1.5. Оцінка стану пульпи , електродіагностика

Для отримання точних даних про стан пульпи можна використати електродіагностику. У клініці використовують пристрій від універсальної стоматологічної установки або спеціальний апарат для визначення електрозбудливості зуба (в мікроамперах, за Л.Р.Рубіновим). Доведено, що зуб з живою пульпою реагує на електрострум у межах від 2 до 6 мкА.

Реакція пульпи на електрострум понад 6 мкА свідчить про патологічний процес у ній, а понад 50 мкА — про гнійне запалення , а понад 100- її некроз. Якщо під час обстеження опорних зубів для незнімного протезування електродіагностика виявила зниження порогу збудливості пульпи, тоді для уточнення діагнозу застосовують рентгенографію.

1.6. Статичні та динамічні методи визначення жувальноїефективності.Індексна оцінка за Агаповим, Оксманом,Рубіновим.

Результат роботи жувального апарату за одиницю часу, який виражається у відсотках, називається жувальною ефективністю. Жувальна ефективність вимірюється у відсотках від ефективності інтактноїзубо-щелепноїсистеми, що приймається за 100.

Багато вчених почали працювати над визначенням постійних величин для розрахунку жувального тиску окремих зубів. За основу розрахунків було взято жувальний тиск найслабшого зуба зубо-щелепноїсистеми — бічного різця. Крім того, враховували величину жувальної та різальної поверхонь, кількості коренів, товщини і довжини цих коренів, кількості горбків тощо.

М.І.Агапов (1927)урахував усі ці показники, взявши жувальну ефективність всього апарату за 100%, і вирахував жувальний тиск кожного зуба у відсотках, отримавши таким чином жувальну ефективність шляхом додавання жувальних коефіцієнтів усіх зубів.

Пізніше М.І.Агапов уніс поправку для уточнення визначення жувальної ефективності, тобто до уваги беруться тільки ті зуби, що мають антагоністів. Зуби, що не мають антагоністів, не беруть участі в акті жування. Тому підрахунок має вестися не за кількістю зубів, а за кількістю пар зубів-антагоністів.Якщо на верхній щелепі збережені всі зубі, а на нижній вони повністю втрачені, то, використовуючи поправку МЛ. Агапова, жувальна ефективність у даному випадку буде дорівнювати 0. Запропонований метод має низку серйозних недоліків, які були ліквідовані І.М. Оксманом (1940) у запропонованому методі визначення жувальної ефективності для верхньої та нижньої щелеп.

Жувальні коефіцієнти зубів за І.М. Оксманом. Метод, запропонований І.М. Оксманом, ураховує не тільки функціональну цінність зубів, які втрачені, але й функціональний стан зубів, які збереглися. Ураховується також і рухомість зубів. Зуби з першим ступенем рухомості вважаються нормальними, з другим — як такі, що зберегли 50% жувальної цінності, і зуби з рухомістю третього ступеня — як відсутні.

Крім того, І.М. Оксман почав ураховувати на щелепах і зуби мудрості. Вираховування жувальної ефективності за М.І. Оксманом порівняно з методом М.І.Агапова є більш ефективним та інформативним.

ФУНКЦІОнАЛЬНІ МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ЖУВАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

Виконання основної функції жувальною системою залежить від низки чинників — наявності зубів, кількості пар зубів-антагоністів,ураження зубів карієсом, стану тканин пародонта та жувальних м'язів,нервово-рефлекторнихзв'язків, складу слини, від кількості та консистенції їжі, і виражається жувальною ефективністю.

Жувальні проби. Для вірогідного судження про функціональну здатність жувального апарату необхідні динамічні методи, які б ураховували стан усіх його елементів та всі рухи нижньої щелепи.

Жувальна проба за Христіансеном. Christiansen у 1923 р. уперше зробив спробу вивчити жувальну ефективністьзубо-щелепноїсистеми, суть якої зводиться до жування трьох однакових циліндрів, вирізаних з кокосового горіха.

Після 50 жувальних рухів хворий випльовує розмелені жувальними рухами горіхи в лоток, їх промивають, висушують за температури 100 °С протягом 1 год і просіюють через сита з отворами різних діаметрів. За кількістю частинок горіха, які не просіюються через сита, роблять висновок про жувальну ефективність.

Жувальна проба Гельмана. У 1932 р. С.Є. Гельман модифікував жувальну пробу Христіансена. За методикою Гельмана жувальну ефективність визначають за часом, а саме 50 с дають хворому для жування 5 ядер мигдалю. Після 50 с він випльовує пережований мигдаль у приготовлену чашку, полоще рот перевареною водою. У ту ж чашку додають8-10крапель 5 % розчину сулими і проціджують через марлеві серветки. Залишки мигдалю на серветках поміщають на водяну баню для просушування, після чого висушені частинки знімають із серветки і просіюють через сита. За наявності залишку в ситі його зважують і за допомогою пропорції визначають відсоток порушення ефективності жування, тобто визначення залишку до всієї маси жувальної проби.

Жувальна проба за Рубіновим. Пробу, яку запропонував І.С.Рубінов (1957), називають ще фізіологічною жувальною пробою, оскільки жування продовжують до появи рефлексу ковтання. За методикою І.С.Рубінова про жувальну ефективність судять за часом пережовування 0,8 г лісового горіха. Запропонована методика не має недоліків, які притаманні пробам Христіансена та Гельмана.

Жувальнийефект заО.М. Ряховським (1988)визначаютьзадопомогою математичних законів роботи подрібнення (Бонда, Ріттенгера,Ніка-Кірпичо-ва). Суть методики полягає в наступному. Беруть 2 циліндри 20 % желатини, яка затверділа під дією 4% формаліну, діаметром 16 мм і об'ємом тестового матеріалу 4,2 см3. Величину жувального ефекту розраховують за законом Бонда. Для цього спочатку визначають середній діаметр частинок кожного класу ступеня подрібнення у разі жування тестового матеріалу, який промивається струменем води через систему сит з отворами з модулем класифікації ^ (діаметр найбільшого 14 мм, найменшого — 0,25 мм).

Жувальна здатність — це корисна робота з подрібнення продукту жування, здійснена за одиницю часу, яка визначається відношенням величини жувального ефекту (А) до часу жування (t) і позначається у відносних одиницях за секунду.

Необхідно зазначити, що використання у клініці ортопедичної стоматології статичних та функціональних методів дозволяє визначити стан зубо-ще-лепної системи, але їх не можна підміняти один одним, адже всі вони не є досконалими.

1.7 Визначення поняття діагноз. Попередній та остаточний діагноз.

Обстеження хворого закінчується постановкою діагнозу.

Діагноз (від гр. diagnosis - розпізнавання) - лікарське заключення у вигляды письмового висновку про суть і індивідуальний прояв захворювання або патологічного стану, виражене термінами, прийнятими в сучасних медичних номенклатурах і класифікаціях.

Формулюючи діагноз, необхідно показати причину хвороби, тобто етіологію та патогенез, дати уявлення про патологоанатомічну основу і локалізацію, вказати на ступінь і характер функціональних розладів, уточнити особливості перебігу й форму захворювання. Отже, діагноз має складатися з двох частин:

  1) основного захворювання та його ускладнень;

  2) супутніх захворювань — стоматологічних і загальних.

 Також діагноз повинен включати:

§        -                      топографію дефекту;

§        -                      відсоток втрати жувальної ефективності;

§        -                      естетичний дискомфорт;

§        -                    порушення функції мовлення.

Наведемо декілька прикладів формулювання діагнозу :