3. Функції паращитовидних залоз.

4. Визначення кількості лейкоцитів

БІЛЕТ 15. 1. Вегетативна нервова система

Автоно́мна (вегетативна) нерво́ва систе́ма — у ссавців частина нервової системи, яка керує мимовільними діями гладеньких м'язів (стравоходу, кровоносних судин), серця і залоз. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу — сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку.

Звичайно вегетативна нервова система поділяється на два підрозділи: симпатичну та парасимпатичну системи. Третя, ентерична, система, що іннервує травні органи та здебільшого незалежна від центральної нервової системи, також іноді вважається частиною автономної нервової системи.

Симпатична система відповідає на стрес, збільшуючи серцебиття, кров'яний тиск, цілком готуючи тіло до дій. Парасимпатична система важливіша, коли тіло перебуває у стані спокою. Вона сповільнює серцебиття, знижує кров'яний тиск, стимулює травну систему.

Більшість органів іннервується як симпатичним, так і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи. Парасимпатичний відділ не іннервує посмуговані м’язи, гладенькі м’язи матки, більшість кровоносних судин, сечоводи, потові залози, волосяні фолікули шкіри, селезінку, надниркові залози та гіпофіз.

Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів йдуть у складі чутливих волокон, які є спільними для вегетативної та соматичної нервових систем. Вищий контроль та регуляція функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, відбувається за рахунок кори півкуль великого мозку.

Соматична та вегетативна нервові системи відрізняються не лише за функцією, а й за будовою, а саме: соматичні рухові волокна виходять із спинного мозку сегментарно, а вегетативні волокна виходять лише з певних центрів: мезенцефалічного, бульбарного (парасимпатичні ядра черепних нервів у ромбоподібній ямці), які об’єднані в краніальний відділ; тораколюмбального (бічні роги протягом сегментів від CVIII до LII-III), сакрального (бічні роги протягом сегментів SII-IV).

Тораколюмбальний відділ належить до симпатичного відділу, а краніальний і сакральний – до парасимпатичного.

Соматичні нервові волокна мають добре помітну м’якотну оболонку, а у вегетативних вона відсутня.

Тіла клітин соматичних нейронів знаходяться у передніх рогах спинного мозку, а їхні відростки (аксони), не перериваючись, досягають скелетних м’язів. Нервові відростки вегетативних нейронів перериваються у вегетативних вузлах. Отже, тут є передвузлові (прегангліонарні) і післявузлові (постгангліонарні) волокна.

Найпростіша рефлекторна дуга соматичної нервової системи складається з двох нейронів, а вегетативної – з трьох (є вставний нейрон); її еферентна ланка складається не з одного, а з двох нейронів.

2. Регуляція кровотворення

Основним органом кровотворення є червоний кістковий мозок. Тут утворюються еритроцити, зернисті лейкоцити (базофіли, еози­нофіли, нейтрофіли) та тромбоцити.

Лімфоцити, крім кісткового мозку, утворюються в лімфатичних вузлах, селезінці, лімфоїдній тканині кишок і мигдаликах, моноци­ти — в мононуклеарній фагоцитарній системі.

У плода кровотворення відбувається також у селезінці та печінці.

Згідно з існуючою теорією, усі формені елементи крові походять з єдиної материнської клітини під назвою стовбурової (гемоцито-бласт). Так, родоначальною клітиною еритропоезу є еритробласт. У протоплазмі еритробластів синтезується гемоглобін, ядро поступово зменшується і вони перетворюються в нормобласти. Пізніше з них утворюються без'ядерні ретикулоцити (замість ядра ніжна сітка), які надходять у кров і перетворюються в нормальні еритроцити.

Для утворення еритроцитів потрібні білки, залізо, вітамін В12, фо­лієва кислота, вітаміни С і В .

Залізо організм тварин отримує з корму, а також з гемоглобіну зруйнованих еритроцитів, частина якого депонується у вигляді білка феритину (у кістковому мозку, печінці, слизовій кишок) і гемосиде-рину (у печінці, селезінці). Транспортування заліза здійснюється біл­ком трансферином.

Вітамін В12 (ціанкобаламін) усмоктується в кишках лише при поєднанні його з білком — гастромукопротеїном, що виробляється у шлунку. Його призначення — охороняти вітамін від пожирання мі­кроорганізмами. Вітамін В12 — складова частина нуклеїнових кислот клітин, з яких утворюються еритроцити. Нестача або відсутність зга­даного вітаміну призводить до недокрів'я.

Фолієва кислота, як і вітамін В, необхідна для синтезу нуклеїно­вих кислот і білка глобіну.

Вітамін С посилює дію фолієвої кислоти, стимулює всмоктуван­ня заліза з кишок, сприяє утворенню гема.

Вітамін В6 (піридоксин) бере участь у синтезі гема.

Процеси руйнування та утворення еритроцитів збалансовані. Якщо організм втрачає певну кількість крові, то через деякий час від­новлюється кількість еритроцитів і концентрація гемоглобіну.

У дослідах на штучно зрощених між собою крисах установлено, що причиною прискореного еритропоезу є білкова речовина еритро-поетин, який утворюється в нирках з глобулінів плазми. Двосторон­ня екстирпація нирок різко зменшує утворення еритроцитів.

Еритропоетин стимулює диференціацію стовбурових клітин кіст­кового мозку, збільшує синтез гемоглобіну в еритробластах.

Утворення лейкоцитів регулюється лейкопоетинами, а тромбо­цитів — тромбоцитопоетинами.

У регуляції кровотворення значне місце займає нервова система. Подразнення блукаючого нерва супроводжується збільшенням еози­нофілів, а подразнення симпатичного нерва підвищує кількість ней­трофілів.

Згідно з даними В. М. Черніговського (1953), кістковий мозок та інші органи кровотворення мають рецептори, які сприймають зміни хімічного складу крові. Так, тривале перебування на висоті 3-4 км призволить до кисневого голодування, накопичення продуктів обмі­ну, внаслідок чого число еритроцитів помітно збільшується порівня­но з нормою.

На склад крові впливають також залози внутрішньої секреції. Гормон передньої частки гіпофіза — соматотропін збільшує кількість нейтрофілів і зменшує кількість еозинофілів.

Андрогени (чоловічі статеві гормони) стимулюють, а естрогени (жіночі статеві гормони) гальмують еритропоез. Відмічено умовно­рефлекторну регуляцію складу крові.