Характеристика кластерів деяких країн Європи

Таблиця 2.4.

Країна	Поява перших кластерів, рік	Середня кількість учасників, од.	Частка фінансових організацій в структурі кластера,%	Частка державного фінансування в структурі фінансового капіталу,%	Інструменти державної фінансової підтримки
1	2	3	4	5	6
Австрія	1999	226	1	69%	Державні субсидії. Фонд майбутнього Австрії: € 27,7 млн на 5 років
Данія	2003	100	2	60%	Регіональні субсидії. Проведення тендерів на отримання коштів.
Фінляндія	1997	253	2	90%	$ 51,4 млн в 2002 р. Регіональні субсидії. Звільнення від регіональних податків.

Продовження табл. 2.4.

1	2	3	4	5	6
Франція	1998	160	2	58%	Державні субсидії ( € 3,6 млн), державні фонди (€ 1,5 млрд): податкові пільги, урядові позики, гранти та субсидії державних вгенств досліджень та інновацій
Німеччина	2007	110	3	49%	Державні субсидії (€15,34 млн на рік). Проведення тендерів на отримання коштів.
Ісландія	2003	40	11	56%	Державні субсидії
Норвегія	2003	60	3	78%	$ 73,5 млн в 2002 р. Регіональні субсидії. Гарантії по кредитах.
Іспанія	2006	45	2	52%	Регіональні фонди. Податкові знижки - Frios 70% на потреби регіону
Швеція	2003	47	4	81%	$ 54,3 млн в 2002 р. Регіональні субсидії, субсидії зайнятості. Програма VINNOVA.

Складено на основі: [165], [217].

Проте діяльність кластерів у кожній із країн Західноєвропейського регіону має певні особливості. Німеччина є лідером за кількістю кластерів в автомобільній промисловості. Один із автомобільних кластерів Німеччини функціонує із 2004 р. з ініціативи уряду п’яти федеральних земель. Сьогодні до складу кластера входять такі виробники автомобілів, як BMW, DaimlerChrysler, Opel, Porsche, Volkswagen, постачальники комплектуючих і устаткування KUKA Systems GmbH, MiTeC Automotive AG, Schnellecke Група, Siemens VDO Automotive AG, Німецький індустріальний банк, інститут ім. Фраунгофера, Технічний університет Дрездена, Вища школа торгівлі Лейпцига, інші компанії та інститути. Основні напрямки діяльності кластера - це налагодження ефективної комунікації між учасниками кластера, вищими навчальними закладами, НДІ, органами влади та управління, презентація компаній на міжнародній арені, а також підтримка інноваційної діяльності.

У Німеччині також успішно функціонують промислові кластери в галузі хімічної промисловості та біотехнологій. У 2012 р. оборот біотехнологічної галузі промисловості Німеччини склав близько 3 млрд євро, а у сфері наукових біотехнологічних досліджень працювало 31 тис. науковців. Витрати на наукові дослідження і розробки в цій галузі складали близько 1,0 млрд. євро. Усі ці роботи виконувалися у межах затверджених урядом цільових програм Bio Regio (створення «біорегіонів»), Bio Profile (медичні біотехнології), Bio Chance PLUS

(інновації в біотехнологіях), «KMU - innovative: Biotechnologie - Bio Chance» (для малого і середнього бізнесу), «GO - BIO» (зі створення нової продукції для світових ринків).

Тривалий час органи центральної влади не втручалися у формування та розвиток таких структур, а термін «кластер» з’явився в контексті державної економічної політики Німеччини лише у 2003 році. Місцева влада надає відносну свободу організаціям, що займаються безпосереднім розвитком кластерів, передаючи їм повноваження з використання державних субсидій. Сьогодні в Німеччині працюють три найкращі світові кластери із семи кластерів сфери високих технологій: Мюнхен, Гамбург і Дрезден [178, с.35]. Основними характеристиками кластерів Німеччини є:

• в структурі джерел формування фінансового капіталу переважають кошти суб’єктів кластера, частка державного фінансування у Західній Європі є найнижчою - 49%;

• переважна більшість кластерів сформована спонтанно;

• німецькі кластери є лідерами у світі у створенні високих технологій та інноваційних систем;

• базовими підприємствами в кластерах є малі та середні підприємства з невеликим штатом співробітників, рівень кваліфікації та освітня інфраструктура яких дозволяють забезпечувати виробництво якісними науковими дослідженнями.

Економіка Італії належить до найбільш кластеризованих, що пояснюється особливим укладом суспільного життя та розвитком традиційної переробної промисловості. Італія вважається класичною країною малого бізнесу, в якій зареєстровано понад 4 млн фірм, з яких лише 2 % вважаються великими. Саме ці малі та середні фірми діють у межах індустріальних округів, які розміщені в основному в центральній і північно-східній частинах країни та характеризуються високим ступенем концентрації фірм [158, с.16]. Під впливом цього сформувалася «італійська модель» кластера, яка являє собою гнучке та рівноправне співробітництво підприємств малого, середнього та великого бізнесу. Всього в Італії функціонує близько 260 індустріальних округів (районів), що об’єднують 80 тис. підприємств із 800 тис. зайнятого населення. Значна частина «індустріальних округів» розташована на Північному Сході Італії (Тоскана, Лаціо, Марш, Венето, Умбрія), які формують 42,5 % ВВП країни [165, с.209] (табл. 2.5).