26. Поняття, принципи та стадії правозастосування.

Застосування норм права — це діяльність, що здійснюється тільки відповідними державними органами чи за дорученням держави іншими організаціями.

Перша стадія — цевстановлення та аналіз фактичних обставин справи чи ситуації, що потребує врегулювання. На цій стадії застосування правових норм необхідно установити, які дії, подія відбулися і чи мають вони юридичне значення.

Друга стадія застосування норм права зводиться до вибору певної норми права, що має врегулювати цю справу, і встановлення автентичності тексту норми права (юридична кваліфікація). На цій стадії встановлюється, на підставі якої норми права повинна розглядатися справа.

Наступна стадія — прийняття рішення по справі. Розгляд справи по суты

Остання стадія правозастосування — це доведення змісту прийнятого рішення до відома зацікавлених

До цих принципів належать, зокрема, такі:

1. Справедливість, яка наголошує на безсторонності й послідовності при застосуванні права.

2. Пропорційність, яка вимагає ухвалення рішення, в якому був би додержаний необхідний баланс між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

3. Правова визначеність, .

4. Законність, .

5. Обґрунтованість, .

6. Доцільність, .

7. Добросовісність, .

8. Розумність, .

9. Своєчасність,

27. Юридична практика: поняття, структура та види.

Юридична практика - це діяльність компетентних суб'єктів щодо прийняття (тлумачення, застосування і т. д.) юридичних приписів в єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом.

У структуру юридичної практики включається:

1) юридична діяльність (динамічна сторона), елементами змісту якої виступають її об'єкти, суб'єкти і учасники, юридичні дії та операції, засоби і способи їх здійснення, прийняті рішення та результати дій;

2) соціально-правовий досвід (статична сторона), в який у якості елемента входять правоположення, тобто такі досить сталі, вироблені в ході багаторічної практики приписи загального характеру, що акумулюють соціально цінних і стабільні боку конкретної юридичної діяльності.

Розрізняють наступні види юридичної практики:

1) залежно від характеру, способу перетворення суспільних відносин - правотворчу, правозастосовчу, интерпретационную;

2) залежно від суб'єктів - законодавчу, виконавчу, судову, слідчу, нотаріальну і т. п.;

3) в залежності від функціональної ролі - регулятивну, охоронну.

Залежно від видів правової діяльності юридичну практику можна класифікувати на правотворчу, правотлумачну, правореалізаційну, практику систематизації права, правового виховання.

Ще юридичну практику можна класифікувати залежно від суб'єктів правової діяльності на наступні види: законодавчу, судову, слідчу, нотаріальну, антимонопольну тощо.

28. Поняття, ознаки та структура правовідносин.

Правові відносини — це врегульовані нормами права сус­пільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

З цього визначення можна виділити основні ознаки правовід­носин:

1) це особливий різновид суспільних відносин, які виникають між людьми чи об'єднаннями людей з приводу соціального блага або забезпечення якихнебудь інтересів;

2) є результатом свідомої вольової діяльності людини

3) вони виникають, змінюються чи припиняються відповідно до норм права, які впливають на поведінку людей і через неї реалі­зуються.;

4) учасниками правовідносин є конкретні суб'єкти права, які пов'язані між собою суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, які закріплені у правових нормах.;

5) реалізація всіх правовідносин, які мають місце в суспільстві, за­безпечується можливістю застосування державного примусу.

До складу правовідносин входять такі елементи:

1) суб'єкти;

2) об'єкти;

3) зміст.

Суб'єкт правовідносин — це учасник правових відносин, який має суб'єктивні права та здатний виконувати юридичні обов'язки.

Об'єкти правовідносин — це певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.

Зміст правовідносин — це передбачена нормами права суку­пність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів пра­вовідносин.