2.Гуморальна регуляція серця

 Регуляція роботи серця здійснюється ще за рахунок факторів, що діють через рідини організму — кров, лім­фу та міжклітинну рідину. До цих факторів належать гормони, гор­мональні речовини, ферменти, електроліти, гази, іони та вітаміни. Адреналін, який синтезується у мозковій частині надниркових за­лоз, діючи безпосередньо на серце, стимулює його роботу подібно до симпатичних нервів. Введення адреналіну в серцевий м'яз відновлює діяльність серця, що зупинилось. Цей гормон, як і інші катехоламі-ни (норадреналін, симпатин), відіграє важливу роль у зміні роботи серця в стресових умовах, під час значних фізичних та емоційних на­пружень. Катехоламіни активують ряд ферментів, що швидко пере­творюють глікоген на глюкозу та забезпечують проникність клітин­них мембран для іонів кальцію. Слід зазначити, що адреналін може виявляти протилежну дію на серцеву діяльність. Установлено, що він, циркулюючи у крові, підвищує тонус ядер блукаючих нервів, які викликають гальмівний ефект. Вважають, що місцева підсилююча дія адреналіну відбувається за рахунок розширення коронарних судин, яке сприяє живленню міокарда.

Механізм передачі рефлекторних впливів на серце також здійсню­ється з участю гормональних речовин — норадреналіну та ацетилхо­ліну. Адренергічні еферентні нейрони серця більш збудливі, ніж хо-лінергічні. Тому, коли до серця йдуть слабкі імпульси, збуджуються адренергічні нейрони. На їх закінченнях синтезується норадреналін, який, як і адреналін, стимулює роботу серця. Сильні імпульси галь­мують адренергічні і збуджують холінергічні еферентні нейрони, які синтезують ацетилхолін, що сповільнює роботу серця. Ці гормональ­ні речовини називаються медіаторами, тобто передавачами нервових імпульсів. Вони діють безпосередньо на структури серця. Ацетил­холін інактивується швидко, тому гальмівний ефект на серце зникає одразу, а після закінчення подразнення симпатичного нерва серце ще деякий час продовжує працювати у прискореному ритмі, оскільки норадреналін інактивується повільніше.

Стимулюючий вплив на серце мають гормон щитовидної зало­зи — тироксин, гормон росту, що синтезується в передній долі гіпофі­за, глюкагон — гормон підшлункової залози, серотонін, ангіотензин та ін. Прискорює роботу серцевого м'яза також АТФ, яка, розпадаючись під дією ферменту аденозинтрифосфатази, звільнює значну енергію, необхідну для скорочення міокарда.

До елементів, що беруть участь у гуморальній регуляції роботи серця, належать іони кальцію та калію, які транспортуються до серця кров'ю. Вони конче необхідні для нормальної роботи серця, а саме для забезпечення збудливості та скоротливості міокарда, і тому пови­нні перебувати у плазмі крові у певній концентрації. При підвищен­ні концентрації іонів кальцію у крові спостерігається стимулюючий ефект, подібний до дії симпатичних нервів — збільшуються частота та сила серцевих скорочень. Поліпшуються збудливість міокарда та проведення збудження по ньому. Зовсім протилежно впливають на серце іони калію, викликаючи гальмівний ефект, подібний до дії блу­каючих нервів. Слід зазначити, що велика концентрація іонів каль­цію в крові, як і калію, може сповільнювати роботу серця аж до його зупинки.

Зміна напруження кисню, вуглекислого газу та концентрація іонів водню в крові теж впливає на діяльність серця. Воно прискорює свою роботу при зменшенні напруження кисню і збільшенні у крові вугле­кислого газу та іонів водню. Ці фактори діють через власні рецептори серця та через хіміорецептори дуги аорти і каротидних синусів. Для нормальної роботи серця необхідні ферменти, АТФ і вітаміни, насам­перед групи В. При зменшенні їх кількості у крові активність серця значно знижується

3 фази панкреатичного соку , пристосувальний характер ферментативного складу до видів їжі.

4.методи вивчення функцій залоз внутріш.секреції

БІЛЕТ 10 1. Довгастий мозок: функції, центри. 2. Буферні системи крові. Підтримка рН крові. 3. Структура, функції жовчі. 4. Визначення гостроти зору.

БІЛЕТ № 11 1.Умовні рефлекси

Умо́вний рефле́кс — складна пристосувальна реакція організму, що виникає на ґрунті утворення тимчасового нервового зв'язку(асоціації)між сигнальним (умовним) та підкріплюючим його безумовним подразником.

Умовні рефлекси формуються на основі вроджених рефлексів і безумовних рефлексів. Умовні рефлекси — індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Їх ознаки:

1. Набуваються протягом усього життя організму.

2. Неоднакові у представників одного виду.

3. Не мають готових рефлекторних дуг.

4. Вони формуються при певних умовах.

5. В їх здійсненні основна роль належить корі великого мозку .

6. Мінливі, легко виникають і легко зникають залежно від умов, в яких знаходиться організм.

Умови утворення умовних рефлексів:

1. Одночасна дія двох подразників: індиферентного для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом і безумовного подразника, який викликає певний безумовний рефлекс.

2. Дія умовного подразника завжди випереджує дію безумовного (на 1-5с.).

3. Підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим.

4. Безумовний подразник повинен бути біологічно сильним, а умовний володіти помірною оптимальною силою.

5. Умовні рефлекси швидше й легше формуються при відсутності сторонніх подразників.

Умовні рефлекси можна виробляти не лише на основі безумовних, але і на основі раніше набутих умовних рефлексів, які стали достатньо міцними. Це умовні рефлекси вищого порядку. Умовні рефлекси бувають:

• природні — рефлекторні реакції, які виробляються на зміни навколишнього середовища, і завжди супроводять появу безумовного. Наприклад, запах, вигляд їжі є природними сигналами самої їжі;

• штучні — умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не мають до безумовно рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад, слиновиділення на дзвоник або на час.

Метод умовних рефлексів — метод дослідження ВНД. І. П. Павлов звернув увагу на те, що діяльність вищих відділів головного мозку не тільки пов'язана з прямим впливом подразників, які мають біологічне значення для організму, а й залежить від умов, які супроводять ці подразнення. Наприклад, у собаки слиновиділення починається не лише тоді, коли їжа потрапляє в рот, а й при вигляді, запахові їжі, як тільки вона побачить людину, яка завжди їй приносить їжу. І. П. Павлов пояснив це явище, розробивши метод умовних рефлексів. За методом умовних рефлексів він проводив досліди на собаках з фістулою(стомою) вивідного протоку привушної слинної залози. Тварині пропонували два подразника: їжа — подразник, який має біологічне значення і викликає слиновиділення; другий — індиферентний для процесу живлення (світло, звук). Ці подразники поєднували в часі так, щоб дія світла (звуку) на кілька секунд випереджала приймання їжі. Після ряду повторень слина починала виділятися при спалах лампочки і відсутності їжі. Світло (індиферентний подразник) назвали умовним, оскільки він є умовою, за якої проходило приймання їжі. Подразник, який має біологічне значення (їжа) назвали безумовним, а фізіологічну реакцію слиновиділення, яка відбувається внаслідок дії умовного подразника — умовним рефлексом.

2.Механізм вдиху та видиху.

При спокійному диханні при вдиху (інспірація) відбувається скорочення вдихательние мускулатури, а при видиху (експірація) – розслаблення цієї мускулатури. При 1 посиленому диханні скорочується також видихательние мускулатура.

Вдих коротше видиху. Тривалість видиху приблизно в 1,5 рази перевищує час вдиху. Звичайний видих – пасивний акт. Розслаблення вдихательние мускулатури призводить до опускання грудної клітини внаслідок дії сили тяжіння і еластичного напруги раніше скручених при вдиху хрящових кінців ребер і зв’язок. Органи черевної порожнини, що опустилися при скороченні діафрагми, піднімаються. На видиху відбуваються спів і мовна функція.

При спокійному вдиху скорочуються діафрагма, зовнішні міжреберні і межхрящевая м’язи. При посиленому вдиху скорочуються діафрагма, три пари сходових м’язів, грудино – ключично- сосцевидні, подниматели ребер, зовнішні міжреберні, задня і передня зубчасті м’язи, подниматели лопаток, широкі м’язи спини, трапецієподібні м’язи, велика і мала грудні м’язи.

При посиленому видиху скорочуються внутрішні міжреберні, зовнішній і частково середній відділи крижово -остистий м’язи, задня нижня зубчастий м’яз, косі і пряма м’язи живота. При вдиху скорочення дихальної мускулатури викликає збільшення розмірів грудної клітки в передньо – задньому (сагиттальном) і в поперечному (фронтальному) напрямах за рахунок підняття і розбіжності ребер і у вертикальному напрямку за рахунок скорочення діафрагми.

Скорочення дихальної мускулатури долають масу піднімаються грудини і ребер, виробляють еластичне скручування реберних хрящів, опускають черевні нутрощі і еластично розтягують черевну стінку.

Крім того, при вдиху еластично розтягуються легені. При спокійному видиху внаслідок розслаблення дихальних м’язів грудина і ребра завдяки своїй тяжкості опускаються, реберні хрящі після припинення їх скручування розпрямляються і опускають ребра донизу, внутрішньочеревний тиск випинає розслаблену діафрагму догори. Таким чином, відбувається зменшення сагітального, фронтального і вертикального розміру рудної клітки.

Еластичне розтягнення легенів при видиху зменшується. При посиленому видиху скорочення видихательние мускулатури ще більш зменшує розміри грудної клітини і підвищує тиск усередині черевної порожнини, збільшуючи випинання купола діафрагми.

Існують два типи дихання: грудної (за рахунок скорочення дихальної мускулатури грудної клітини) і черевної (за рахунок скорочення діафрагми). Грудний тип переважає у жінок, черевний – у чоловіків.

Сила вдихательних м’язів більше, ніж усіх видихательних. Частина цієї сили витрачається на подолання зазначених опорів. Добова робота дихальних м’язів у звичайних умовах дорівнює 147-196 кДж.

3.Серцевий цикл 4. Коефіцієнт очищення

БІЛЕТ 12 1. Еритроцити  2. Нейрогіпофіза гормони 3. Канальцева секреція і екскреція 4. Вегетативна система. Методи вивчення.

БІЛЕТ 13 1. Пам'ять, її властивості, структури, які обумовлюють збереження і функціонування пам'яті(коло Пейпеца);

Па́м'ять — психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду, дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини^[1]. У психології пам'яттю позначають комплекс пізнавальних здібностей і вищих психічних функцій по накопиченню, збереженню та відтворення знань і навичок. Пам'ять в різних формах і видах притаманна всім вищим істотам. Найбільш розвинений рівень пам'яті характерний для людини.

Виділяють такі види пам'яті

За методом запам'ятовування[ред. • ред. код]

• мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

• довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;

За характером переважної психічної активності[ред. • ред. код]

• рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

• емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності^[2][3]

• моторна - пам'ять відбувається коли людина пише

• образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

• словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.Розуміння чогось

За тривалістю збереження інформації[ред. • ред. код]

• сенсорна пам'ять триває 0,2–0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

• короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу — від кількох секунд до хвилини;

• довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

• оперативна (короткочасна, безпосередня, робоча)^[4] пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

• особистісна пам'ять, яка виявляється у новому виді відтворення - спогадах про події з життя [наприклад, дитини, її успіхи в діяльності, взаємостосунки з дорослими й однолітками]^[5].

• експліцитна пам'ять — на зв'язок між об'єктами, подіями тощо^[6].

Похідні види пам'яті[ред. • ред. код]

• Генетична пам'ять — спадкова пам'ять у ході якої зафіксована програма ембріонального та індивідуального розвитку індивіда.

• Біологічна пам'ять — властива всім живим істотам починаючи з одноклітиних, відображає індивідуальний розвиток після народження, адаптація до зовнішнього середовища.(Черепаха — море ; Людина- дихання, ковтання, зір)

• Психологічна пам'ять — загально психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, та подальшого відтворення (забування) будь-якої інформації.

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому, обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Різновидом довготривалої пам'яті є автобіографічна пам'ять^[7]. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший становить 15–20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.