4)Кількість кисню та напруга кисню в артеріальній та венозній крові та коефіцієнт утилізації кисню, метод його визначення, значення.

БІЛЕТ 22 1. Роль спинного мозку на опорно- рухову системи. Міотатичні і шкірні рефлекси

2. Артеріальний пульс , походження. Особливості його у дітей

Артеріальним пульсом називають ритмічні коливання стінки артерії, зумовлені підвищенням тиску в період систоли. Пульсацію артерій можна легко виявити дотиком до будь-якої доступної обмацуванню артерії: променевої (a. radialis), скроневій (a. temporalis), зовнішньої артерії стопи (a. dorsalis pedis) та ін.

 

Пульсова хвиля, або коливальний зміни діаметра або обсягу артеріальних судин, обумовлена хвилею підвищення тиску, виникає в аорті у момент вигнання крові з шлуночків. В цей час тиск в аорті різко підвищується і стінка її розтягується. Хвиля підвищеного тиску і викликані цим розтягуванням коливання судинної стінки з певною швидкістю поширюються від аорти до артеріол і капілярів, де пульсова хвиля гасне.

Швидкість поширення пульсової хвилі не залежить від швидкості руху крові. Максимальна лінійна швидкість течії крові по артеріях не перевищує 0,3-0,5 м/с, а швидкість поширення пульсової хвилі у людей молодого і середнього віку при нормальному артеріальному тиску і нормальної еластичності судин дорівнює в аорті 5,5-8,0 м/с, а в периферичних артеріях - 6,0-9,5 м/с. З віком у міру зниження еластичності судин швидкість поширення пульсової хвилі, особливо в аорті, збільшується.

Для детального аналізу окремого пульсового коливання виробляють його графічну реєстрацію за допомогою спеціальних приладів - сфигмографов. В даний час для дослідження пульсу використовують датчики, що перетворюють механічні коливання судинної стінки в електричні зміни, які і реєструють.

3. Всмоктування у різних відділах шлунково - кишкового тракту. 4. Метод визначення колірного показника

БІЛЕТ 23

1.Ретикулярна формація, дослід з кицькою

Ретикулярна формація або сітчастий утвір (лат. formatio reticularis) — структура головного мозку, що знаходиться у стовбурі і пролягає від довгастого мозку через міст до середнього мозку. Складається переважно із білої речовини, в якій нещільно розкидані групи тіл нейронів. Ці нейрони формують три колонки: посередині розташовані ядра шва, обабіч від них — медіальна та латеральна група ядер. Ретикулярна система має дві основні функціональні частини: ретикулярну активаційну систему (РАС), що підтримує інші ділянки головного мозку у стані збудження та відфільтровує несуттєві сенсорні стимули, та рухову частину, серед функцій якої є допомога у регуляції грубих рухів кінцівок, а також вегетативних функцій, таких як дихання, розширення та звуження судин.^[1] 2. Моторика шлунка, рухи, механізми екскавації в 12-палу

М'язи шлунка можуть не лише скорочуватися, а й розтягуватися. Під час їди відбувається поступове розслаблення непосмугованих м'язів стінки шлунка, тому надходження навіть великих порцій мало відбивається на внутрішньо-порожнинному тиску. Розслаблення забез­печується властивістю пластичності самих волокон непосмугованих м'язів, а також розслаблювальним рефлекторним впливом, що надхо­дить блукаючим нервом.

Через деякий час після споживання їжі (тривалість залежить від її виду) шлунком починають прокочуватися хвилі скорочення. Хвиля за­роджується в ділянці розташування кардіального водія ритму. Ця хви­ля тримає тонус шлунка й сприяє повільному перемішуванню хімусу, що безпосередньо прилягає до стінки, зі шлунковим соком. Вони зазви­чай загасають у надчеревному відділі. Упродовж 1-ї години після їди перистальтичні хвилі ще слабкі. Надалі вони посилюються. При цьому в першу чергу до воротаря зрушується пристінкова частина їжі, просо­чена шлунковим соком значно краще, ніж інша. Якщо в шлунок надійшло достатньо багато їжі, її внутрішні шари впродовж 4-6 год. можуть не просочуватися шлунковим соком. Ці частини харчової груд­ки евакуюються в останню чергу. Зрозуміло, що рідка їжа залишає шлунок значно швидше.

Кожне перистальтичне скорочення просуває харчову грудку до ви­ходу зі шлунка. Але оскільки вона попутно закриває просвіт шлунка перед воротарем, то лише частина її проштовхується у дванадцятипалу кишку. Це найрідша частина шлункового вмісту, що містилася біля стінки шлунка й краще обробилася соком. Решта вертається в шлунок, що сприяє поступовому здрібнюванню щільних харчових мас.

Регуляція моторики шлунка.Прихідні нервові волокна здатні змінювати тонус фундального відділу дна шлунка: блукаючий нерв містить збудливі (холінергічні) і гальмівні (неадренергічні) нервові волок­на. За допомогою ваговагального рефлексу, аферентна частина якого розміщена в дистальній частині шлунка й тонкій кишці, стимулюється скорочення проксимального відділу шлунка. Так здійснюється гальму­вання спорожнювання шлунка в разі надходження в кишки кислот, осмотичних активних речовин.

У зв'язку з тим, що основним іоном, що ініціює як збудження, так і скорочення непосмугованих м'язів шлунка, є Са²⁺, швидкість нарос­тання концентрації його в міоплазмі впливає на силу і частоту хвиль перистальтики. Тому, як правило, усі впливи, що збільшують пропускну здатність Са²⁺-каналів, посилюють скорочення шлунка. А гальмують моторику шлунка ті механізми регуляції, що призводять до зниження швидкості трансмембранного обміну Са²⁺.Ритм активності місцевого пейсмекерного водія модулюється під впливом механізмів нейрогормональної регуляції. Подразнення рецеп­торів порожнини рота, стравоходу, шлунка, кишок й низки інших орга­нів запускає відповідні рефлекси. За посередництвом периферичних і центральних утворень вегетативної нервової системи імпульси парасим­патичними й симпатичними нервами досягають непосмугованих м'язів шлунка. Рухи шлунка стимулює парасимпатичний нерв. Взаємодія АХ з М-холінорецепторами збільшує потік Са²⁺. Але в складі постгангліонарних волокон блукаючого нерва містяться нервові закінчення, що виділя­ють ще й аденозин. На відміну від АХ аденозин, взаємодіючи зі спе­цифічними рецепторами, прискорює вихід Са²⁺ з міоцитів, що забезпе­чує розслаблення шлунка – оптимальну базальну релаксацію.

Симпатичний нерв, навпаки, гальмує перистальтику. Постгангліонарні симпатичні волокна закінчуються як на інтрамуральних гангліях, гак і безпосередньо на міоцитах. Це визначає механізм гальмування. У регуляції моторики шлунка беруть участь ГІГ, інші біологічно активні речовини (БАР) і продукти гідролізу їжі. Моторику стимулює гастрин, ХЦК-ПЗ, мотилін, серотонін, інсулін.

Перехід хімусу у дванадцятипалу кишку.Коли їжа розріджуєть­ся, починається порціонна евакуація її у дванадцятипалу кишку. Змі­шана їжа в шлунку затримується до 3-8 год., що визначається:

а) консистенцією шлункового вмісту;

б) осмотичним тиском шлунка;

в) хімічним складом їжі;

г) ступенем наповнення дванадцятипалої кишки.

Їжа, багата на вуглеводи, евакуюється швидше, а на жири – з найнижчою швидкістю.

Важливу роль у порціонному надходженні харчового хімусу в киш­ки відіграє м'яз – замикач воротаря. Однак і при його видаленні швид­кість евакуації мало відрізняється від норми.

Процес переходу їжі регулюється комплексом механізмів. Насампе­ред має значення пропульсивна перистальтика шлунка, що створює ви­сокий тиск у надчеревному відділі. Що більший градієнт тиску між шлунком і кишками, то швидше евакуюється вміст воротаря. Порожня дванадцятипала кишка прискорює евакуацію. Прояв зазначених меха­нізмів зумовлено погодженим впливом механорецепторів шлунка (прискорення) і дванадцятипалої кишки (уповільнення).

Неабияка роль у регуляції евакуації належить також погодженій дії хімічних агентів їжі й ГІГ. Наявність у дванадцятипалій кишці НС1 й жирів гальмує евакуацію їжі зі шлунка. Надходження жирів і кислого шлункового хімусу спричинює вивільнення секретину, ХЦК-ПЗ і ШІП. Усі вони гальмують спорожнювання шлунка. Просування жирного або кислого хімусу із дванадцятипалої кишки, нейтралізація його кишко­вим соком полегшують відкриття м'яза-замикача й надходження нової порції хімусу. Прискорюють евакуацію їжі мотилін і соматостатин.

3. Кола за Гарвеєм. Доповнення. Судини за . 4. Реабсорбція. Приточно-поворотна система нефрона.

Реабсорбція (від ре... і абсорбція ) (фізіолологичеськая), зворотне всмоктування води і розчинених в ній речовин з т.з. первинною сечі при її протіканні через ниркові канальці, що веде до утворення кінцевої сечі, що виділяється з організму. Р. піддаються необхідні організму речовини (багато амінокислот, вітаміни, велика частина іонів Na ⁺ , К ⁺ , Ca ²⁺ і ін.). Р. ряду речовин залежить від їх концентрації в крові. Так, глюкоза повністю реабсорбіруєтся, якщо її концентрація в плазмі крові не перевищує 150—180 міліграма % . При концентрації вище цих величин частина глюкози поступає в сечу ( глікозурія )

БІЛЕТ 24 1.Сучасні уявлення про механізм сприйняття кольорів(Ломоносов,Гельмгольц,Герінг)