Білет № 1
Обов’язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та обов’язки працівника щодо виконання нормативних актів.
Обов’язки і повноваження роботодавця й працівників у сфері охорони праці визначаються чинним законодавством, за порушення якого вони несуть персональну відповідальність.
Чинне законодавство зобов’язує роботодавця раціонально використовувати виробничі будівлі, споруди, устаткування, територію, здійснювати захист працюючих від впливу шкідливих та небезпечних чинників, утримувати робочі місця у відповідності до вимог санітарно – гігієнічних нормативів.
Відповідно до номенклатурних заходів стосовно охорони праці роботодавець має розробляти плани таких заходів, узгоджувати їх з професійними спілками й включати до колективного договору, а також виділити цільові кошти та необхідні матеріальні ресурси. Порядок використання цих коштів визначається в колективному договорі і контролюється трудовим колективом.
В обов’язки роботодавця входить:
правильна організація процесу виробничої діяльності, створення відповідних умов;
забезпечення виконання трудової і виробничої дисципліни, дотримання законодавством про працю й правил щодо охорони праці.
В обов’язки працівників входить:
сумлінне виконання дорученої справи, з високою продуктивністю і якістю праці;
дотримання трудової і технологічної дисципліни;
дотримання вимог нормативно – правових та законодавчих актів.
За порушення працівником зазначених зобов’язань роботодавець може застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді догани або звільнення з роботи.
Теорія переміщень. Робота зовнішніх і внутрішніх сил. Можлива і дійсна робота.
3 . Збірні та монолітні стрічкові, стовпчасті та плитні фундаменти. Особливості їх розрахунку, конструювання та влаштування.
Стрічкові фундаменти підрозділяють на монолітні та збірні.
Монолітний фундамент споруджують з бетону та арматури або залізобетону.
Обов'язковий елемент для зведення такого фундаменту - опалубка, спеціальна армуюча форма для бетону. Цю нерухому конструкцію встановлюють на основу котловану під майбутній фундамент. Опалубка може бути розбірно-переносний, рухомий або блокової. Переважно, її виготовляють з дерева або металу з використанням листів теплоізоляційного матеріалу (наприклад, мінеральної вати, пінопластових плит або керамзиту).
Після установки опалубки для монолітного стрічкового фундаменту заливають і ущільнюють рівний шар бетону.
Перевагами такого фундаменту вважають його довговічність і надійну стійкість на протязі всього терміну експлуатації споруди та сумісність з конструкцією будівель будь-якого типу і форми.
Збірний стрічковий фундамент також споруджують з армованого бетону або залізобетону у вигляді блоків, які укладають і закріплюють між собою товстої будівельної дротом і будівельним розчином.
Зведення такого фундаменту вимагає порівняно меншого часу, при цьому воно дорожче, оскільки для монтажу необхідне використання габаритної техніки. Недолік збірного фундаменту - нещільність або негерметичність стиків плит, що може привести до протікання.
Стовпчасті фундаменти.Фундамент цього типу застосуємо в будівництві будинків з конструкціями полегшеного типу, тобто зі стінами, легкими по вазі з каркасно-щитових або дерев'яних матеріалів.
Зведення стовпчастого фундаменту - порівняно простий технологічний процес. Для цього в грунті пробурівают свердловину, встановлюють сталеву арматуру і заливають будівельний розчин (найчастіше бетон). Як посилення армуючих властивостей фундаменту рекомендують використання стрічки-ростверку, що практично в два рази дешевше, ніж використання арматури.
Дуже важливо дотримувати всі технічні рекомендації та будівельні норми при зведенні стовпчастого фундаменту, інакше він не буде виконувати свої функції і не стане надійною основою будинку.
Головний і самий важливий аспект - глибина свердловини, яка повинна бути не менше 2 м і глибше, ніж рівень промерзання грунту. Другий важливий момент - облаштування піщаної подушки (також допустима установка бетонної плити або пластини з дерев'яних брусів, розміром 10х20х50 см) на дні свердловини. Така подушка забезпечує стійкість стовпчастого фундаменту і нормалізує тиск конструкцій будинку на грунт.
Стовпи фундаменту обов'язково встановлюють під усі перетину несучих і не несучих стін будівлі і під всі його кути. Виходячи з міцності та несучої здатності, проміжки між стовпами фундаменту не повинні перевищувати в середньому 1-2,5 м.
У відстані між проміжками встановлюють перемички, які з'єднують (стягують) між собою опорні стовпи і є підставою цокольного поверху будинку. Якщо конструктивні особливості спроектованого будівлі не дають можливості дотриматися вказану відстань між стовпами, то облаштовують рандбалки - додаткові металеві або залізобетонні елементи, якими зміцнюють стовпчастий фундамент.
Суцільний фундамент облаштовують в тих випадках, коли земельна ділянка для будівництва будинку розташований на грунтах з високим рівнем грунтових вод або на так званих "плаваючих" грунтах. Такий фундамент іноді облаштовують також на спучуються грунтах і на піщаних подушках.
Особливістю суцільного (плиткового) фундаменту є те, що його споруджують у вигляді монолітної плити або залізобетонною решітки під всією площею будівлі. Тому, якщо проектом будинку передбачено будівництво невеликого будинку, де не заплановано високий цоколь (наприклад, для гаража з майстернею або сауни), облаштування суцільного фундаменту доцільно.
Для спорудження великих будівель на фундаменті такого типу використовують перехресні армовані стрічки або спеціальні ребристі плити.
До переваг плиткового фундаменту слід віднести те, що він стійкий до горизонтальних і вертикальних переміщень грунту, що виключає потрапляння грунтових вод у підвальні приміщення будинку навіть при сильному гідростатичному тиску. Також слід відзначити той факт, що суцільний фундамент простий у спорудженні та надає конструкціям властивості просторової жорсткості.
Серед недоліків - велика витрата матеріалів на будівництво, що робить суцільний фундамент занадто дорогим для людей із середнім рівнем достатку.