3.5. Планування фіксації чзп(точкова, лінійна, площинна), кламерні лінії та їх практичне значення.

Фіксація - закріплення протеза на щелепі. Виділяють такі види фіксації (за Бояновим):

- Механічний вид фіксації досягається за допомогою механічних пристосувань-кламерів, телескопічних коронок, балок, замкової системи фіксації.

- Біомеханічний вид – анатомічна ретенція. Для фіксації використовуються анатомічні утворення протезного ложа верхньої та нижньої щелепи (глибина піднебіння, наявність верхньощелепних бугрів і альвеолярних гребенів, тощо).

- Фізичний вид фіксації передбачає використання явища адгезії (прилипання).

- Біофізичний вид фіксації – це функціональне присмоктування у повних знімних протезах.

- Стабілізація - стійкість протеза, що досягається правильною постановкою зубів по середині альвеолярного гребеня, наявністю рівномірного, одночасного і щільного з'єднання як на природних, так і на штучних зубах під час жування, щільного і рівномірного прилягання базису протеза до протезного ложа.

Найпростішим способом закріплення пластинкових часткових знімних протезів є кламери. Кламер, як правило складається з трьох частин: плеча, тіла і відростка. Плечем кламера називається його частина, що охоплює коронку зуба і має пружні властивості. На зубі виділяють оклюзійну і пришийкову частину зуба, які розділяє найбільш випукла лінія зуба – екватор. Плече розміщують між екватором і яснами з губної або щічної сторони. Плече повинно торкатися зуба в максимальній кількості точок. Плече повинно пружинити при зміщенні протеза., але цю властивість мають не всі кламери: найбільш еластичні – дротяні, найменш – литі кламери. Плече повинно бути пасивним, тобто не здійснювати тиск на зуб, коли протез знаходиться в спокої. Плече необхідно закруглити і відполірувати.

Тілом кламера називається його нерухома частина, розміщена на апроксимальній стороні в ділянці екватора. Відросток призначений для укріплення кламера в базисі і розміщується вздовж беззубого альвеолярно відростка під штучними зубами. Відростки можуть з’єднуватися з мілкопетлистими сітками.

Кламери діляться таким чином;

1. За формою - на круглі, напівкруглі, плоскі (стрічкові)

2. За способом виготовлення - на гнуті, литі, штамповані.

3. За місцем прилягання - зубні, ясеневі (пелоти) зубоясеневі.

4. За ступенем охоплення зуба чи групи зубів - на одноплечі, двоплечі, кільцеподібні (перекидні), подвійні багатоланкові.

5. За функцією - на утримуючі,опорні, опорноутримуючі.

6. За матеріалом - на металеві, неметалеві, комбіновані.

7. За способом з'єднання з базисом - жорстке або стабільне, що пружинить або напівлабільне, суглобне або лабільне.

Залежно від кількості зубів, що використовуються для фіксації кламера розрізняють на точкову, лінійну і площинну, фіксацію.

1. ТОЧКОВА - використовується 1 кламер.

2. ЛІНІЙНА - використовується 2 кламери,

Лінія, що з'єднує кламери в протезі, називається кламерною лінією. Розрізняють діагональну, трансверзальну і сагітальні кламерні лінії.

3. ПЛОЩІННА ФІКСАЦІЯ - використовується 3,4 зуба.

Під кламерною лінією розуміють уявну лінію, що проходить через опорні зуби. Вона є віссю, навколо якої можливе обертання протеза. Кламерна лінія може проходити у поперечному (трансверзальному), косому (діагональному) та передньозадньому (сагітальному) напрямках. Вибір її має важливе значення. Найменш вигідним напрямком для цієї лінії слід вважати сагітальний (однобічний), оскільки у такому разі можливе перевертання протеза і перевантаження опорних зубів. До даного розташування кламерів можна вдаватися тільки тоді, коли зуби, що збереглися, знаходяться з одного боку. Фіксація протеза дещо полегшується за наявності глибокого піднебіння і якщо на протилежному боці зберігся добре виражений комірковий відросток.

Найкращим способом фіксації часткового знімного протеза слід вважати двобічне розташування кламерів. У такому разі на верхній щелепі перевагу слід віддати діагональному розташуванню кламерної лінії. На нижній щелепі фіксація забезпечується краще, якщо кламерна лінія має поперечний напрямок. Слід зауважити, що напрямок кламерної лінії не завжди залежить від бажання лікаря, а визначається топографією дефектів і станом пародонта зубів, які залишилися.