Загальні положення
Як зазначалося вище, Україна до цього часу не мала законодавства про товарні знаки. Навіть у чинному ЦК України немає згадки про такий цивільно-правовий інститут. Існував лише союзний нормативний акт. Правове регулювання суспільних відносин, що склалися в процесі створення і використання товарних знаків, належало до компетенції колишнього СРСР. Союзним республікам не дозволялося мати своє законодавство про товарні знаки, аби вони не набували надмірної незалежності. Тим часом роль і значення товарних знаків у міжнародній практиці швидко зростали. Вже в 1883 p. фабричні, або товарні, знаки було включено до Паризької конвенції про охорону промислової власності як один із найважливіших об'єктів промислової власності. Пізніше було укладено Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію товарних знаків. Нарешті, 28 жовтня 1994 p. Україна підписала новий міжнародний Договір про закони щодо товарних знаків, який мав забезпечити гармонізацію законодавства у цій сфері і цим самим значно спростити реєстрацію знаків у зарубіжних країнах. Було прийнято ряд міжнародних угод про товарні знаки. В Україні правова охорона товарних знаків здійснюється Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року, а також цьому питанню в новому Цивільному кодексі України присвячена глава 44 «Право інтелектуальної власності на торговельну марку». Отже, законодавство України про товарні знаки перебуває в стадії становлення, але вже є його стрижень, навколо якого воно буде розвиватися й надалі.
Само по собі прийняття Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», як і інших Законів про промислову власність, є визначною подією у законотворчій діяльності нашої держави, оскільки ними закладено міцний правовий фундамент у галузі інтелектуальної власності.
Закон України про товарні знаки має за головну мету забезпечення індивідуалізації товарів і послуг певними позначеннями. В умовах ринкової економіки така індивідуалізація вкрай необхідна, оскільки вона дає змогу товари одного виробника чи послуги однієї організації відрізняти від однорідних товарів і послуг інших виробників чи осіб, що надають послуги. Саме цим Закон про товарні знаки відрізняється від законодавства про комерційне найменування, метою якого є забезпечення індивідуалізації виробників, а не товарів чи послуг.
Закон про товарні знаки за своїм змістом відповідає основним вимогам Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Його функції полягають не тільки в нормативному забезпеченні розрізнення товарів і послуг; він охоплює значно ширшу сферу. Позначення певних товарів чи послуг товарним знаком накладає на його володільця серйозні зобов’язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги. Жоден підприємець, який зареєстрував знак на своє ім’я, не стане ризикувати своєю діловою репутацією, виробляючи товар чи надаючи послуги нижчої якості в порівнянні з товарами і послугами своїх конкурентів, бо інакше йому доведеться залишити свою підприємницьку діяльність в умовах ринку. Споживач дуже швидко розбереться у якості товарів або послуг, зробить відповідні висновки щодо тих, хто їх виробляє чи надає. Тому широке впровадження знаків для товарів і послуг — це шлях істотного підвищення якості продукції в найширшому розумінні цього слова. Під якістю товарів слід розуміти багатий спектр характеристик товару, позначеного знаком певного виробника. Це його технічний рівень, зовнішній вигляд, якість конструктивного вирішення і якість його виготовлення, мала матеріаломісткість, енергоощадливість та багато інших параметрів.
Отже, товарний знак не просто позначення для розрізнення товару одного виробника серед однорідних товарів інших. Це один із досить впливових правових засобів підвищення ефективності технічного рівня самого виробництва, бо без належного технічного рівня виробництва виготовити товар, який би відповідав сучасним вимогам, просто неможливо. Це засіб оновлення виробництва, приведення його технології до сучасного рівня, засіб істотного підвищення якості продукції чи надання послуг, які виробляються (надаються), бо завдяки товарному знаку досягається необхідний споживачеві асортимент товарів чи послуг, і на ринку попит матиме той товар чи послуга, які потрібні споживачеві
У цьому Законі нижче наведене вживається у такому значенні:
Установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності; Закону України від 21.12.2000 р. N 2188-III)
особа - громадянин або юридична особа;
знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб;
свідоцтво - свідоцтво України на знак для товарів і послуг;
зареєстрований знак - знак, на який видано свідоцтво;
заявка - сукупність документів, необхідних для видачі свідоцтва;
заявник - особа, яка подала заявку;
пріоритет заявки (пріоритет) - першість у поданні заявки;
дата пріоритету - дата подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою заявлено пріоритет;
Реєстр - Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг;
Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності; державна система правової охорони інтелектуальної власності - Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.
Стаття 2. Повноваження Установи у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг
Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, для чого:
організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;
видає свідоцтва на знаки для товарів і послуг, забезпечує їх державну реєстрацію;
забезпечує опублікування офіційних відомостей про знаки для товарів і послуг;
здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на знаки для товарів і послуг в міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;
приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;
організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
УМОВИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗНАКІВ
Стаття 5. Умови надання правової охорони
1. Правова охорона надається знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.
2. Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.
3. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10 років. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється Установою.
Дія свідоцтва припиняється достроково за умов, викладених у статті 18 цього Закону.
4. Обсяг правової охорони, що надається, визначається наведеними у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг.
5. Право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники.
6. Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.