12. Право власності: поняття, зміст, набуття та припинення.

Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону з власної волі, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК України, зміст права власності складається з наступних правомочностей:

права володіння;

права користування;

права розпоряджання.

Право володіння - це забезпечена законом можливість мати в себе певну річ, фактично панувати над нею, утримувати її у своєму господарському підпорядкуванні (володіння може бути законним і незаконним).

Право користування - юридична забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб (можливість отримувати плоди і доходи).

Право розпорядження - це юридичне закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміші його стану та призначення (передача за договором іншій особі, знищення, переробка тощо).

Форми власності:

- державна - комунальна - приватна

Суб’єктом права власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громада, іноземні держави та інші суб´єкти публічного права.

Об’єкти права власності: рухоме та нерухоме майно; земельні діл®, ки; житло, квартири; підприємства як майнові комплекси для здійсненщ підприємницької діяльності; валютні цінності; грошові кошти; акції, ціна папери; інтелектуальна власність, тварини, тощо.

Правовідносини власності виникають, змінюються та припиняються на підставі певних юридичних фактів, які називають підставами набуття права власності.

Можна визначити такі різновиди підстав набуття права власності. Це, по-перше, передбачені ЦК (або іншими актами цивільного законодавства). Зокрема, положення статей 329-345 ЦК встановлюють можливість набуття права власності залежно від певних, визначених ним обставин, що мають юридичне значення. По-друге, які звичайно вважаються такими, хоча й не передбачені ЦК, зокрема відділення плодів; прирощення рухомих речей до нерухомих; змішання. По-третє, такі юридичні факти, які одночасно є підставами припинення цього права у іншої особи, наприклад, реквізиція та конфіскація.

Існують класифікації підстав набуття права власності на первісні й похідні та загальні й спеціальні.

13. Речові права на чуже майно: поняття, зміст, види.

Речові права - це права, що забезпечують задоволення інтересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання.

У ст. 395 ЦК України наводиться перелік видів прав на чуже майно, який не є вичерпним:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

г) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

14. Зобов’язання: поняття, сторони, зміст, виконання.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Місце виконання зобов'язання. Місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо ж воно у договорі не встановлено, виконання провадиться за:

1) зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;

2) зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

3) зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

4) грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

5) іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.