15. Конституційні акти Зхідноукраїнської Народної республіки.

Характеристика розвитку конституційного процесу в Україні була б неповною без згадки про правові акти, прийняті у Захід-

но-Українській Народній Республіці. Серед них - Статут Української Національної Ради, прийнятий у Львові 18 жовтня 1918 р., Прокламація Української Національної Ради від 19 жовтня 1918 р., Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р., Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою 13 листопада 1918 р.. Закон про виділ Української Ради від 4 січня 1919 р., а також Універсал Директорії Української Народної Республіки від 22 січня 1919 р., в якому, відповідаючи на звернення Української Національної Ради Західно-Української Народної Республіки, проголошувалася "злука Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Народною Республікою в однопільну, суверенну Народну Республіку". Тим самим, зазначалося в Універсалі, "здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка".

Особливої уваги вартий "Передвступний договір", укладений 1 грудня 1918 р. в м. Фастові між Українською Народною Республікою й Західно-Українською Народною Республікою про майбутню злуку обох українських держав в одну державну одиницю2.

У ньому зазначалося, що ЗУНР "заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". Те ж саме заявляла в цьому акті і УНР, визнаючи за ЗУНР територіальну автономію, межі якої мала визначити спільна комісія. Рішення мало бути ратифіковане відповідними органами обох держав.

16. Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Загальна характеристика.

У складі депутатів Верховної Ради УРСР XII скликання (1990–1994 pp.) абсолютну більшість (239 чол.) становила компартійна частина. Однак ідея національного відродження незалежності заявляла про себе все активніше й наполегливіше устами меншості, національно-демократичної частини депутатів. Партійно-державне керівництво республіки не могло протистояти цим настроям і вперше пішло на крок, що суперечив політиці центру, який не збирався відмовлятися від диктату в ставленні до республік.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, якою було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю.

Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів: I. Самовизначення української нації II. Народовладдя IIІ. Державна влада IV. Громадянство. V. Територіальне верховенство VI. Економічна самостійність VII. Екологічна безпека VIII. Культурний розвиток IX. Зовнішня і внутрішня безпека X. Міжнародні відносини

Основні положення Декларації:

– народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей; – закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах; – поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову; – виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством; – самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин; – миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет; – визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими; – гарантія права на вільний національно-культурний розвиток всіх національностей, ідо проживають на території України; – необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами Республіки.

Через нерішучість і непослідовність більшості народних депутатів Декларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися планом на майбутнє, набором добрих побажань. Однак та ж обережна більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами. Цей важливий крок сприяв наповненню Декларації реальним змістом.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що: – суверенітет офіційно визнано необхідною умовою дальшого розвитку української нації; – визначено основні напрямки діяльності по досягненню реального суверенітету.

Ще в часи перебування України у складі СРСР закладено основи майбутньої незалежності нашої держави, зроблено перший крок на шляху до неї.