3.Мультиферменти та iзоферменти. Клiнічне значення визначення ізоферментів

Ізоферменти – множинні форми ферменту, які каталізують одну й ту саму реакцію і відрізняються за

- будовою - фіз.-хім. Властивостями

- локалізацією в тканинах

У клітинах метаболічні перетворення субстратів здійсню-ються послідовно декількома ферментами. Кожний з цих ферментів каталізує певну ділянку загального метаболічного шляху. Сукупність ферментів, які каталізують перетворення субстрату в продукт через ланцюг послідовних реакцій, має назву мультиферментний комплекс (мультиферментна система).

.Активатори та iнгiбiтори ферментiв. Види iнгiбiторiв. Застосування конкурентних інгібіторів ферментів в медичній практиці.

на активність ферментів значно впливає наявність в середовищі активаторів (речовин, що збільшують швидкість реакції) та інгібіторів (речовин, що гальмують швидкість реакції). За механізмом дії інгібітори ферментів подялються на неконкурентні та конкурентні. Останні широко використовуються в якості лікарських препаратів (сульфаніламіди, прозерин, непрямі антикоагулянти та ін.). Ферментативна активність регулюється також концентрацією субстрату та ферменту, за допомогою хімічних модифікацій молекул ферментів, а також на генетичному рівні (за рахунок зміни кількості молекул ферментів).

Принципи та одиниці визначення ферментативної активностi. Використання ферментативних препаратів в медичній практиці. Ензимодіагностика.

Ензимодіагностика полягає в постановці діагнозу захворювання (або синдрому) на основі визначення активності ферментів у біологічних рідинах людини. Ензимодіагностика-розвивається по двох шляхах.

Один шлях-використання ферментів як виборчих реагентів для відкриття та кількісного визначення нормальних чи аномальних хімічних речовин в сироватці крові, сечі, шлунковому соку та ін (наприклад, виявлення за допомогою ферментів глюкози, білка або інших речовин в сечі, в нормі не виявляються ).

Інший шлях-відкриття та кількісне визначення самих ферментів в біологічних рідинах при патології. Виявилося, що ряд ферментів з'являється в сироватці крові при розпаді клітин (звідси їх назва «некротичні ферменти»). Для діагностики органічних та функціональних уражень органів і тканин широко застосовуються окремі ферментні тести, вигідно відрізняються від інших хімічних діагностичних тестів, які використовуються в клініці, високою чутливістю і специфічністю. Відомо близько 20 тестів, заснованих на кількісному визначенні активності ферментів (і ізоферментів), головним чином в крові (рідше в сечі), а також у біоптатах (шматочки тканин, отримані при біопсії). Слід зазначити, що з величезної кількості ферментів (більше 3500), відкритих в природі (частково і в організмі людини), в діагностичній ензимології використовується лише обмежений набір ферментів і для дуже невеликого числа хвороб (гепатити, інфаркт міокарда, органічні ураження нирок, підшлункової залози , печінки та ін.) Доведено, що органи і тканини людини характеризуються специфічним ферментним і ізоферментному спектром, схильним не тільки індивідуальним, але і добовим коливанням. Існує великий градієнт концентрації ферментів між внутрішньоклітинними і позаклітинними частинами тіла. Тому будь-які, навіть незначні, пошкодження клітин (іноді функціональні розлади) призводять до виділення ферментів в позаклітинний простір, звідки вони надходять в кров. Механізм гіперферментаціі (підвищений вміст ферментів у крові) до кінця не розшифрований. Підвищення рівня внутрішньоклітинних ферментів у плазмі крові прямо залежить від природи шкідливого впливу, часу дії та ступеня пошкодження біомембран клітин і субклітинних структур органів. В оцінці ферментних тестів для діагностичних цілей особливе значення має знання періоду напівжиття (напіврозпаду) у плазмі крові кожного з діагностичних ферментів, що робить важливим вибір точного часу для ферментного аналізу крові. Дуже істотним є також знання особливостей розподілу (топографії) ферментів в індивідуальних органах і тканинах, а також їх внутрішньоклітинної локалізації.