26. Неоміфологізм у зарубіжній літературі другої половини хх ст. – поч. Ххі століття (к.Вольф, м.В. Льоса, Ле Клезіо).

ЖАН-МАРІ ГЮСТАВ ЛЕКЛЕЗІО (Jean-Marie Gustave Le Clezio, 1940) – класик сучасної французької та маврикійської літератури, лауреат Нобелівської премії з літератури 2008 року. Формулювання нобелівського комітету: “Автор нових напрямів, поетичних пригод, чуттєвих захоплень, дослідник людства поза межами правлячої цивілізації”. Леклезіо – один з найбільш незвичайних французьких письменників, він відкритий противник сучасної цивілізації і суспільства споживання, і в якійсь мірі його вважають письменником-екологом, дисидентом західної цивілізації. Він є автором більше 30 творів – романів, збірок новел, культурологічних есе, перекладів і переказів екзотичної міфології. Він вважається одним з найбільш тонких сучасних французьких стилістів. Його творчість ділиться на два періоди. З 1963 по 1975 рік його романи і есе є новаторськими, досліджують можливості мови в руслі, заданому його сучасниками, такими, як Анрі Мішо, Жорж Перек, Мішель Бютор. З кінця 1970-х років в його творчості на перший план виходять теми дитинства, самотності, подорожей. У 1980 році Леклезіо отримує премію Поля Морана за роман “Пустеля”. У 1994 році обраний найбільшим з живих письменників, які пишуть по-французьки.

“Золота рибка” (“Poisson d’or” 1997) – це історія арабської дівчинки Лайли, яку вкрали у батьків і продали старій єврейці Лаллі Асмі. Історія Лайли – це історія її втеч і розривів, історія погоні за свободою. Свобода, так само як і страх, буває двох видів: екзистенціальна і соціальна. Екзистенційний страх – це страх взагалі, страх тваринний, страх за своє життя. Цей страх у чистому вигляді буває тільки у тих, хто нічого не має за душею. Перемога над таким страхом розкріпачує і звільняє, робить сильним. Соціальний страх, навпаки, знайомий лише тим, кому є що втрачати. Власне, це і є страх втрати – втрати посади, стану, суспільного статусу. Цей страх закабаляє назавжди. У першій половині роману Леклезіо описує пригоди Лайли в мароканському борделі, куди вона потрапила після смерті Лалли Асми, життя в рабстві у злісної й бездітної Зохри, а також життя в кублі для чорношкірих в Парижі і в підземному гаражі, присвячена придбанню екзистенціальної свободи. Однак, подолавши екзистенційний страх, “золота рибка” починає ненавидіти все те, що породжує страх соціальний – гроші, речі, навіть успіх. Через шалене бажання бути вільною – вільної від усього взагалі, вона метушиться і не знаходить себе. Роман “Золота рибка” – зовсім не коельевська нотація про проституцію. Публічний будинок в Марокко стає для маленької сироти чарівним укриттям, його мешканок вона шанує за принцес. Навпаки, приїзд до Америки – зовсім не хепі-енд: навіть коли, вже будучи дорослою, Золота рибка знаходить своє покликання, вона все ж не може закріпитися в “потрібному” місці, і знову відправляється в нікуди. “Золота рибка” – одночасно і красива романтична історія про чутливу дівчину, і жорстка проповідь загальному ескапізму. Свободу, по Леклезіо, можна знайти тільки під час руху: йти від несправедливості, від холоду і голоду, і просто від людей, які навіть добре налаштовані до тебе, рано чи пізно починають “дошкуляти питаннями і підстерігати з мережами”.

Другим успішним романом Леклезіо був роман “Пустеля” (“Désert”, 1980). Це ключовий роман для розуміння Леклезіо: з чудово розгорнутими темами та літературними символами. Це текст “фактично представляє собою Біблію, історію про ту первозданну силу, яка протистоїть місту, що руйнує коріння і індивідуальність, протистоїть колоніальному завоюванню племен аборигенів. Це Біблія ініціації, “споглядання”, що чинить опір поневоленню і добровільному засліпленню. Тут зосереджена вся суть філософії письменника – відданість землі і скептичне ставлення до соціального суті”. “Пустелю” Леклезіо називають медитативним романом, наповненим духом свободи і неминучістю самотності. Роман розповідає про дівчину на ім'я Лалла. Вона належить до гордого роду Синіх Людей. Це незвичайний народ, який кочує по Сахарі, щоночі переходячи з місця на місце. Народ Синіх Людей намагається зберегти свої унікальні традиції, повір'я та ритуали, які з року в рік втрачаються. У романі Леклезіо зображено епізод боротьби кочівників з європейськими завойовниками за незалежність, зокрема – трагічний похід кочових племен під проводом старого шейха. Сцени цього походу вмонтовані в розповідь про життя Лалли (головної героїні роману), складаючи другий, побічний сюжет роману. Два сюжети – історичний і сучасний – сплетені воєдино, епізоди взаємно перемежовуються, виявляючи при цьому паралелізм.

Роман Леклезіо “Дієго і Фріда” (“Diego et Frida”, 1993) – драматична і захоплююча історія життя і любові двох видатних художників ХХ століття: Дієго Рівери і Фріди Кало. Першій зустрічі Фріди Кало зі зрілим майстром – в післяреволюційному Мехіко 1923 року – судилося змінити все життя Дієго, а Фріду перетворити на культову художницю ХХ століття. Дієго Рівера – знаменитий мексиканський художник-комуніст, який прославився, зокрема, тим, що з властивою йому безпосередністю побажав прикрасити стіну Рокфеллерівського центру в Нью-Йорку зображенням Леніна.

“Свято заклять” (2009) – збірка есе і роздумів Леклезіо про мезоамериканські цивілізації, міфи і обряди. Леклезіо розмірковує про людей, які створювали протягом століть грандіозні цивілізації начебто індіанського царства, і іноземних прибульців, що з'явилися на незаймані землі з метою наживи, що в підсумку призвело до знищення всіх досягнень наївних майя, інків та інших стародавніх народів. Але в першу чергу ця книга про гуманізм, Леклезіо невпинно задається питаннями: що таке цивілізація; чи справді європейці цивілізовані, а індійці, ні; що чекає людство, яке обрало шлях винищення всього живого? Книга складається з 16 частин. Перша частина називається “Свято заклять” – як ритуальне дійство, під час якого з хворих виганяються хвороботворні духи. Друга частина називається “Три індіанські книги” і розповідає про основні мексиканські джерела, що зберегли відомості про культури трьох імперій Центральної Америки, зруйнованих конкістадорами. Третя частина – “Небеса завойовують Мічоакан”, вона являє собою роздуми з приводу життя племені пурепеча.

За роман “Онича” (“Onitsha”, 1991; другій варіант перекладу – “Онитша”) саме за цей роман Леклезіо отримав Нобелівську премію з літератури. Розповідаючи, по суті, автобіографічну історію, Леклезіо повертається до своїх улюблених тем: нерозумінню між аборигенами і колонізаторами, долі африканського континенту і його культури. Згідно з сюжетом роману, саме в Онічі, маленькому місті на річці Нігер, перетинаються долі жінки і чоловіка. Леклезіо сплітає в єдине ціле містику, місцеві міфи, побутову дріб'язковість і нескінченні чвари, показує внутрішній конфлікт героїв, закоханих в Оніча, але нездатних прийняти порядки колонізаторів.

ХОРХЕ МАРІО ПЕДРО ВАРГАС ЛЬЙОСА (Jorge Mario Pedro Vargas Llosa, 1936) – перуано-іспанський прозаїк, один із провідних письменників-новаторів сучасної латиноамериканської літератури, лауреат Нобелівської премії 2010 року за “детальний опис владних структур і гостре зображення людського опору, бунту й поразки”. Льйоса причетний до того явища, яке виникло у 1970-х роках в літературі Латинської Америки і було назване латиноамериканським бумом. До цієї когорти належать Хуліо Кортасар з Аргентини, колумбієць Габріель Гарсія Маркес і власне М. В. Льйоса. Вони піднесли латиноамериканську літературу, почали проникати у європейську свідомість, підняли світову літературу на вищий рівень. Впродовж багатьох останніх років Льйоса мешкає в Європі, хоча 1990 року висував свою кандидатуру в президенти Перу, але програв вибори. 1993 року він здобув іспанське громадянство, але зберіг і громадянство Перу. Письменник є членом Іспанської королівської академії. Пише в найрізноманітніших жанрах: комедії, детективу, історичного роману, політичного трилера. Впродовж кар'єри змінився також його стиль – від літературного модернізму до іноді ігрового постмодернізму. Проза та п’єси позначені як поетичністю, так і гострою соціальною спрямованістю.

Перший його роман “Місто і пси” (“La ciudad у los perros”, 1963) зробив письменника відомим, став культовою книгою для молоді. У романі “Місто і пси” показана скандальна правда життя про приголомшливі і неймовірні будні військового училища імені Леонсіо Прадо в Лімі. Роман розповідає про те, як ламають і ламаються юні душі. Це оповідь з елементами детективу, і одночасно трагічна історія, що трапилася в училище з кадетом п'ятого курсу Рікардо Араней, прозваним холуєм за слабкість і беззахисність перед іншими – сильними і жорстокими однолітками. Найстрашніше в романі – не окремі сцени фізичної жорстокості, а внутрішня запеклість. Епіграфом до першої частини роману служать слова Кіна з п'єси Сартра: “Ми граємо героїв, тому що ми труси, і святих, бо ми злі, ми граємо вбивць, тому що нам до смерті хочеться вбити ближнього, ми граємо тому, що народилися брехунами”. Цей епіграф стає вказівкою на визначення ролей, які доведеться виконати персонажам. Перетворений на культ рефлекс самозахисту привів героїв до повного автоматизму внутрішніх реакцій, замінив собою духовне начало.

“Тітонька Хулія і писака” (La tía Julia y el escribidor”, 1977) – один з найбільш відомих романів Варгаса Льоси. В основі сюжету –оповідь від першої особи вісімнадцятирічного студента університету Маріо, який хоче стати письменником. Оповіді про успіх Педро Камачо, роботу Маріо на радіо та його стосунки з тітонькою Хулією перемежовуються іншими історіями, що відбуваються в перуанській столиці та провінції, в багатьох будинках і кварталах бідняків. Через якийсь час стає зрозуміло, що всі ці начебто не пов'язані один з одним неймовірні історії являють собою фантазії Педро Камачо, сюжети з його численних радіопостановок, кілька нових частин яких виходять в ефір майже щодня.

“Сон кельта” (“El sueño del celta”, 2010) – це мозаїка спогадів, что проходять перед очима героя в камері смертників. В основу роману покладено реальну історію легендарного борця за незалежність Ірландії Роджера Кейсмента, який був страчений за заклики до бунту проти панування Британської імперії. Оповідь побудована як ретроспекція: Кейсмент в очікуванні страти (або помилування) згадує своє життя і, природно, на пам'ять йому приходять найяскравіші її епізоди, які здаються йому сном, настільки переповнені вони жорстокістю. Назву роману “Сон кельта” автор запозичив з вірша самого Кейсмента. Варгас Льйоса по-своєму розставляє акценти участі свого героя в “Великодньому повстанні” і дає свою, досить оригінальну інтерпретацію так і не вирішеної остаточно проблеми автентичності скандальних щоденників Кейсмента.

У романі “Розсудливий герой” (“El Heroe Discreto”, 2013) описані і епізоди з дитинства самого автора в містах Пьюра і Ліма. Два головних героя – Фелісіті Янакі, підприємець з Пьюра, та Ісмаель Каррера, успішний бізнесмен з перуанської столиці, який хоче помститися двом своїм дочкам, що бажають йому смерті. “Моя книга присвячена особистостям, що заплуталися у соціальних проблемах”, – пояснив письменник.