Загальна характеристика нейро-ендокринної регуляцiї обмiну речовин. Міжклітинна інтеграція функцій організму. Хімічна природа, класифiкацiя та характеристика гормонiв та гормоноподібних речовин.

В процесі еволюції сформувались системи, що забезпечують зв’язок та координацію фун­

кцій окремих клітин та органів в цілісному організмі. Найбільш відомі - нервова та ендокринна

система, які забезпечують дистантну передачу сигналу, використовуючи електричні імпульси

або хімічні посередники.

Спільним для нервової та ендокринної систем є наявність пристроїв для сприймання ре­

гуляторного сигналу. Нервовий імпульс сприймається лише при наявності на клітини синапсу

- пристрою для перетворення електричного сигналу в хімічний, а гормональний сигнал

сприймається клітиною лише при наявності на ній відповідного рецептора.

Поняття про «клітини-мішені» та їх види

«Мішені» - це такі клітини, які містять рецептори до відповідних гормонів та вибірково

відповідають на взаємодію з гормоном специфічною фізіологічною чи біохімічною реакцією.

Розрізняють наступні види «клітин-мішеней»:

• Гормонзалежні - клітини, які функціонують лише в присутності певного гормону.

Наприклад, гормонзалежними є тканини периферичних ендокринних залоз відносно

дії тропних гормонів гіпофіза.

• Гормончутливі - клітини, які можуть функціонувати без гормональної стимуляції,

але їх функція контролюється гормонами. Наприклад, гормончутливими є клітини

м’язів, жирової тканини щодо дії інсуліну.

Типи міжклітинної комунікації

1. Прямий контакт клітин за участю міжклітинних каналів по яким поширюються іони та си­

гнальні молекули.

2. Контакт клітин за участю сигнальних молекул (біорегуляторів) місцевої дії:

> нейротрансмітерів

> гістогормонів.

3. Контакт клітин за участю біорегуляторів дистантної дії (істинних гормонів)

Історія розвитку ендокринології

Ендокринологія (епсіо-всередину, krinein - виділяє) - наука про гормони. Сформува­

лась в середині 19 сторіччя.

1905 рік - Бейліс і Старлінг запропонували термін гормон (від грец. “hormao” - збуджувати),

1830 рік -Мюллер сформував поняття про залози внутрішньої секреції.

1849 рік - Бертольд пересадив сім’яники кастрованим півням, що відновило їх потенцію.

1855 рік - Аддісон описав клініку бронзової хвороби (гіпофункція наднирників).

1878 рік - Броун-Секар повідомив на засіданні Паризької Академії наук про знайдений ним

еліксир молодості - витяжку з сім’яників півня, яку він особисто випробував на собі.

1953 -1954 роки - Сенгер розшифрував структуру першого гормону інсуліну і синтезував його

в 1957 році. Нобелівська премія.

Організація ендокринної системи.

1. Центральні ендокринні утворення: гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз.

2. Периферичні ендокринні залози: шитовидна, паращитовидна та наднирники.

3. Органи змішаних функцій, що поєднують ендокринні функції з неендокринними: підшлун­

кова залоза, статеві залози, тимус, плацента.

4. Дифузна ендокринна система

Поняття про APUD - систему

Дифузна ендокринна система - система поодиноких, гормонопродукуючих клітин (апу-

доцитів), розкиданих по всьому організму. Відкрита Фейєртером в 1938 році. Гістохімік Пірс

виділив їх в окрему APUD - систему (українською мовою ПоДПА - систему) - Поглинають,

Декарбоксилюють, Попередники, Амінів біогенних.

Особливості апудоцитів

> мають нервове походження;

> володіють як ендокринними так і нейрокринними функціями;

> продукують як гормони, так і біогенні аміни (адреналін, норадреналін, гістамін, серотонін,

дофамін), що є продуктами декарбоксилювання амінокислот.

30

> розкидані поодиноко або у вигляді невеликих скупчень по всіх органах і тканинах, за виня­

тком скелетних м’язів. Встановлена локалізація біля 50 типів апудоцитів:

• нейросекреторні клітини ядер гіпоталамуса, мозку, гіпофіза;

• пінеалоцити епіфіза;

• хромафінні клітини мозкового шару наднирників;

• С - клітини (парафолікулярні) шитовидної залози;

• інсулоцити (а, (З, Б, Б і, РР, 8) острівців підшлункової залози;

• ентеринохромафінні клітини слизової шлунково-кишкового тракту7 та інші.