36.Пам’ятки давнього українського іконопису.

Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як іконопис — вид культового станкового живопису. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер’єрі культової споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 р. у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над вівтарною перегородкою, яка пізніше стала іконостасом. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії, а в кінці XI ст. з’явилися власні. Мистецтво іконопису мало свої особливості, що відрізняли його від монументальних розписів. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало.

Становлення давньоруського іконопису припадає на др. пол. XI— поч. XII ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців Печерської іконописної майстерні — Алімпія та Григорія.

Алімпій близько (бл. 1050—1114) учився, допомагаючи грецьким майстрам, а коли вони від’їхали продовжував малювати ікони для церкви та монастиря а також виконав мозаїки для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (зруйнованого 1934 р.).

Алімпію приписуються дві маловідомі ікони Пресвятої Богородиці. Одну з них князь Володимир Мономах передав Ростовському соборові, а друга –– «Цар над царями» –– є в іконостасі Успенського собору в Москві (цю ікону перемалював на початку XVIII ст. К. Уланов).

У Києво-Печерському Патерику описано також історію про намісну ікону Успення Пресвятої Богородиці, котру через недугу іконописця перед його відходом до Господа домалював Ангел Божий.

Вчений М. Голубець наводить відомості не тільки про творчість Алімпія, але й інших українських іконних малярів: монаха і лікаря Києво-печерського монастиря кінця XI та початку XII ст. Мойсея, Авраама Смоленського, ченця, бесідника і маляря XII ст., який намалював «Страшний суд» і «Пробу воздушних спокус», сцени з «Житія Василя Нового», а також про печерського ченця –– маляра Григорія, який був товаришем Алімпія.

Микола Голубець наводить приклади того, що ікони малювали місцеві майстри, й іконопис Київської Русі-України домонгольського періоду мав яскраво виражені національні особливості. Наголошує на тому, що в цей період формується українська іконографія, у яку вводять постаті нових українських святих: преподобного Антонія та Феодосія Печерського, князів Бориса і Гліба та інших. Подає відомості про переносну ікону, віднайдену в краківському монастирі Святого Андрея –– ікону Пресвятої Богородиці. Її виконанав у техніці мозаїки київський майстер.

До нашого часу збереглася ікона, яку частина мистецтвознавців приписує авторству Алімпія, –– Богоматір Печерська (Свенська), ХІІ ст. Від 1288 р. вона була головною святинею Успенського Свенського монастиря Брянська, а після знищення монастирського собору 1927 р. зберігається у Державній Третьяковській галереї міста Москви.

іл. 008 (76) Печерська(Свенська)ікона Божої Матері. ХІІ ст.

Знаменита ікона Богородиця Знамення або Велика Панагія (Ярославська Оранта) XII ст., знайдена в 1919 р. у Спаському монастирі Ярославля, також зберігається в Третьяковській галереї. Ці роботи відрізняються від відомих грецьких ікон композицією і малярською технікою.

іл. 008 (77) Ікона «Богоматір Велика Панагія». XII ст.Державна Третьяковська галерея, Москва.

До відомих ікон, які були вивезені до Москви, належить і знаменита Вишгородська ікона Пресвятої Богородиці (XI - XII ст.), яка зберігалася в монастирській церкві у м. Вишгороді, яке було заміською резиденцією київських князів (нині - Третьяковська галерея). Ця ікона відноситься до іконографічного типу Богородиці — Елеуса (Замилування). Образ Богородиці, втілений в цій іконі, вважається взірцем моральної чистоти й одухотвореності.

іл. 008 (78, 78.1) Вишгородська ікона Божої Матері. XII ст.

Ряд дослідників до київської художньої школи відносять ікони «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.) і «Дмитрій Солунський» (XII ст.).

У Києві сформувалася іконографія перших руських святих — Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб». Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

іл. 008 (79) Устюжське Благовіщення. XII ст. Третьяковська галерея, Москва.

іл. 008 (80, 80.1) «Дмитрій Солунський». XII ст.( смальта природні камні, перенесена на бетон. сучпасні розміри 223 х 132,5 см)

ікона Богородиці Одигітрії з Успенської церкви у Дорогобужі (з давнього Дорогобузького Святоуспенського монастиря, над яким патронували князі Острозькі) - рідкісна пам’ятка давнього українського іконопису.

іл. 008 (84) Богородиця Одигітрія з Успенської церкви у Дорогобужі (ХІІІ ст.)

іл. 008 (84.1) Ікона-реконструкція «Богородиця Одигітрія Дорогобузька», 1994-1999 рр.

Ікона-реконструкція «Богородиця Одигітрія Дорогобузька», 1994-1999 рр. Свято-Покровський кафедральний собор (м. Рівне). Іконописець Рівненщини - Лаворик О. Р. Дошка липова, шпуги врізні наскрізні, левкас, золочення, темпера (156х106х3 см).

Ікона є науковою реконструкцією ікони «Дорогобузька Богородиця Одигітрія» ХІІІ ст. з церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Дорогобуж Гощанського району Рівненської області, яка зберігається у Рівненському обласному краєзнавчому музеї.

У 1999 р. «Богородиця Одигітрія Дорогобузька» була освячена і встановлена у Свято-Покровському кафедральному соборі (м. Рівне).

2.07.2013 комісією, створеною з благословення керуючого єпархією архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона, було засвідчено факт мироточення образу Пресвятої Богородиці Одигітрії.

У 2015 р. відбулося освячення кіоту ікони «Богородиця Одигітрія Дорогобузька» у Свято-Покровському кафедральному соборі (м. Рівне). У 2015 році ікона отримала свою церковну назву — «Чудотворна ікона Одигітрія-Дорогобузька Мироточива».

008 (108) Холмська ікона Богородиці. ХІ –– ХІІ ст. Волинський краєзнавчий музей, Луцьк

008 (109) Богородиця Одигітрія. Привезена до Львова у 1270 р. З 1946 р. у храмі святого Миколая (монастир домініканців) у Ґданську, Польща.