2.11. Показання до протезування суцільнолитими металевими коронками.

Показання до виготовлення:

·  значні пошкодження коронки зуба;

·  аномалії форми та положення зубів;

·  розташування опорних та фіксуючих плеч кламерів;

·  опора для мостоподібних протезів;

·  при лікуванні патологічної стертості зубів;

·  при патології оклюзії;

·  при бруксизмі, парафункціях жувальних м’язів;

·  при деяких формах патологічного прикусу;

·  при малих розмірах корони зуба.

·  при алергіях на пластмаси

2.12. Методика препарування зубів під суцільнолиті коронки, варіанти приясеневого препарування.

П репарування твердих тканин здійснюють алмазними інструментами. Сепараційним диском зішліфовують контактні (апроксимальні) поверхні від різального краю до рівня верхівки міжзубних сосочків з утворенням попереднього уступу шириною 0,8-1 мм під прямим кутом до поздовжньої осі зуба. Сепараційний диск розміщують, дещо відступивши від контактної поверхні (на 1-1,5 мм), та утримують його з невеликим нахилом до осі зуба в межах 5-7 градусів. Зпрепарувавши тверді тканини в ділянці міжзубних контактів та відкривши міжзубний проміжок, диску надають чуть менший нахил (3-5 градусів) і піддають обробці всю контактну поверхню, доки у пришийковій ділянці нарівні ясен не буде створено прямий уступ шириною 0,9-0,5 мм (мал. 1,2).

За аналогічною методикою підготовляють і другу контактну поверхню. У разі застосування для препарування контактних поверхонь турбінної бормашини використовують тонкі циліндричні алмазні головки, діаметр яких повинен бути меншим від ширини уступу (мал. 3).

Різальну поверхню головки розташовують, спочатку відступивши від поруч розміщеного зуба, та утримують її під невеликим кутом до осі зуба (3-5 градусів).

Зпрепарувавши тканини у ділянці міжзубного контакту, поступово просуваються до шийки зуба, дена рівні ясен позначають місце уступу шириною 0,3-0,5 мм.

Контактні поверхні препарують також, одночасно зводячи на конус у напрямку різального краю з кутом конвергенції стінок щодо поздовжної осі зуба не більше ніж 7- градусів. Після того диском з алмазним покриттям укорочують коронку на 1/4 її висоти, створюючи нахил під кутом 20-45 градусів з піднебінного боку для верхніх зубів та з присінкового — для нижніх за умови ортогнатичного прикусу (мал. 4).

Жувальну поверхню препарують за допомогою бочкоподібних або колесоподібних алмазних головок, зберігаючи індивідуальну анатомічну форму зуба, заокруглюючи жувальні горбки. Підготовка жувальної поверхні вимагає дотримання вікових змін, які є на зубах, що збереглися і будуть брати участь в акті жування.

У подальшому створюють на присінковій та піднебінній поверхнях попередній уступ шириною 0,8 мм на 0,5 мм нижче (або вище, залежно від щелепи) від ясенного краю за допомогою обернено зрізаної головки з алмазним покриттям. Після того апроксимальні кінці уступів з'єднують з піднебінною та присінковою борознами, формуючи їх за допомогою лінзоподібного каменя на рівні ясенного краю

Тверді тканини з присінкової та піднебінної поверхонь коронки зішліфовують циліндричною або у формі усіченого конуса головкою до створеного уступу (мал. 5) .

Препарування присінкової поверхні проводять на товщину 0,8-1,3 мм за допомогою різних алмазних головок, борів

У кінці препарування проводять вирівнювання поверхонь у культі відпрепарованого зуба, заокруглення кутів і розпочинають завершальне формування уступу.

Уступ являє собою площадку для коронок яка бере на себе навантаження, створюючи певну пришийкову товщину коронки і запобігає тим самим її розколюванню.

Існують різні форми уступів. Основні з них прямий, скошений уст у п и та уступ з виємкою. Форму залежить від величини, форми, нахилу, функціональної приналежності зуба та стану його коронкової частини(мал. 6).

В изначивши форму уступу, препарування проводять алмазними головками циліндричної форми або фісурними борами, створюючи уступ рівномірної ширини, розміщений під прямим кутом до поздовжньої осі зуба. Необхідно зазначити, що ширина його залежить від віку хворого, розмірів, форми та товщини стінок зуба, ступеня оголення зубів під час розмови і посмішки. Ширина уступу коливається у межах 1 мм. Формування уступу з неоднаковою шириною допускається на зубах, що розміщені аномально.

Завершальне препарування пришийкової ділянки проводять алмазною головкою у вигляді усіченого конуса (мал. 7).

Торцеву частину головки притискають до уступу і поступово зішліфовують тканини зуба так, щоб уступ мав вигляд рівної площадки, яка знаходиться дещо нижче (0,2-0,3 мм) від ясенного краю. Діаметр торцевої частини бора повинен відповідати ширині уступу. Бічна поверхня головки повинна торкатися до зуба. Після закінчення препарування культя зуба набуває конічної форми з кутом сходження бічних стінок 5-7 градусів — для фронтальних зубів та 7-12 градусів — для багатокореневих.

2.13 Технологія виготовлення суцільнолитих коронок.

Одна із особливостей суцільнолитих коронок полягає в тому, що вони доходять тільки до ясен. Зуби для таких коронок препарують двома способами - без уступу в ділянці шийки і з уступом. Після препарування зуба з уступом поверхню його згладжують карборундовими голівками і надають йому злегка конічну форму.

 

Клінічні етапи	Лабораторні етапи
1. Препарування опорного зуба, зняття повних анатоміч-них відбитків силіконовими маса­ми, повного   анатоміч-ного   відбитка альгінатними масами з протилежного зуб-ного ряду. Фіксація цент-рального співвідношення щелеп. 2. Припасування суцільно-литої коронки, пе­ревірка оклюзійних співвідношень. 3. Припасування і фіксація. суцільнолитої ко­ронки.	1. Виготовлення комбінованої розбірної гіпсової моделі. Виготовлення гіпсової допоміжної моделі. Гіпсування мо­делей в артикулятор (оклюдатор). Мо­делювання воскової композиції суціль­нолитої коронки. Заміна воску на метал у ливарній лабораторії. Обробка суціль­нолитої коронки.     2. Завершальна обробка, шліфування та полірування суцільнолитої коронки.

2.14 Сплави металів для виготовлення суцільнолитих коронок

Різні сплави металів, які використовуються для виготовлення ортопедичних конструкцій, повинні мати певні біологічні властивості. Під біологічними властивостями матеріалів розуміють можливу їх дію на біологічні середовища, в яких вони знаходяться. Так, усі основні зуботехнічні матеріали не повинні:

— спричиняти негативних зрушень у тканинах і рідинах, з якими вони

контактують;

— змінювати мікрофлору ротової порожнини;

— порушувати мітотичний процес;

— впливати на рН;

— порушувати кровообіг, чутливість;

— за жодних умов не спричиняти запалення.

Технологічні властивості матеріалів дозволяють виготовляти з них різні вироби з використанням різних способів обробки. Для зуботехнічних матеріалів важливими є ливарні властивості, ковкість, зварюваність (придатність до паяння), оброблюваність різанням та шліфуванням.

Ливарні властивості визначаються здатністю різних металів заповнювати ливарні форми й утворювати виливки. Вони зумовлені рідкотекучістю, супроводжуються усадкою, лікваціями.

Ковкість охарактеризує властивість матеріалів, завдячуючи якій методом тиску та штампування можна отримати вироби необхідної форми.

Зварюваність (придатність до паяння) — це здатність матеріалів утворювати міцні з'єднання у разі контакту або за допомогою спеціальних сплавів припоїв. У зуботехнічних лабораторіях широко використовують паяння для з'єднання металевих частин. Електрозварювання застосовують для точкового з'єднання металевих деталей перед паянням.

Оброблюваність — це здатність матеріалів піддаватися обробці всіма видами різального, шліфувального інструменту, який використовується у зуботехнічних лабораторіях. Основу всіх сталей складає залізо, вони також містять хром, нікель і невелику кількість вуглецю.

Для поліпшення ливарних, міцнісних та інших властивостей сталей до них уводять добавки. Сталь для зубних протезів містить 1 % титану. Залізо — поширений у природі метал. Залізні руди містять хімічні сполуки його з киснем. Найважливішими залізними рудами є магнітний залізняк (магнетит) Fe304 , червоний залізняк (гематит) Fe20., бурий залізняк 2Fe203"3H20, шпатовий залізняк (сидерит), що містить залізо в карбонаті FeCOa.

Залізо отримують також із руд, які містять хром (хроміти), хромо-нікелевих, титано-магнетитових руд тощо. Чисте залізо має синювато-сріблястий колір, у хімічному відношенні нестійке. У вологому середовищі воно піддається корозії. Розчиняється у розчинах солей і кислот. Залізо — дуже пластичний метал, проте отримати його в чистому вигляді і захистити від корозії дуже важко. Широке застосування знайшли різноманітні сплави на основі заліза, із яких найпоширенішими є різноманітні сталі. У зубопротезній практиці застосовують маловуглецеві сталі із вмістом вуглецю до 0,15 %. Велика кількість вуглецю робить сталь більш твердою і менш стійкою до корозії. Рецепт сталі для виготовлення зубн их протезів у нашій країні в 30-х роках XX ст. запропонував Д.Н. Цитрін. Застосування її значно зменшило використання золота і платини, що було дуже важливо для розвитку стоматологічної допомоги населенню країни в широких масштабах.

Нержавіюча сталь, яка застосовується в ортопедичній стоматології, багатокомпонентний сплав. До нього входять залізо, хром, нікель, вуглець, титан та низка інших домішок. Головним компонентом, який забезпечує корозійну стійкість сплаву, є хром. Його вміст у сплаві — 17-19 %. Мінімальний вміст хрому, що забезпечує корозійну стійкість сплаву, повинен бути не меншим ніж 12-13%. Для підвищення пластичності сплаву в нього додають 8-11 % нікелю. Наявність нікелю робить сплав ковким, що полегшує обробку тиском. Найпоширенішою у зуботехнічній практиці є нержавіюча сталь марки 118Н9Т. Цей сплав складається з 72% заліза, 18% хрому, 9% нікелю, 0,1 вуглецю і до 1% титану. У сплаві завжди є домішки інших металів, найбільш небажані з них сірка і фосфор.

 Температура плавлення нержавіючої сталі 1450°С.  Її застосовують також для виготовлення штифтів для пломбування каналів, амальгами. Паладій - срібно-білий метал із групи платиноїдів. Паладій найчастіше зустрічається у природі в поліметалічних рудах, що містять платину, іридій, срібло та інші метали. Чистий паладій добувають із платинових концентратів методом афінажу в результаті багатоопераційної пірометричної і електрохімічної переробки. У хімічному відношенні паладій володіє великою стійкістю. В агресивних середовищах на поверхні паладію і його сплавів утворюється захисна від корозії плівка. Реакція з киснем проходить лише під час нагрівання до 700—900°С. Властивість паладію розчиняти водень у великих кількостях (в 1 об'ємі металу до 800 об'ємів водню) робить незамінним його для хімічної промисловості, де він використовується як каталізатор.

 Паладій твердіший, ніж платина, але гірше обробляється під тиском. Він володіє досить високою ковкістю і добре піддається прокатуванню. У промисловості паладій використовують для виготовлення медичних інструментів. Для зуботехнічних потреб застосовують сплави, що містять паладій, срібло, золото та інші метали. їх використовують для виготовлення незнімних зубних протезів методом штампування і лиття.

Паладій входить до складу сплавів, які застосовуються для виготовлення металокерамічних зубних протезів, оскільки нанесена порцелянова маса краще з'єднується з поверхневою окисною плівкою сплавів, що містять його.

 

СПЛАВИ НА ОСНОВІ СРІБЛА І ПАЛАДІЮ

Пошуки нових відносно недорогих матеріалів із високими антикорозійними властивостями, механічною міцністю і добрими технологічними якостями призвели до створення низки сплавів на основі срібла і паладію. У нашій країні в 30-х роках М.С. Липець запропонував застосовувати сплави на основі срібла за умови 18 % і 30 % вмісту паладію. Він назвав їх тоді паларгенами. У 60-ті роки В.Ю. Курляндский і співавтори розробили сплави Пд-190 і Пд-250, у яких відповідно міститься 19 % і 25 % паладію і невеликі добавки інших металів. Сплави на основі срібла і паладію піддаються корозії у ротовій порожнині, змінюють колір, особливо за умови кислої реакції слини, навіть у разі рН 7,2-7,4, їх небажано застосовувати разом з іншими сплавами.

 У більшості таких сплавів срібло є основою, паладій надає їм корозійної стійкості. Для поліпшення литтєвих властивостей і захисту від небажаних властивостей срібла (олігодинамічна дія, корозія) у сплав добавляють золото. Для виготовлення незнімних зубних протезів (мостоподібних, коронок, вкладок тощо) у різних країнах застосовують дуже велику кількість різних сплавів на основі срібла і паладію, у які входять у таких відсотках: срібло — 55-60, паладій - 27-30, золото - 6-8, мідь - 2-3, цинк - 0,5.

В нашій країні нині проходить дослідження сплав, що містить 72% срібла, 22% паладію і 6% золота. Цей сплав особливо добрий для литих деталей зубних протезів, мостоподібних протезів, вкладок. Такі сплави мають температуру плавлення близько 1100—1200 °С, твердість за Брінелем 60-65 кгс/мм2, опір розриву 30-35 кгс/мм2. Щільність сплавів — 11-12 г/см3. Сплави на основі срібла і паладію володіють пластичністю і добре піддаються штамповці, але частіше з них виготовляють деталі протезів методом лиття. Паяють золотим припоєм, відбілюють сплав у 10-15 % розчині соляної кислоти.

НЕРЖАВІЮЧА СТАЛЬ

Основу всіх сталей складає залізо, вони також містять хром, нікель і невелику кількість вуглецю. Для поліпшення ливарних, міцнісних та інших властивостей сталей до них уводять добавки. Сталь для зубних протезів містить 1 % титану. Залізо — поширений у природі метал. Залізні руди містять хімічні сполуки його з киснем. Найважливішими залізними рудами є магнітний залізняк (магнетит) Fe304 , червоний залізняк (гематит) Fe20.,, бурий залізняк 2Fe203"3H20, шпатовий залізняк (сидерит), що містить залізо в карбонаті FeCOa. Залізо отримують також із руд, які містять хром (хроміти), хромо-нікелевих, титано-магнетитових руд тощо. Чисте залізо має синювато-сріблястий колір, у хімічному відношенні нестійке. У вологому середовищі воно піддається корозії. Розчиняється у розчинах солей і кислот.

 Залізо — дуже пластичний метал, проте отримати його в чистому вигляді і захистити від корозії дуже важко. Широке застосування знайшли різноманітні сплави на основі заліза, із яких найпоширенішими є різноманітні сталі. У зубопротезній практиці застосовують маловуглецеві сталі із вмістом вуглецю до 0,15 %. Велика кількість вуглецю робить сталь більш твердою і менш стійкою до корозії. Рецепт сталі для виготовлення зубн их протезів у нашій країні в 30-х роках XX ст. запропонував Д.Н. Цитрін. Застосування її значно зменшило використання золота і платини, що було дуже важливо для розвитку стоматологічної допомоги населенню країни в широких масштабах.

Нержавіюча сталь, яка застосовується в ортопедичній стоматології, — багатокомпонентний сплав. До нього входять залізо, хром, нікель, вуглець, титан та низка інших домішок. Головним компонентом, який забезпечує корозійну стійкість сплаву, є хром. Його вміст у сплаві — 17-19 %. Мінімальний вміст хрому, що забезпечує корозійну стійкість сплаву, повинен бути не меншим ніж 12-13%. Для підвищення пластичності сплаву в нього додають 8-11 % нікелю. Наявність нікелю робить сплав ковким, що полегшує обробку тиском. Найпоширенішою у зуботехнічній практиці є нержавіюча сталь марки 118Н9Т. Цей сплав складається з 72% заліза, 18% хрому, 9% нікелю, 0,1 вуглецю і до 1% титану. У сплаві завжди є домішки інших металів, найбільш небажані з них сірка і фосфор. Температура плавлення нержавіючої сталі 1450°С. Залізо з вуглецем у сплавах може знаходитися у різноманітних співвідношеннях: у вигляді хімічного з'єднання карбіду заліза Fe3C або у вигляді твердого сплаву, коли атоми вуглецю розташовуються у кристалічній решітці між атомами заліза.

Вуглець у сплаві може знаходитися у вільному стані у вигляді графіту. Різноманітні види зв'язку заліза з вуглецем спостерігаються під час термічної обробки сталі, її викристалізації із сплаву. Нержавіюча сталь знайшла широке застосування у виготовленні зубних протезів. З неї виготовляють різноманітні види знімних зубних протезів, металеві частини знімних протезів (кламери, ортодонтичні дуги) Стоматологічна промисловість випускає 22 розміри гільз діаметром 6-18 мм. З цієї ж сталі роблять дріт діаметром 0,6, 0,8, 1,1,2, 1,5 і 2 мм для виготовлення різноманітних ортодонтичних апаратів, кламерів, штифтів. Крім того, випускають 2 види стандартних кламерів діаметром 1 і 1,2 мм.

СПЛАВИ ХРОМУ ТА КОБАЛЬТУ

Кобальт зустрічається в природі у вигляді рудних з'єднань: миш'яковисто-кобальтових, сірчасто-кобальтових тощо. Його виділяють із руд у результаті складного технологічного циклу. Кобальт — срібно-білий метал із червонуватим відтінком. На повітрі і в воді не окислюється, стійкий до впливу органічних кислот, погано розчиняється у їх розчинах. Кобальт має високі механічні властивості, достатню пластичність. Його використовують для отримання сталі з підвищеною міцністю, твердих сплавів для різального інструменту (победит, стеліт тощо), сплавів з високими магнітними властивостями. У зубопротезній техніці знайшли широке застосування сплави на основі кобальту і хрому, де кобальт забезпечує високі механічні властивості.

Хром. Хромистий залізняк— Fe(Cr02)2 — є основною рудою для отримання хрому. Вивільнення металевого хрому проводиться шляхом відновлення його під час плавки. Хром — білий, із синюватим відтінком метал. Він має високу корозійну стійкість. На хром не діє азотна кислота. Розчиняється він у хлористоводневій кислоті. Лише за умови високих температур вступає у реакцію з киснем, утворюючи окис хрому Сг20.( і хромовий ангідрид СгОг  Хром крихкий. З вуглецем він утворює кілька з'єднань — карбідів: Сг3С2, Сг<С, Сг3С2.

Хром широко застосовується у промисловості для отримання різноманітних антикорозійних сплавів, покриття металевих виробів тонкою плівкою (хромування). У деяких випадках хром застосовують для покриття паяних незнімних стальних зубних протезів, переважно для захисту від корозії припою. Він надає сталі велику твердість, високу антикорозійність. Окис хрому Сг20., використовують для приготування полірувальних паст, які застосовуються для поліровки металевих частин протезів. Варто мати на увазі, що у разі додавання хрому до сплавів можливість їх паяння погіршується.

СПЛАВИ НА ОСНОВІ КОБАЛЬТУ, ХРОМУ І НІКЕЛЮ

У нашій країні і за кордоном уже багато років широко застосовують кобальтохромонікелеві сплави. Цьому передувало надання переваг у разі ортопедичного лікування конструкціям, які дозволяють вибірково дозувати навантаження на зуби, групи зубів, слизову оболонку протезного ложа. Такі складні конструкції є, як правило, бюгельними і можуть бути фіксовані на зубних рядах за умови їх високої об'ємної і лінійної точності. Виготовлення конструкцій високої точності можливо тільки методом лиття з металевих сплавів, що мають добрі механічні властивості і дають невелику усадку. Для цих цілей можна застосовувати сплав золота з платиною, проте мала пружність, невелика міцність, дефіцит і висока вартість останніх обмежують можливості його застосування.

Кобальтохромонікелеві сплави більш пружні, дають точні відливки. Уперше такі сплави для зуботехнічних цілей були запропоновані на початку 40-х років. У 1953 p. A.I. Дойніковим і співавторами розроблено кобаль-тохромонікелевий сплав КХС, який випускається промисловістю. Він складається з кобальту — 67 %, хрому — 26 %, нікелю — 6 %, молібдену і марганцю - по 0,5 %.Основою сплаву є кобальт, який має високі механічні властивості. Хром уводиться для надання сплаву твердості і антикорозійних властивостей. Молібден забезпечує дрібнокристалічну структуру сплаву, що посилює його міцнісні властивості. Нікель підвищує в'язкість металу. Марганець у невеликих кількостях поліпшує якість литва, знижує температуру плавлення. За кордоном подібні сплави відомі під назвами віталіум, візші, тіконіум тощо.

Сплав КХС застосовують для отримання тільки литих протезів, їхніх складових частин. Сплави, які містять в своїй основі кобальт, хром, нікель, знайшли застосування у виготовленні каркасів металокерамічних протезів. Нікель- хромові сплави дають точні відливки, вони стійкі до корозії.

На восковій репродукції коронки моделюєтся литниковая система. Вона складається з окремих литників, які мають вигляд стовпчиків з воску діаметром 2-2,5 мм і довжиною 5-6 мм. Литники встановлюються в найбільш товстій частині ковпачка на ріжучому краї чи жувальної поверхні Всі літники об'єднуються так званим центральним конусом, що має діаметр 3-3,5 мм і модельований вздовж зубної дуги. Кінці живильника з'єднуються між собою і з литників конусом. У тонкі місця коронок, які часто не відливаються, рекомендується встановлювати невеликі воскові відростки, що виконують роль відводять повітря каналів

 Для компенсації усадки кобальтохромового сплаву, призначеного для виготовлення ковпачків, розроблений спеціальний формувальний матеріал "СИОЛ". Він дозволяє використовувати найбільш сучасний спосіб безопочного литва.

При формуванні необхідно внутрішню поверхню опоки покрити тонкою азбестовою прокладкою, компенсуючий розширення формувального матеріалу Воскову заготовку покривають тонким шаром маси "СИОЛ", а після її затвердіння опоку заповнюють цією ж масою на вібраторі для видалення повітряних бульбашок. Приблизно через 30 хв починають термічну обробку форми У першу чергу її нагрівають до 200 ° С для виплавлення воску, а потім піднімають температуру муфельній печі до 850 ° С і прожарюють форму на протязі 30 хв. Процес лиття здійснюється відповідно до вимог інструкції для даного сплаву.

Литий ковпачок очищають від формувального матеріалу в піскоструйном апараті, а потім абразивними головками обробляють всі його поверхні, одночасно перевіряючи плавність їх переходів і товщину стінок (вона повинна бути не менше 0,3 мм). При високій якості литва оброблена поверхня не має ливарних пір, раковин або недоливів. Якщо ж подібні дефекти виявлені, каркас підлягає переробці.

2.15 Показання до протезування суцільнолитими комбінованими коронками. Методика препарування, технологія виготовлення, фіксація коронки.

Показання до виготовлення:

значні пошкодження коронки зуба;

аномалії форми та положення зубів;

розташування опорних та фіксуючих плеч кламерів;

опора для мостоподібних протезів;

при лікуванні патологічної стертості зубів;

при патології оклюзії;

при бруксизмі, парафункціях жувальних м’язів;

при деяких формах патологічного прикусу;

при малих розмірах корони зуба.

Суцільнолита металопластмасова коронка

 Застосування суцільнолитих металопластмасових коронок дозволило значно зменшити кількість ускладнень у разі використання комбінованих коронок на штампованій основі (коронка за Бєлкіним, Бородюком).

Суцільнолита металоакрилова коронка – використовується для відновлення анатомічної форми зуба і поєднує в собі переваги суцільнолитої металевої коронки (висока механічна міцність, точність прилягання) і естетичність пластмасової коронки. Може використовуватись у вигляді поодинокої коронки, незнімної шини з кількох з’єднаних між собою коронок при рухомості опорних зубів, як опора мостоподібної конструкції або як супраконструкція у телескопічній системі.

Клінічний етап:

-препарування опорного зуба, отримання відбитків – повного, анатомічного, робочого, двошарового, допоміжного і оклюзійного.

Лабораторний етап:

-         відливання моделей, фіксація їх в оклюдаторі або артикуляторі, підготовка робочої моделі (як при виготовленні суцільнолитої коронки):

-         виготовлення опорного ковпачка, відновлення анатомічної форми зуба (за винятком поверхонь, що будуть облицьовані);

встановлення ретенційних елементів (кульок, кристалів, дужок і т.п.) у ділянці пластмасового облицювання і ливникової системи;

-         формування воскової репродукції в опоку для литва, відливання, звільнення відлитої деталі від формувальної маси і ливникової системи;

-         обробка і припасування каркасу коронки на моделі.

Клінічний етап: перевірка і припасування каркасу в ротовій порожнині, вибір кольору облицювання.

Лабораторний етап:

-         маскування поверхні каркасу, що буде облицьовуватись, покривним лаком;

-         моделювання повної анатомічної форми зуба воском на металевому каркасі;

-         гіпсування в кювету, заміна воску на пластмасу;

-         обробка коронки (шліфування, полірування).

Клінічний етап: перевірка і припасування коронки на опорному зубі.

Лабораторний етап: кінцева обробка коронки.

Клінічний етап: фіксація коронки.

Технологія  виготовлення .

Препарування твердих тканин здійснюють алмазними інструментами. Сепараційним диском зішліфовують контактні (апроксимальні) поверхні від різального краю до рівня верхівки міжзубних сосочків з утворенням попереднього уступу шириною 0,8-1 мм під прямим кутом до поздовжньої осі зуба. Сепараційний диск розміщують, дещо відступивши від контактної поверхні (на 1-1,5 мм), та утримують його з невеликим нахилом до осі зуба в межах 5-7 градусів. Зпрепарувавши тверді тканини в ділянці міжзубних контактів та відкривши міжзубний проміжок, диску надають чуть менший нахил (3-5 градусів) і піддають обробці всю контактну поверхню, доки у пришийковій ділянці нарівні ясен не буде створено прямий уступ шириною 0,9-0,5 мм. За аналогічною методикою підготовляють і другу контактну поверхню. У разі застосування для препарування контактних поверхонь турбінної бормашини використовують тонкі циліндричні алмазні головки, діаметр яких повинен бути меншим від ширини уступу .

Різальну поверхню головки розташовують, спочатку відступивши від поруч розміщеного зуба, та утримують її під невеликим кутом до осі зуба (3-5 градусів).   Препарування апроксимальної поверхні зуба за допомогою циліндричної алмазної головки на рівні ясен позначають місце уступу шириною 0,3-0,5 мм. Контактні поверхні препарують також, одночасно зводячи на конус у напрямку різального краю з кутом конвергенції стінок щодо поздовжної осі зуба не більше ніж 7 градусів. Після того диском з алмазним покриттям укорочують коронку на 1/4 її висоти, утворюючи нахил під кутом 20-45 градусів з піднебінного боку для верхніх зубів та з присінкового — для нижніх за умови ортогнатичного прикусу. Жувальну поверхню препарують за допомогою бочкоподібних або колесоподібних алмазних головок, зберігаючи індивідуальну анатомічну форму зуба, заокруглюючи жувальні горбки. Підготовка жувальної поверхні вимагає дотримання вікових змін, які є на зубах, що збереглися і будуть брати участь в акті жування.

У подальшому створюють на присінковій та піднебінній поверхнях попередній уступ шириною 0,8 мм на 0,5 мм нижче (або вище, залежно від щелепи) від ясенного краю за допомогою обернено зрізаної головки з алмазним покриттям.

Після того апроксимальні кінці уступів з'єднують з піднебінною та присінковою борознами, формуючи їх за допомогою лінзоподібного каменя на рівні ясенного краю. Тверді тканини з присінкової та піднебінної поверхонь коронки зішліфовуютьциліндричною або у формі усіченого конуса головкою до створеного уступу Препарування присінкової поверхні проводять на товщину 0,8-1,3 мм за допомогою різних алмазних головок, борів.

У кінці препарування проводять вирівнювання поверхонь у культі відпрепарованого зуба, заокруглення кутів і розпочинають завершальне формування уступу. Уступ являє собою площадку для коронок (фарфорової, металопластмасової, металокерамічної), яка бере на себе навантаження, створюючи певну пришийкову товщину коронки і запобігає тим самим її розколюванню. Уступ повинен бути рівномірним за шириною. Існують різні форми уступів. Основні з них прямий та скошений уступ. Найчастіше використовують прямий уступ, звичайно на центральних різцях верхньої щелепи, іклах обох щелеп і рідше — на бічних верхніх різцях. Визначивши форму уступу, препарування проводять алмазними головками циліндричної форми або фісурними борами, створюючи уступ рівномірної ширини, розміщений під прямим кутом до поздовжньої осі зуба.

.

2.16 Технологія литва каркасів незнімних конструкцій, вогнетривкі маси.

Відливка металевих деталей є складним процесом, що складається з таких етапів: виготовлення воскової репродукції деталі, установлення литників і створення литтьового блоку, заготівлі суміші, використовуваної для утворення облицювального прошарку моделі, покриття воскової репродукції деталі облицювальною масою; виготовлення литтьової форми (формування моделей у кюветі) виплавлення воску, сушіння і випалу литтьової форми, плавлення сплаву; заливання розплавленого металу в литьову форму, охолодження відливки і звільнення її від формувальної маси і литників; механічної обробки відлитих деталей.

У зуботехнічній практиці застосовують багато способів плавлення металу: плавлення електричною дугою або киснево-ацетиленове, плавлення в крептоловій печі або електропечах під дією струму високої частоти.

Для досягнення якісного литва необхідно мати чіткий відбиток та по ньому отриману робочу модель.