Рис. 3.2. Схема руху фінансових потоків у кластері. Джерело: розроблено

Автором.

Формування та розподіл фінансових потоків у кластері координує фінансово-організаційний центр. У межах кластера існують внутрішні фінансові потоки, які можна поділити на вхідні та вихідні для кожної з підсистем, ефективність управління якими залежить від існуючої організаційної та виробничої структури. Кластер є відкритою економічною системою, структуроутворюючі елементи якої перебувають у постійному взаємозв’язку із зовнішнім середовищем. Тому окремо можна виділити вхідні та вихідні потоки для кластера загалом, що виходять за його межі, на які впливають, насамперед, особливості ринку і змін у ньому, а також соціально-економічний розвиток регіону, в якому сформувався та функціонує кластер.

Ці потоки мають різний напрям, швидкість, період, а також перебувають у стані постійного руху, співіснують і перетинаються. В процесі оптимізації фінансових потоків кластера потрібно чітко уявляти структуру інтегрованого об’єднання: чим більшою буде кількість членів об’єднання, тим складнішими будуть взаємозв’язки і система управління фінансовими потоками.

Фінансові потоки відображають напрямки руху фінансового капіталу, а тому є одним із факторів, що забезпечує ефективність управління фінансовим капіталом структури загалом. Управління фінансовими потоками у кластері полягає, передусім, у досягненні збалансованого їхнього обігу, визначенні напрямку руху і своєчасності прийняття управлінських рішень щодо зміни їхнього розміру, швидкості та терміну дії. Важливим є аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на фінансові потоки. Приймаючи управлінські рішення, пов’язані з управлінням фінансовими потоками, необхідно обов’язково враховувати особливості структуроутворюючих елементів кластера, специфіку, напрямки та зміни у їхній діяльності, а також наявність та дієвість функціональних взаємозв’язків між суб’єктами структури.

На наш погляд, оптимізація фінансових потоків у межах кластера передбачає виконання таких завдань:

- забезпечення формування необхідного обсягу фінансового капіталу у потрібні терміни;

• контроль за рухом фінансових потоків між членами кластера;

• забезпечення оптимального співвідношення вхідних та вихідних (стосовно кластера) фінансових потоків;

• своєчасність прийняття управлінських рішень щодо зміни у напрямках та обсягах фінансових потоків;

• забезпечення оптимальності формування та використання фінансових потоків у часі.

У процесі управління фінансовими потоками у кластері потрібно враховувати, що сукупний фінансовий потік у межах кластера, який складається із фінансових потоків його підсистем та елементів, буде більшим, ніж сума фінансових потоків окремих підсистем та елементів, що входять до складу структури. Це пов’язано з тим, що кластер впливає на розміри надходжень та відтоку коштів. Збільшення надходжень може обумовлюватися тим, що сукупний попит на продукцію в умовах кластера вищий, бо кластер сприяє формуванню так званих детермінант попиту, серед яких поява досвідчених і вимогливих покупців, які очікують постійного підвищення якості вироблених продуктів і послуг. Це сприяє як значному збільшенню місцевого попиту, так і зростанню конкурентоспроможності фірм, що входять у кластер [122]. Зниження відтоку коштів пов’язано із ростом продуктивності підприємств, що входять до складу кластера, зниженням витрат на виробництво і реалізацію продукції, зниженням специфічності й підвищенням доступності різних ресурсів, зростанням доступності та зниженням вартості спеціалізованої інформації, скороченням трансакційних витрат, зменшенням рівня ділового ризику і зниженням витрат на заходи безпеки ведення бізнесу та загалом за рахунок підвищення внутрішньої конкуренції, яка стимулює проведення заходів щодо зниження витрат [39, с.5].

Як свідчать проведені теоретичні дослідження, на процес формування та використання фінансового капіталу кластера суттєво впливають його склад та структура. Величина і структура фінансового капіталу залежить від статусу учасників, їхніх функцій та ролі в об’єднанні, специфіки діяльності. Учасники

кластера мають різні доходи та витрати, різняться й очікувані економічні вигоди від інтеграції. Необхідно враховувати не тільки кожного із членів кластера, а й мету функціонування кластера загалом. В управлінні кластером, на думку С. Сенгупти та Р. Акоффа, найбільшу проблему становить множина цілей, оскільки рішення приймаються на рівні окремих підсистем та елементів, які, інтегруючись, переслідують власні, локальні цілі. Зрозуміло, що основна мета функціонування будь-якої економічної системи це максимізація виразу D­V, де D - дохід, а V - витрати, тобто досягнення максимального значення прибутку. Допускається, що на діяльність системи кластера впливають дві змінні: ^ - величина фінансового капіталу та г₂ - кількість

структуроутворюючих елементів кластера. Отже:

^Б = у₁(г₁, г₂);У = у₂(г₁, г₂) (3.1)

тах(Б- V) = тах_{гі г2}

[Уі⁽^ ²2^{) -} У2⁽^ ²2^)] .

(3.2)

, і відповідно

За визначенням авторів, неефективність функціонування системи зумовлена виключно структурою системи. Ця неефективність має два види неефективності: організація зв’язків усередині системи та процеси прийняття рішень. Одні підсистеми та елементи кластера оптимізують власні локальні цільові функції, не маючи точної інформації про змінні, що оптимізуються іншими підсистемами та елементами. Ця неефективність пов’язана з організацією зв’язків у системі «кластер». Таким чином, якщо в системі існує структурна неефективність, то вона впливає на ефективність зв’язків усередині системи та процеси прийняття рішень [155, с.384-397].

Теоретично кількість учасників кластера може бути не обмеженою. Проте чим вона більша, тим складнішою буде система управління вертикальними та горизонтальними зв’язками усередині структури, багатоступеневими взаємозв’язками та взаємозалежностями і тим меншою ймовірність збігу вигод учасників із загальною стратегією об’єднання. А це, безперечно, негативно відображатиметься на розвитку об’єднання та процесу формування його

фінансового капіталу. Тому кількість учасників має бути оптимальною, тобто такою, при якій фінансовий результат функціонування структури був би максимальний і максимально були б задоволені економічні очікування членів кластера (збільшення обсягів реалізації, доходу, зменшення витрат, зростання попиту на товари тощо) та реалізовані стратегічні цілі кластера.

Структура кластера, його якісний склад визначає також структуру його фінансового капіталу, тобто співвідношення його сукупного власного і позикового капіталу. Наявність у складі фінансово-кредитних інститутів дозволить мінімізувати залежність інтегрованої структури від зовнішніх джерел фінансування, сприятиме підвищенню її фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності, впливатиме на кінцевий сукупний прибуток інтегрованої структури, адже вартість фінансового капіталу для виробничо-господарських та інвестиційних потреб групи буде нижчою. Фінансово-організаційний центр може виступати також гарантом при отриманні суб’єктами кластера кредитів в інших фінансово-кредитних установах.

Отже, для створення ефективно діючої системи потрібно, насамперед, чітко визначити її склад і структуру, а також встановити та підтримувати організаційні й фінансові зв’язки усередині кластера. При визначеному, ефективно функціонуючому складі, якщо досягнуто стратегічних цілі об’єднання загалом і максимально реалізовано економічні очікування кожного із членів кластера, надалі потрібно обов’язково проводити моніторинг та передбачати вплив структурних змін в середині системи.

Процес формування фінансового капіталу вимагає певних витрат. Вони залежать від джерел, способів та умов фінансування. В наукових джерелах здебільшого береться до уваги лише одна група витрат - плата безпосередньо за використання позикових коштів. Інші витрати, що пов’язані із залученням і використанням коштів, під час аналізу не враховуються, незважаючи на те, що розмір їх може бути досить значним. Це стосується, передусім, трансакційних витрат, управління якими, в процесі оптимізації фінансового капіталу кластера, має спрямовуватися на мінімізацію їхньої величини.

Категорія «трансакційні витрати» розглядається по-різному: від вузьких визначень, що пов’язують ці витрати з окремими видами економічної діяльності, до широких, що підкреслюють інституційну природу явища, проте всі вони прагнуть зв’язати трансакційні витрати з певними діями і затратами, які виникають у процесі укладання угоди на ринку [40, с.127]. Трансакційні витрати супроводжують будь-яку виробничо-господарську діяльність і виникають унаслідок неефективності сумісних рішень, планів, договорів, що укладаються, неефективно створених організаційних структур, як результат недосконалості інформаційного середовища, їх пов’язують із витратами на пошук інформації, проведення переговорів, опортуністичною поведінкою контрагентів, витратами на дослідження ринку та оцінки ринкового середовища. Рівень і структура витрат, зумовлених трансакціями, залежать від повноти та достовірності інформації про ринок, професіоналізму учасників договірного процесу, юридичного забезпечення угод і повноти їх виконання.

Одним із мотивів, що спонукає суб’єкти господарювання до інтеграції є зниження витрат, зокрема і трансакційних. Трансакційні витрати суб’єктів господарювання у кластері знижуються, насамперед, через формування спільної інформаційної бази. Підприємствам кластера стають доступні специфічні інформаційні ресурси, які має кластер загалом. Специфічні ресурси одного підприємства переходять до інших фірм, формуючи загальну базу знань кластера та знижуючи специфічність ресурсів, а отже, впливаючи на величину трансакційних витрат. У рамках кластера можливе зниження витрат на пошук інформації, ведення переговорів, насамперед у зв’язку із територіальною доступністю контрагентів. Знижується рівень невизначеності угод, оскільки учасники знайомі між собою, а інформація про ресурси підприємств стає доступною [122]. Витрати опортуністичної поведінки, як складова трансакційних витрат, у кластері, з однієї сторони, мають тенденцію до зниження, а з іншої - можливий їх ріст у зв’язку із «шантажем» (hold-up) передусім зі сторони працівників, бо саме співпраця у кластері може сприяти переходу робочої сили від одного підприємства кластера до іншого.

Незважаючи на мінімізацію їх величини, вони залишаються суттєвою складовою системи витрат кластера. Вважаємо за доцільне, виокремити такі види трансакційних витрат, що виникають у процесі формування фінансового капіталу кластера та його діяльності:

• витрати на пошук інформації про потенційні джерела формування фінансового капіталу;

• витрати пов’язані з опортуністичною поведінкою суб’єктів кластера;

• витрати, пов’язані із ухваленням колективного рішення;

• витрати внаслідок суб’єктивізму прийнятих рішень;

• витрати через невиконання неоформлених домовленостей;

• витрати проведення переговорів та укладання договорів;

• витрати дослідження ринку та оцінки ринкового середовища.

Від успішного управління трансакційними витратами залежить функціонування будь-якої структури. Саме тому концепція управління трансакційними витратами посідає важливе місце серед новітніх концепцій управління. В цілому, всі способи скорочення трансакційних витрат можна поділити на дві групи: загальні та специфічні. Загальні способи є прийнятними для всіх галузей, зокрема: політика держави, розвиток інформаційних

технологій тощо. Специфічні способи можуть бути використані лише в одній, певній сфері [13, с.77]. Заходи щодо зниження трансакційних витрат не повинні бути спрямовані на економію витрат з укладання безпосередньо самих угод. Принциповим є забезпечення ефективності цих витрат, тобто отримання прибутку, що реально виправдовує ці витрати. Визначальним у зниженні трансакційних витрат є запобігання потенційно неефективних витрат на укладання угод [148, с.97]. Підготовка кожного управлінського рішення у сфері управління трансакційними витратами, вибору напрямків і форм регулювання їхнього рівня має враховувати альтернативні можливості дій і забезпечувати варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Та якими б ефективними не здавалися ті або інші рішення в області управління трансакційними витратами, вони не повинні суперечити з головним цілям діяльності інтегрованої структури, стратегічним напрямкам її розвитку [84].

У кластері величина трансакційних витрат величина залежить від кількості структуроутворюючих одиниць (малих і середніх підприємств), ефективності взаємної співпраці та дотримання існуючих домовленостей між ними, а також від системи управління структурою та її фінансовим капіталом. На нашу думку, управління трансакційними витратами в кластері повинно спрямовуватися на виконання низки завдань, що дозволить проаналізувати наявні витрати, фактори впливу на їхню величину та процеси утворення, а також обґрунтувати й визначити заходи для їхньої мінімізації. Такими завданнями є:

• визначення індикаторів системи управління трансакційними витратами формування фінансового капіталу інтегрованої структури, тобто аналітичних показників, за допомогою яких можна оцінити ефективність існуючої у кластері системи управління та виявлення її недоліків;

• налагодження системи ідентифікації, пошуку, обробки та передачі інформації про величину трансакційних витрат, час та місце їхнього виникнення;

• виявлення тенденцій до зміни обсягу та структури трансакційних витрат у процесі формування фінансового капіталу, а також факторів, що їх визначають;

• обґрунтування та розробка заходів управління трансакційними витратами щодо їхньої мінімізації у кластері для оптимізації величини фінансового капіталу інтегрованої структури.

Модель управління фінансовим капіталом кластера відображена рис. 3.3.

Ефективність функціонування будь-якого суб’єкта господарювання, в тому числі і кластера, в ринкових умовах визначається через комплексну оцінку за допомогою системи взаємопов’язаних показників, які відображають ефективність функціонування системи управління фінансовим капіталом.