1. Лімбічна система.

Лімбічна система (від лат. limbus — межа, край, кордон) — сукупність певних структур головного мозку. Огортає верхню частину стовбура головного мозку, ніби поясом, і утворює його край (лімб). Бере участь у регуляції функцій внутрішніх органів, нюху, автоматичної регуляції, емоцій, пам'яті, сну, неспання та ін. Термін лімбічна система вперше введений в науковий обіг в 1952 році американським дослідником Паулем Мак-Ліном.

Включає

нюхову цибулину (лат. Bulbus olfactorius)

• нюховий тракт (лат. Tractus olfactorius)

• нюховий трикутник (лат. Trigonum olfactorium)

• передню продірявлену речовину (лат. Substantia perforata anterior)

• спинна звивина(лат. Gyrus Cinguli) (англ. Cingulate gyrus): автономні функції регулювання частоти серцебиття і кров'яного тиску;

• парагіпокампальна звивина (лат. Gyrus parahippocampalis)

• зубчасту звивина (лат. Gyrus dentatus)

• гіпокамп (лат. Hippocampus): необхідний для формування довготривалої пам'яті

• мигдалевидне тіло (лат. Corpus amygdaloideum) (англ. Amygdala): агресія і обережність, страх

• гіпоталамус (лат. Hypothalamus): регулює автономну нервову систему через гормони, голод, спрагу, статевий потяг, цикл сну і пробудження

• сосочковидне тіло (лат. Corpus Mamillare) (англ. Mammilary body): важливий для формування пам'яті

• ретикулярну формацію середнього мозку(лат. Formatio reticularis)

• Отримуючи інформацію про зовнішнє та внутрішнє середовища організму лімбічна система запускає вегетативні та соматичні реакції, що забезпечують адекватне пристосування організму до зовнішнього середовища і збереження гомеостазу.

Функції лімбічної системи[ред. • ред. код]

1. регуляція функції внутрішніх органів (через гіпоталамус);

2. формування мотивацій, емоцій, поведінкових реакцій;

3. відіграє важливу роль у навчанні;

4. нюхова функція;

5. організація короткочасної і довготривалої пам'яті;

6. участь у формуванні орієнтовно-дослідницької діяльності (синдром Клювера-Бьюсі);

7. організація найпростішої мотиваційно-інформаційної комунікації (мови);

8. участь у механізмах сну.

2. Сполуки і форми гемоглобіну.

Основні форми і сполуки гемоглобіну

Залежно від виду білкових ланцюгів розрізняють такі форми гемоглобіну в нормі;

Нb Р (примітивний) міститься у ембріона перші 7-12 тижнів.

Нb F (фетальний, fetus -- плід)  міститься  у  плода. З'являється на 9-му тижні. Складається з 2α- і 2γ- ланцюгів. Нb, F відрізняються кращою здатністю приєднувати і транспортувати кисень (це пов’язано з меншою спорідненістю НbF до 2,3-ДФГ). Тому у крові   плода,  незважаючи   на  нижчу напругу О2 , утворюється  достатня  кількість HbO2. У нормі після народження фетальний гемоглобін замінюється гемоглобіном дорослих.

НbA1 (adult - дорослий). Містить 2α- і 2β- ланцюги. НbA1 становить 95%  гемоглобіну  дорослої людини.

НbА2 - містить 2 - і 2∆- ланцюги. Становить 5% гемоглобіну дорослої людини.

При деяких спадкових захворюваннях виникає дефект генів, що кодують α- або β – ланцюги, і синтез Нb порушується. Ці захворювання називають талаcеміями.

При    α-таласемії    порушується     синтез    α-ланцюгів.   Еритроцити нагадують форму мішеней, тому а -таласемію називають мішенеподібною анемією. При  β-таласемії  порушується синтез β - ланцюгів (хвороба Кулі).

До патологічних змін Нb відносять також і порушення первинної структури ланцюгів гемоглобіну. Мутантні гени, які продукують аномальні гемоглобіни, досить поширені. У людей описано багато форм аномальних гемоглобінів.  Наприклад, якщо в β- ланцюгу глютамінова кислота заміщується на валін, утворюється патологічний  HbS. У відновленому стані   його   розчинність зменшується в 100 разів, і він випадає в осад. Утворюються кристали, які деформують еритроцит. Він набуває серпоподібної форми, важко проходить через вузькі капіляри і фагоцитується макрофагами. Ця патологія – серпоподібно-клітинна анемія.