21. Права людини та їх захист у міжнародному праві.

У сучасному міжнародному праві спеціальними правами наділяються: національні, релігійні, етнічні, мовні меншини; жінки; діти; особи з обмеженими фізичними можливостями (інваліди) та хворі невиліковними хворобами. Останнім часом має місце тенденція щодо наділення спеціальними правами і інших категорій осіб, зокрема, мігрантів, сексуальних меншин тощо. Основні міжнародно-правові акти, що стосуються прав національних меншин: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., (ст. 27),Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.;Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1973 р. та ін.. Загальновизнаними принципами сучасного міжнародного права у сфері прав національних меншин є наділення усіх без винятку людей правом вибору національності та заборона державі займатися реєстрацією етносів на своїй території.

Захист прав жінок закладено у ст. 1 Статуту ООН, яка покладає на держави обов’язок поважати усіх людей незалежно від статі. Міжнародно-правові документи: Конвенція про політичні права жінок 1952 р., Конвенція МОП про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 100 1951 р.; Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р тощо.

У сфері прав дитини: Загальна декларація прав людини 1948., Конвенція МОП про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 1999 р. Женевська декларація прав дитини 1924 р., Декларація прав дитини 1959 р., Конвенція про права дитини 1989 р та ін. Міжнародний захист прав дитини ґрунтується на принципах: недопущення дискримінації дитини; найповнішого забезпечення прав дитини; вільного вираження дитиною своїх поглядів; особливого захисту прав дитини.

Міжнародні механізми захисту прав людини – це спеціалізовані міжнародні інструменти, організації та установи, які безпосередньо займаються захистом прав людини.

Залежно від рівня реалізації механізмів захисту прав людини розрізняються:1) універсальні механізми, які діють на рівні всього світу (Рада з прав людини при Генеральній Асамблеї ООН, Комісія з прав людини ЕКОСОР ООН, Комітет з прав людини, Верховний комісар ООН з прав людини і т.д.); 2) регіональні механізми, що діють на території певного регіону (Організація з безпеки та співробітництва у Європі, Європейський суд по правах людини, Американський комітет з прав людини тощо).

Залежно від підстав створення міжнародні органи та організації, спрямовані на захист прав людини, поділяються на два види: 1) конвенційні органи, утворені на підставі міжнародних договорів(Комітет з прав людини, Європейський суд з прав, Комітет з прав дитини та інші); 2) органи утворені міжнародними організаціями (Комісія ООН з прав людини, Комісія з положення жінок, Верховний комісар ООН у справах біженців, Міжнародне бюро праці).

22.Природні та позитивні права людини і громадянина.

Громадянські права і свободи, які іноді називають особистими є індивідуальними, природними, виникають з часу народження людини, незалежно від її громадянства, і не можуть бути ніким скасовані чи припинені. До них належать: 1) право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27) - не може бути скасованим чи обмеженим будь-ким. Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов'язок захищати це право; 2) право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід'ємним внутрішнім ставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного члена суспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню; 3) право кожної людини на свободу та особисту недоторканість (ст. 29). Це право передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законами; 4) право на недоторканість житла (ст. 30) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб'єктів конституційно-правових відносин; 5) право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції( (ст. 31); 6) права у сфері сімейного й особистого життя, які значною мірою залежні від морально-етичних норм, що властиві тому чи іншому суспільству (Ст. 32); 7) право на ознайомлення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною та іншою захищеною законом таємницею; 8) право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України (ст. 33); 9) право на свободу думки і слова (ст. 34); 10) право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

Залежно від вміщених у правах аспектів свободи права класифікують на: а) негативні права; б) позитивні права - забезпечують можливості суб'єктів на покращення свого становища та підвищення культурного статусу. Вони забезпечуються державою та залежать від ступеня її розвитку і сутності. Як правило, цю групу складають економічні, культурні та соціальні права. До них належать право на освіту, свободу творчої діяльності, право на соціальну безпеку, на охорону здоров'я та безпечне навколишнє середовище. Реалізація позитивних прав складніша, оскільки пов'язується з наявністю достатніх ресурсів держави. Наповнення цих прав залежить від національного доходу країни та особливостей політичного режиму.