Основні причини конфліктів в організації:

- обмеженість ресурсів, які необхідно поділити між структурними підрозділами;

- взаємозалежність завдань (в сучасному виробництві виконання завдання одним або групою працівників залежить від результатів роботи інших працівників або групи);

- відмінності у цілях (спеціалізовані підрозділи можуть надавати більшого значення своїм проблемам, а не всієї організації);

- відмінності в уявленнях, цінностях, манері поведінки, рівні освіти, життєвому досвіді;

- незадовільні комунікації (погана передача інформації є причиною, наслідком і каталізатором конфлікту, оскільки заважає зрозуміти ситуацію і точку зору інших людей);

- різка зміна подій і ситуації.

Суб’єктивними причинами конфліктів є схильність людини до конфліктних відносин з оточуючими, зумовлена її індивідуальними особливостями, такими як:

- неадекватна самооцінка власних можливостей і здібностей, яка суперечить оцінці з боку оточуючих;

- намагання завжди домінувати;

- консерватизм мислення, поглядів, переконань;

- надмірна принциповість і прямолінійність висловлювань;

- критична налаштованість;

- емоційні якості, зокрема тривожність, агресивність, роздратованість, впертість тощо.

Ці причини можуть стати справжніми причинами конфлікту тоді, коли вони стоять на перешкоді особистості чи групи людей реалізувати свої потреби та інтереси. Чим важливіша мета, тим більше зусиль згоден прикласти суб’єкт конфлікту для її досягнення, а значить, тим сильнішим буде протистояння і жорсткіша взаємодія сторін

Класифікація конфліктів.

У суспільстві відбувається кількість конфліктів, які можна класифікувати за різними критеріями. Відносно суспільних сфер, в яких відбуваються конфлікти, останні поділяються на:

■ економічні (розбалансованість між інститутами виробництва, обміну, споживання та власності, реакція на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду, проблеми перерозподілу власності, у зв'язку з розвитком ринкових відносин);

■ трудові (відсутність чіткої законодавчої бази вирішення трудових спорів);

■ політичні (суперечності в структурі інституту влади та державності);

■ міжетнічні (боротьба за права та інтереси етнічних та національних груп);

■ соціальні (суперечності між спільнотами, соціальними групами, що дбають про власні інтереси та цілі);

■ конфлікт культур;

■ конфлікт на релігійній основі.

Залежно від суб'єктів та зон протиріч конфлікти поділяються на:

■ особистісні (на рівні індивідуальної свідомості);

■ міжособистісні (суперечність між двома і більше людьми);

■ міжгрупові (між соціальними групами);

■ конфлікт належності (проблема подвійної належності індивіда до тієї чи іншої групи чи позиції);

■ конфлікт із зовнішнім середовищем (відчуття тиску з боку адміністрації, законів, норм, заборонів, порядку і т. ін.).

Типологізуючи соціальний конфлікт, його вияви можна подати у таких формах:

■ конфронтація (як пасивне протистояння груп з протиборствуючими інтересами);

■ суперництво (як боротьба за визнання особистих досягнень, здібностей, мета якої - набуття кращих соціальних позицій, визнання);

■ конкуренція (як особливий тип конфлікту, мета якого - отримання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ).

Конфлікт не виникає відразу, це процес боротьби протилежних інтересів (мається на увазі соціальний конфлікт, котрий не зумовлений ситуативними факторами), цінностей і сил.

Для того, щоб протиріччя переросло в конфлікт, необхідне усвідомлення протилежності інтересів і відповідна мотивація поведінки. На етапі переростання протиріччя в конфлікт утворюється своєрідний стан, котрий можна назвати передконфліктною ситуацією.

Конфлікт у процесі свого розвитку зазнає змін. Процес розгортання конфлікту триває доти, поки не з'являться перші відчутні результати протистояння.

Подальшою стадією протікання соціального конфлікту є його вирішення. Ознакою вирішення конфлікту служить його завершення. Вирішення конфлікту можливе лише за умови зміни конфліктної ситуації, тобто ліквідації корінної причини конфлікту. Це досить складний процес, він може відбуватися різними шляхами і вирішуватися різними методами, а саме:

■ методом запобігання конфлікту;

■ методом переговорів;

■ методом використання посередництва;

■ методом його відкладення;

■ арбітражний метод.

Щодо вивчення конфліктів, то соціологів, передусім, цікавлять мотиви конфлікту, які залежать від специфіки суб'єкта конфліктної взаємодії, соціального середовища, сфери суспільства. Всі наявні теорії утворюють своєрідну методологію його вивчення та практичного вирішення.