутохімікатів і хімічних добрив. Промислові стаціонарні джерела й автотранспорт створювали критичну ситуацію у повітряному середовищі. При цьому рівень очищення навколишнього середовища від шкідливих відходів в Україні був далекий від світових стандартів. Проведена у 1986 р. паспортизація виробництва в аграрному секторі показала, що в колективних господарствах республіки частка ручної праці становила в середньому 75%. Ще вищими були ці показники в овочівництві, садівництві, буряківництві, тваринництві.

34.З’ясуйте, у чому проявилися явища застою в економіці України у 70 - 80-х рр. XX ст.

До середини 70-х років ХХ ст. радянська економіка повністю втратила притаманний для 50-60-х років динамізм, розвиваючись екстенсивними методами. Українська економіка перетворилась на інтегральну частину «загальносоюзного народногосподарського комплексу», стала заложницею економічної стратегії центру. В Україні розміщувалися виробництва з незавершеним циклом, що робило республіку залежною від інших регіонів СРСР.

Її традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки – видобуток вугілля, металевих руд, важке машинобудування, виробництво металів - швидко занепали через брак нових технологій, ставали нерентабельними.

Основою радянської економіки, як і раніше, були паливно-енергетичний і військово-промисловий комплекси (ВПК). В середині 70-х років частка ВПК у загальному обсязі промислового виробництва становила понад 60%. На військову промисловість працювало до 80% машинобудівних заводів. Перекоси в структурі економіки обумовили її деформований, нераціональний характер.

Протягом 70-х років в Україні відбувалося уповільнення економічного розвитку, що перетворилося на якісний занепад на початку 80-х років. Криза характеризувалася прямою залежністю від центральних органів керівництва, неприхованим ігноруванням національних інтересів України.

Замість впровадження нових технологій, інтенсифікації праці (а трудових ресурсів вже не вистачало), переорієнтації структури виробництва на високотехнологічні цикли тощо, розвиток промисловості відбувався шляхом надмірних витрат, нарощування паливно-енергетичної та хімічної бази, форсованого залучення до виробництва нових природних ресурсів, наслідком чого повинні були стати сировинна і екологічна кризи. Це давало короткочасний ефект, а фондовіддача падала, якість продукції не відповідала тогочасним вимогам. Поглибилися диспропорції між галузями господарства. Не вистачало товарів широкого вжитку. Аналогічною була ситуація і в сільському господарстві, де, незважаючи на запровадження масштабних програм механізації, хімізації та меліорації , значне фінансування, результати були мізерними. Так, механізація фактично була зведена до постачання колгоспам і радгоспам низькоякісної техніки; хімізація значною мірою спричинила забруднення земель і сільськогосподарської продукції хімікатами, а меліорація - призводила до розорення родючих земель і порушення екологічного балансу.

Отже, криза, що охопила економіку, була результатом тогочасних методів господарювання. Економічна система, заснована на суцільному одержавленні засобів виробництва, над централізації, силі наказу та інструкції зверху, не могла забезпечити зацікавленості людей у наслідках своєї праці.