- •2.Видатнi вченi бiохiмiки. Внесок українських вчених у розвиток світової біохімії.
- •Робоча (зручна для використання)
- •2. Будова ферментів. Активний та алостеричний центри ферментiв, їх значення.
- •3.Мультиферменти та iзоферменти. Клiнічне значення визначення ізоферментів
- •6. Способи регуляції ферментативної активності
- •1 Етап: перетворення полімерів на мономери. (1% енергії). 2 етап: перетворення мономерів до ацетил-КоА. (25-30% енергії) 3 етап: окиснення ацетил-КоА до со2 та н2о. (70-80% енергії).
- •Цикл трикарбонових кислот Кребса: локалізація в клітині, механізм, регуляція, поповнення метаболітів, енергетичний баланс
- •Пуриновi та пiримiдиновi азотисті основи нуклеїнових кислот, мононуклеозиди, мононуклеотиди - будова та значення
- •Днк: особливості будови та біологічна роль. Структура азотистих основ та вуглеводного компоненту. Правила Чаргаффа. Модель Уотсона-Кріка.
- •Вторинна структура днк
- •Склад, будова, види рнк та їх значення. Структура азотистих основ та вуглеводного компоненту
- •Проміжний обмін нуклеотидів. Бiосинтез та розпад пуринових нуклеотидiв в тканинах. Кiнцевi продукти обмiну. Патологiя пуринового обмiну
- •Біосинтез пуринових нуклеотидів de novo
- •Катаболізм пуринових нуклеотидів
- •Патологія обміну сечової кислоти
- •II. Ретенційна (зменшення виведення сечової кислоти), що спостерігається при хворобах нирок, цукровому діабеті (знижується канальцева секреція сечової кислоти).
- •Бiосинтез та розпад пiримiдинових нуклеотидiв. Оротатурія
- •Катаболізм піримідинових нуклеотидів
- •Молекулярна біологія. Реплікація днк: визначення, фактори та механізм
- •Ферменти і фактори реплікації дн к еукаріот і прокаріот
- •Транскрипція: визначення, етапи та фактори. Промотори та паліндроми. Інгібітори транскрипції. Процесiнг.
- •Механізм транскрипції у еукаріот
- •Посттранскрипційна модифікація рнк (процесію, дозрівання)
- •Молекулярнi основи генетичного коду. "Вироджений" код, "беззмiстовнi" триплети та їх значення. Молекулярнi механiзми точкових мутацiй та їх значення .
- •Регуляцiя матричного синтезу білка у прокаріотів за схемою Жакоб і Моно. Оперон
- •Загальна характеристика нейро-ендокринної регуляцiї обмiну речовин. Міжклітинна інтеграція функцій організму. Хімічна природа, класифiкацiя та характеристика гормонiв та гормоноподібних речовин.
- •Типи міжклітинної комунікації
- •Організація ендокринної системи.
- •Поняття про гормони
- •Цитозольний механізм дії гормонів ліпідної природи. Ліпідні месенджери.
- •Апоптоз: види, сигнальні системи
- •Представники, хiмiчна природа, механiзм дiї, бiологiчна роль гормонiв центральних ендокринних утворень: гiпоталамусу, гiпофiзу, епіфізу. Їх патологiя.
- •3. Гормони епіфіза - “третє око”.
- •Гормони як лiкарськi препарати
- •1.Вітаміни: визначення, класифікація..Основні поняття вітамінології: гіпо-, полігіпо-, гіпер-, авітаміноз, антивітаміни, провітаміни. Причини вітамінної недостатності. Вітаміноподібні речовини
- •6 . Сульфгемоглобін - це продукт незворотного окислення гемоглобіну, в якому розкривається
- •Синтез порфіринів. Порфірії
3.Мультиферменти та iзоферменти. Клiнічне значення визначення ізоферментів
Ізоферменти – множинні форми ферменту, які каталізують одну й ту саму реакцію і відрізняються за
- будовою - фіз.-хім. Властивостями
- локалізацією в тканинах
У клітинах метаболічні перетворення субстратів здійсню-ються послідовно декількома ферментами. Кожний з цих ферментів каталізує певну ділянку загального метаболічного шляху. Сукупність ферментів, які каталізують перетворення субстрату в продукт через ланцюг послідовних реакцій, має назву мультиферментний комплекс (мультиферментна система).
.Активатори та iнгiбiтори ферментiв. Види iнгiбiторiв. Застосування конкурентних інгібіторів ферментів в медичній практиці.
на активність ферментів значно впливає наявність в середовищі активаторів (речовин, що збільшують швидкість реакції) та інгібіторів (речовин, що гальмують швидкість реакції). За механізмом дії інгібітори ферментів подялються на неконкурентні та конкурентні. Останні широко використовуються в якості лікарських препаратів (сульфаніламіди, прозерин, непрямі антикоагулянти та ін.). Ферментативна активність регулюється також концентрацією субстрату та ферменту, за допомогою хімічних модифікацій молекул ферментів, а також на генетичному рівні (за рахунок зміни кількості молекул ферментів).
Принципи та одиниці визначення ферментативної активностi. Використання ферментативних препаратів в медичній практиці. Ензимодіагностика.
Ензимодіагностика полягає в постановці діагнозу захворювання (або синдрому) на основі визначення активності ферментів у біологічних рідинах людини. Ензимодіагностика-розвивається по двох шляхах.
Один шлях-використання ферментів як виборчих реагентів для відкриття та кількісного визначення нормальних чи аномальних хімічних речовин в сироватці крові, сечі, шлунковому соку та ін (наприклад, виявлення за допомогою ферментів глюкози, білка або інших речовин в сечі, в нормі не виявляються ).
Інший шлях-відкриття та кількісне визначення самих ферментів в біологічних рідинах при патології. Виявилося, що ряд ферментів з'являється в сироватці крові при розпаді клітин (звідси їх назва «некротичні ферменти»). Для діагностики органічних та функціональних уражень органів і тканин широко застосовуються окремі ферментні тести, вигідно відрізняються від інших хімічних діагностичних тестів, які використовуються в клініці, високою чутливістю і специфічністю. Відомо близько 20 тестів, заснованих на кількісному визначенні активності ферментів (і ізоферментів), головним чином в крові (рідше в сечі), а також у біоптатах (шматочки тканин, отримані при біопсії). Слід зазначити, що з величезної кількості ферментів (більше 3500), відкритих в природі (частково і в організмі людини), в діагностичній ензимології використовується лише обмежений набір ферментів і для дуже невеликого числа хвороб (гепатити, інфаркт міокарда, органічні ураження нирок, підшлункової залози , печінки та ін.) Доведено, що органи і тканини людини характеризуються специфічним ферментним і ізоферментному спектром, схильним не тільки індивідуальним, але і добовим коливанням. Існує великий градієнт концентрації ферментів між внутрішньоклітинними і позаклітинними частинами тіла. Тому будь-які, навіть незначні, пошкодження клітин (іноді функціональні розлади) призводять до виділення ферментів в позаклітинний простір, звідки вони надходять в кров. Механізм гіперферментаціі (підвищений вміст ферментів у крові) до кінця не розшифрований. Підвищення рівня внутрішньоклітинних ферментів у плазмі крові прямо залежить від природи шкідливого впливу, часу дії та ступеня пошкодження біомембран клітин і субклітинних структур органів. В оцінці ферментних тестів для діагностичних цілей особливе значення має знання періоду напівжиття (напіврозпаду) у плазмі крові кожного з діагностичних ферментів, що робить важливим вибір точного часу для ферментного аналізу крові. Дуже істотним є також знання особливостей розподілу (топографії) ферментів в індивідуальних органах і тканинах, а також їх внутрішньоклітинної локалізації.
