16.Ваша оцінка „Тез” цк кпрс до 300-річчя „возз’єднання” України з Росією та їх впливу на стан історичних досліджень в Україні.

Період перебування при владі М.Хрущова характеризувався не лише демократизацією і лібералізацією, але й відчутною послідовною ідеологізацією суспільного і культурного життя радянських людей.

Яскравим виявом цього стало святкування в 1954 р. 300-річчя Переяславської ради. З нагоди відзначення ювілею в пресі було опубліковано схвалені ЦК КПРС «Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954 рр.)». У цьому партійному документі підкреслювалося, що ця історична подія «...є великим святом не тільки українського і російського народів, але й всіх народів Радянського Союзу». В «Тезах» було сформульовано офіційну концепцію історичного розвитку України і намічено його перспективи. Важливим чинником і запорукою подальшого успішного розвитку українського народу вважався насамперед міцний союз, взаємодопомога і дружба з «братнім російським народом».

Ідеться про висвітлення і, зокрема, про оцінку подій, пов'язаних із завершенням національно-визвольної війни українського народу проти шляхетської Польші і переходом України під протекторат Росії; отже, про події середини та другої половини ХVІІ ст., головне - між 1654 та 1667 роками.

Ревізія уявлень, які панували в радянській науці до кінця 1947 р., знайшла, між іншим, і термінологічний вияв: замість загальновживаного слова "приєднання" України до Росії був декретований термін "возз'єднання" України з Росією, який і став обов'язковим для всіх текстів.

Ця тенденція дуже яскраво виявилася в українській історіографії 1947-1966 рр. По суті вона залишається неподоланою і дотепер. Досить повний свій вираз вона дістала, зокрема, в І томі двотомної "Історії Української РСР", виданому наляканим постановою 1947 року Інститутом історії в 1953 р.

З цієї книги читач мав переконатися, що, починаючи від ХІV століття і до самої Жовтневої революції, головним фактором в історичному розвитку українського народу була не боротьба класів, не зміна соціально-економічних формацій, а ідея "возз'єднання з братнім російським народом". Втім, ця теза була піднята до рівня загального принципу у висвітленні історії всіх народів колишньої царської Росії.

У зв'язку з цим історія України дістала дуже своєрідну інтерпретацію. Виходило, що протягом багатьох століть український народ боровся головним чином ... проти власної національної незалежності. Що незалежне існування було величезним злом для нашого народу. І що, отже, всі ті, що кликали його на боротьбу за національну незалежність, були ... найлютішими ворогами українського народу. Якщо хтось обстоював ідею "возз'єднання" - здобував позитивну оцінку, незалежно від усіх інших умов; той же, хто брав цю ідею під сумнів або брав участь у визвольній антиросійській, антицарській боротьбі,- одержував ярлик "мерзенного зрадника", "ворожого ставленика" і "найлютішого ворога",- знов же незалежно від своєї класової позиції та соціальної програми.

Таким чином, бачимо в радянській історіографії дві крайні точки щодо оцінки діяльності Б. Хмельницького: суто негативну до 1937 р. і захоплено- панегіричну після цього. І обидві вони, як і кожна крайність, не є вповні вірними. Богдан Хмельницький був справді видатним діячем свого часу і народним героєм - у тій мірі, в якій саме він підняв і очолив повстання проти шляхетської Польщі, здобув цілий шерег блискучих перемог і забезпечив визволення України з-під польсько-шляхетської неволі. Завдяки цьому він заслужив вічну славу й подяку українського народу, що знайшла свій вираз у численних героїчних піснях і думах, присвячених преславному ватажку народної боротьби.