32.Висвітліть питання про розвиток основних галузей промисловості України у 70-х - першій половині 80-х років XX ст.

У 70-80-і рр., після припинення реформаційних процесів і переведення господарства Радянською Союзу на екстенсивний шлях розвитку, економіку республіки охопила криза. Криза характеризувалася прямою залежністю від центральних органів керівництва, неприхованим ігноруванням національних інтересів України. Яскравими прикладами такої економічної політики була концентрація сил за порівняно короткий термін здійснення гігантських, але економічно необґрунтованих та неефективних проектів. За порівняно короткий термін були споруджені найбільші в Європі Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші гігантські новобудови.

На території України з ініціативи центрального керівництва розміщувалися техногенно-шкідливі виробництва, у тому числі близько 1 тис. хімічних заводів, причому лише кілька відсотків продукції, що на них вироблялася, республіка використовувала у своїх інтересах.

У республіці в цей період без належного наукового обґрунтування занадто високими, непродуманими темпами розвивалася атомна енергетика. Зокрема, розгорнулося будівництво потужних АЕС в густонаселених і маловодних Південно-Західному та Південному економічних регіонах України.

У результаті такого бездумного ставлення до природних багатств української землі, в республіці, що займала лише 2,6% території СРСР, було побудовано 40% атомних енергоблоків Радянського Союзу. При цьому вироблена ними електроенергія використовувалася не для потреб республіки, а постачалася, як правило, в європейські країни. Значна частина фінансових, матеріальних і людських ресурсів, необхідних для освоєння величезних просторів Сибіру та Далекого Сходу, викачувалася з України.

На освоєння перспективних східних родовищ нафти та газу виділялися величезні кошти. До того ж з України для роботи в цих регіонах було мобілізовано тисячі кваліфікованих працівників.

Тенденція до уповільнення темпів економічного розвитку з часом набула постійного характеру, що врешті-решт зумовило справжній застій в економіці. Будь-які зрушення в ній залежали тільки від грошових інвестицій. Остаточно закріпився екстенсивний метод ведення господарства.

Яскравим свідченням такого принципу господарювання була державна політика в галузі капіталовкладень.

У 70-ті роки поширеним явищем стало будівництво величезних об'єктів-гігантів, на спорудження яких виділялись колосальні кошти. Ця своєрідна «гігантоманія» у поєднанні з прихованою інфляцією призвела до того, що вартість таких об'єктів в середньому перевищувала заплановану на 25-50%.

Поширення набула своєрідна практика, за якою значні сили і кошти зосереджувались на завершенні будівництва найбільш важливих на певний момент об'єктів, залишаючи при цьому низку незавершених будов. У соціально-економічний лексикон брежнєвського періоду увійшов навіть специфічний термін –«довгобуд». На таке довготривале будівництво щорічно витрачалося до 75% капіталовкладень.

Десята п'ятирічка (1976-1980 рр.) була проголошена «п'ятирічкою ефективності та якості», однак реально вона такою не стала. Замість зростання економіки, вдалося досягти тільки підтримання економічних пропорцій на рівні 30-50-х років.

При цьому ставка робилася на імпорт промислового обладнання і товарів широкого вжитку із-за кордону в обмін на експорт енергоносіїв. Після восьмикратного підвищення світових цін на нафту в 70-і роки в СРСР хлинув справжній потік «нафто доларів». Але витратний економічний механізм миттєво поглинав ці величезні кошти, спрямовуючи їх на чергові безперспективні та екологічно небезпечні «довгобуди».

Внаслідок такої економічної політики в Україні хронічно не виконувалися завдання п'ятирічних планів.

Якщо з деяких нормативів розвитку промисловості (виробництво електроенергії, цементу, вугілля тощо) вдалося хоча б наблизитись до запланованого, то сільське господарство, як і раніше, залишалося найбільш занедбаною ланкою економіки республіки.