3.2 Самозахист як основний спосіб неюрисдикційного захисту немайнових прав

Основною і найдавнішою неюрисдикційною формою захисту особистих немайнових прав фізичної особи в тому числі і тих які забезпечують її соціальне буття є самозахист. При цьому самозахистом є застосування особою засобів протидії які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 19 ЦК України) [23]. Так, наприклад І.С. Іоффе, зауважує, що право на самозахист є загальним природним правом кожної фізичної особи незалежно від її віку та майнового стану, яке фізична особа може здійснювати в разі будь-якого порушення її права. Таким чином самозахист є категорією універсальною, а не такою, що може застосовуватись тільки в екстрених випадках [13.с.180]. Я погоджуюся з І.С. Іоффе і вважаю, що застосування такої форми захисту є необмеженим, адже чинним законодавством визначено, що особа може використовувати способи самозахисту, не заборонені законом. Відтак, особа щодо якої порушили права може застосовувати всі не заборонені чинним законодавством способи захисту на власний розсуд та ризик. Неюрисдикційна форма захисту особистих немайнових прав фізичної особи в основному врегульовує конфлікти без залучення відповідних уповноважених органів, адже так набагато швидше іноді вирішити той чи інший спір. Щодо природи виникнення права на самозахист, то воно з’являється у момент посягання на особисті права, тоді коли особа відчуває у свою сторону з боку інших осіб негативний вплив певних дій та висловлювань на свої конституційні гарантії. об’єктом самозахисту можуть бути право на ім’я; право на гідність, честь і ділову репутацію; право на індивідуальність; право на особисте життя; право на недоторканність особистого та сімейного життя; право на інформацію; право на свободу творчості та вибір роду занять; право на місце проживання та недоторканність життя; право на свободу пересування; право на свободу об’єднань та мирні зібрання.

До особливостей самозахисту особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її соціальне буття варто віднести і те, що фізична особа, якщо вбачає в публікації, аудіо чи відео матеріалі елементи недостовірної інформації про себе чи наклеп, вона може подати від себе через ЗМІ спростування від свого імені, зафіксувавши такий крок документально та зі збереженням як матеріалу, що порушив її права, так із копією свого спростування із зазначеними датою і підписом. При розгляді питання самозахисту як однієї із форм цивільно-правового захисту особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її соціальне буття, я думаю варто відмітити, що уже основним став розгляд заходів самозахисту особистого немайнового права, використовуючи такі засоби, як заходи необхідної оборони та дії у стані крайньої необхідності. У ст. 1171 ЦК України говориться, що крайня необхідність це правомірні дії, спрямовані на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами [23]. В свою чергу Г.Я.Стоякін під самозахистом розумів «передбачені законом односторонні дії юридичного або фактичного характеру що застосовуються правомочною особою і направлені на припинення дій які порушують її майнові та особисті права. Він вважає що ні необхідна оборона ні крайня необхідність не є цивільно-правовими засобами самозахисту оскільки це дії фізичного а не правового характеру. Однак, право на самозахист своїх прав, у тому числі й речових, у стані необхідної оборони та крайньої необхідності передбаченої законом КК та ЦК України окрім того, статті 1169, 1171 ЦК України передбачають правові наслідки у разі реалізації цих способів самозахисту. Я більше схиляюся до думки Ю.Г.Басіна він говорить, що самозахист цивільних прав це передбачені законом односторонні дії зацікавленої особи які спрямовані на те щоб забезпечити недоторканість права та припинення дій, що його порушують. До способів самозахисту він відносить не лише дії фактичного характеру а й дії,що застосовуються особою за допомогою державних органів при умові, що такий орган виконує лише звернену до нього вимогу не розглядаючи спору по суті [24.c.467]. Варто пам’ятати , що при здійсненні права самозахисту його способи не повинні виходити за межі дій, необхідних для припинення правопорушення. У свою чергу завдання шкоди у стані крайньої необхідності допускає завдання шкоди невинній особі з метою відвернення небезпеки, за умови, що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала. Щоб досягти правомірності самозахисту, варто дотримуватися декількох умов: особа яка самостійно захищає своє право, є його єдиним володільцем, обраний особою спосіб має бути рівномірний правопорушенню.

Нарахунок нотаріальної форми захисту немайнових прав, то включаючи те, що органи нотаріата не є виконавчо-розпорядчими а правоохоронними органами і здійснюють діяльність щодо охорони права від порушень а також попередження правопорушень, то можна сказати,що нотаріальна діяльність має більше превентивний (попереджувальний) характер захищаючи права і законні інтереси громадян від можливих порушень у майбутньому надаючи нотаріальним документам безспірний характер