7. Конституційний контроль: поняття, зміст, моделі

Конституційний контроль — будь-яка форма перевірки на відповідність конституції актів та дій органів публічної влади, а так само громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або створені (формально і/або фактично) для участі у здійсненні публічної влади.

Під контролем взагалі розуміють таку систему відносин між органами публічної влади, за якої контролюючий орган може змінювати акти підконтрольного органу.

У випадку, якщо конституційний контроль здійснюється судовим органом, він — за своєю формою — є конституційним судочинством.

Відповідно до ст. 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Статтею 148 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Основним об'єктом конституційного контролю є конституційність законів (слід мати на увазі, що світова практика йде тим шляхом, що закони, прийняті на референдумі, не підлягають конституційному контролю. Хоча у законодавстві України це положення не закріплено). Але до повноважень Конституційного Суду України також належать і інші контрольні повноваження (більш детально про це йдеться у § 4 глави XI).

Конституційний контроль (як судовий, так і позасудовий) поділяється на види за такими критеріями:

1) за часом здійснення:

o попередній контроль, за якого акт перевіряється до набрання ним чинності. Можливість здійснення попереднього конституційного контролю передбачена ст. 159 Конституції України;

o наступний контроль, який поширюється на чинні, принаймні офіційно опубліковані, акти. Можливість здійснення наступного конституційного контролю передбачена ст. 150 Конституції України;

2) за місцем здійснення:

o внутрішній контроль - проводиться самим органом, який видає акт;

o зовнішній контроль - проводиться іншим органом (наприклад, главою держави, якому на підпис або для промульгації надійшов закон);

3) за правовими наслідками:

o консультативний контроль, що не має обов'язкової юридичної сили;

o постановляючий контроль, за якого, якщо акт визнаний неконституційним, він втрачає юридичну силу або повертається на розгляд органу, який його видав. Конституційний судовий контроль в Україні є постановляючим, оскільки відповідно до ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання;

4) за обов'язковістю проведення:

o обов'язковий контроль, коли акт обов'язково підлягає конституційному контролю, зазвичай попередньому. Таким є контроль, передбачений ч. 2 ст. 151, ст. 159 Конституції України;

o факультативний контроль, коли конституційний контроль проводиться за ініціативою уповноваженого суб'єкта. Найчастіше конституційний контроль є саме факультативним;

5) за формою:

o абстрактний контроль, що означає перевірку конституційності акта або норми без зв'язку із конкретною справою. Попередній контроль може бути тільки абстрактним. Причому в окремих державах питання про конституційність може бути порушене з ініціативи органу конституційного контролю (Австрія, Франція);

o конкретний (інцидентний) контроль, що здійснюється у зв'язку із конкретною, найчастіше судовою, справою, при вирішенні якої підлягає застосуванню певна норма або акт, що оспорюється з точки зору конституційності. Він - завжди наступний;

o індивідуальний контроль, за якого індивід, об'єднання громадян, юридичні особи наділені правом подавати до конституційного суду скарги про порушення своїх конституційних прав і свобод законами, іншими нормативно-правовими актами, судовими рішеннями (сьогодні не застосовується в Україні);

6) за обсягом:

o повний контроль, що охоплює всю систему суспільних відносин, врегульованих конституцією;

o частковий контроль, який поширюється лише на певні сфери таких відносин (права людини і громадянина, відносини з приводу територіального устрою тощо);

7) за змістом:

o формальний контроль, за якого перевіряється дотримання конституційних вимог та умов щодо видання акта;

o матеріальний контроль, що передбачає перевірку відповідності змісту акта положенням конституції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (матеріальний контроль), або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (формальний контроль). Згідно зі ст. 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правового акта повністю чи в окремій частині є також перевищення конституційних повноважень при його прийнятті (підстава для формального контролю);

8) з точки зору зворотної сили:

o контроль ex tunc, за якого рішення про визнання неконституційності має зворотну силу, і норма або акт, визнані неконституційними, вважаються недійсними з самого початку: з моменту їх видання або набрання чинності конституційно-правовою нормою, якій вони суперечать;

o контроль ex nunc, коли рішення про неконституційність дійсне тільки на майбутнє, а всі колишні наслідки дії неконституційної норми або неконституційного акта залишаються в силі1. Так, відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (тобто закріплюється правило ex nunc).