2. Основи статичного розрахунку статично визначуваних плоских ферм

3. Класифікація фундаментів; характеристика матеріалу, що використовується для їх влаштування.

Ф ундамент - підземна або підводна частина будівлі чи споруди, що передає навантаження на основу. За конструктивними і технологічними особливостями влаштування фундаменти бувають: мілкого закладення - передають навантаження на основу через свою підошву і споруджуються у відкритих котлованах з попереднім вийманням грунту; пальові фундаменти - опираються на відносно довгі вертикальні або малопохилі стержні - палі; глибокого закладення - занурюються в грунт з одночасним вийманням грунту з під них (опускні колодязі, кесони, стіна в грунті).

З а методом виготовлення фундаменти розділяються на: монолітні, збірні і збірно-монолітні. За матеріалом: бутові, бутобетонні, бетонні, залізобетонні, дерев'яні, металеві та комбіновані. За формою в плані: стрічкові - приймаються під безперервні стіни; стовпчаті – приймають під колони та стіни (в комбінації з балками); масивні - влаштовуються у вигляді жорсткого масиву під всією спорудою; плитні – виготовляють у вигляді суцільних, як правило, залізобетонних плит під всією спорудою . За характером роботи під навантаженням: жорсткі і гнучкі. Фундаменти відносять до жорстких, коли ширина їх підошви не виходить за межі призми жорсткості (рис.9.1). В протилежному випадку фундаменти гнучкі (рис.9.2).

Гнучкі фундаменти (матеріал - зазвичай залізобетон) сприймають моментні навантаження, а жорсткі невеликих розмірів (матеріал - бут, бутобетон або бетон) - практично тільки стискуючі навантаження. Тангенс кута жорсткості α залежить від матеріалу фундаменту і коливається в межах 0,2-0,35.

4.Трудові ресурси будівельного виробництва.

Будівельні робітники. Операції, що входять до складу будь-якого будівельного процесу, розрізняються між собою за складністю, якістю i точністю виконання. Саме виконання їх ви­магає різного рівня знань i вміння. Узгодженість, злагодженість i безперервність дій будівельних робітників під час виконання різних робіт є показником їхньої кваліфікації, ступінь якої визна­чається залежно від знання виконуваної справи, наявності досвіду та вміння відповідно виконувати ту чи іншу робочу операцію.

З метою раціонального використання праці будівельних робіт­ників необхідно, щоб кожен із них виконував лише ті роботи, які властиві його професії (спеціальності) i кваліфікації. Тому під час виконання будь-якого процесу, що складається з кількох різ­нойменних операцій, потрібно мати відповідну кількість виконав­ців, які об'єднуються в ланки від двох до шести чоловік. У буді­вельному виробництві ланкова форма є найбільш прогресивною формою організації праці. Кілька ланок об'єднують у бригади. Залежно від спеціалізації ланок бригади можуть бути спеціалізо­ваними i комплексни­ми .

Для виконання будівельних робіт потрібні робітники з різним рівнем підготовки, тобто різної кваліфікації. Кваліфікація визна­чається рівнем професійної майстерності виконання певного виду роботи.

Рівень кваліфікації визначається кваліфікаційними розряда­ми. В будівельному виробництві їх шість. Чим вищий розряд, тим досконалішою повинна бути праця робітника. Доручати робітнику нижчої кваліфікації виконання роботи, яку має виконувати ро­бітник більш високої кваліфікації і навпаки, з технологічних та економічних міркувань недоцільно.

Свою професійну майстерність робітники підвищують безпосе­редньо на робочих місцях або в учбових комбінатах. Підвищення розряду відбувається через показ робітником знань i вмінь ква­ліфікаційній комісії, до складу якої входять інженерно-технічні працівники, досвідчені робітники та представники громадських ор­ганізацій.

Будівельні робітники повинні знати правила техніки безпеки і мати відповідне посвідчення про це.