3. Метод зв’язного викладу вчителя і метод бесіди на уроках мови.

Зв'язний виклад учителя — це не суцільний монолог. У зв'язний виклад необхідно вплітати елементи бесіди, наочність, технічні засоби навчання, дотримуючись принципів навчання, законів логіки.

Виклад нового матеріалу починається з визначення теми, мети, завдань, етапів уроку. Після кожного з етапів необхідно робити попередні висновки. Спочатку доцільно добирати для аналізу легші, простіші приклади, а потім поступово переходити до складних. Складні правила добре запам'ятовуються, якщо вчитель використовує моделі, таблиці, записує те чи інше правило на дошці. Основні положення теоретичного матеріалу учні конспектують самостійно або під диктовку вчителя. Обов'язковою вимогою до всіх форм усної передачі знань є чітка логіка викладу, доказовість. Під час розповіді мовні факти і явища характеризуються як система взаємопов'язаних елементів, з'ясовуються їхні зв'язки із спорідненими явищами. Учитель роз'яснює учням, яку роль відіграє мовне явище у відповідній мовній системі

Метод бесіди. Суть цього методу полягає в тому, що зміст виучуваного матеріалу розкривається у відповідях учнів на поставлені вчителем запитання. Система запитань повинна бути чітка, змістовна, відображати логіку й послідовність матеріалу. Призначення запитань у процесі бесіди різне: вони можуть актуалізувати матеріал, бути спрямованими на встановлення нових зв'язків між мовними фактами, на розкриття причинно-наслідкових залежностей, можуть допомагати виділяти суттєві ознаки мовних фактів і процесів, сприяти формуванню понять. Навчальну результативність бесіди забезпечує не лише система запитань, а й аналіз фактів, дидактичного матеріалу, спеціально дібраного вчителем, уміння учнів робити висновки, систематизувати їх.

Активність учнів, їхня пізнавальна діяльність у процесі бесіди спираються на вже раніше відомі факти, явища, на мовну практику (використання наступності, актуалізацію знань), на запитання вчителя як стимул продуктивного мислення, на розумові процеси (аналіз, порівняння, систематизацію, узагальнення як логічну основу методу). Цінність цього методу і в тому, що він привчає школярів аналізувати, порівнювати, узагальнювати, виражати думки своїми словами, крім того, виробляє вміння стежити за розгортанням матеріалу, виділяти основне в ньому. Бесіда допомагає вчителеві "вивести назовні" розумову діяльність учнів, одержати безпосередню зворотну інформацію про засвоєння й усвідомлення ними матеріалу.

4. Форми, методи і методичні прийоми викладання літератури в середній школі.

Голубков називає три основні методи занять з літератури: лекційний метод, розуміється як повідомлення нового матеріалу, як виразне читання і як розповідь вчителя; метод літературної бесіди і метод самостійної роботи учнів, що включає усні доповіді та письмові твори. Крім визначення методів, в підручнику В.В.Голубкова розкриті ще два терміни: прийоми і форми роботи. Прийом, на думку вченого, має в порівнянні з методом більш обмежене застосування і «зазвичай входить в метод як його складова частина».

Кожен метод «розташовує» відповідними прийомами. У лекції - елементи бесіди, риторичні запитання, робота над планом і записом лекції, використання різних видів наочності. Метод бесіди вміла постановка питань, ввідний та заключне слово вчителя. Для виконання доповідей і письмових робіт необхідна попередня робота над планом, допомога вчителя, обговорення та оцінка самостійної діяльності учня.

Слід підкреслити, що і в методичній літературі, і в професійному спілкуванні нерідко використовується також термін «методичний прийом».

Основою класифікації В.В Голубкова узятий джерело знань, причому вчений бачить методи і прийоми викладання в живому процесі, в постійно мінливих умовах, коли один і той же спосіб роботи може бути або методом, або прийомом. Найбільш яскравий приклад-коментоване читання, яке в 60-70-і рр.. привертало до себе увагу вчителя як різновид лекційного методу з елементами літературної бесіди. Але коментоване читання залишилось все таки прийомом вивчення літератури, хоча є й інші думки.

З форм занять Голубков називає урок, позакласні заняття, екскурсії. Він у цілому ратує за емоційність викладання, говорить про значення живого слова вчителя.

На іншій основі побудована класифікація методів навчання літературі, створена М. І.Кудряшевим (. Він обумовлює систему методів навчання логікою пізнавальної діяльності учнів при спрямовуючий керівництві вчителя. При цьому Н. І.Кудряшев з особливою увагою відноситься до одного з дидактичних рішень проблеми методів, розкритого у працях М.Н. Скаткін та И.Я.Лернера. И.Я.Лернер обгрунтовує наступні методи, що обумовлюють характер навчальної діяльності вчителя і навчальної діяльності метод проблемного викладу; евритичнийй, або частково-пошуковий; дослідницький. До цього слід додати, що вчені-дидакти М.Н. Скаткін та I.Я.Лернер дають таке визначення методу навчання і його ознак «... система послідовних взаємопов'язаних дій вчителя та учнів , що забезпечують засвоєння змісту освіти. Метод навчання характеризується трьома ознаками: позначає мета навчання, спосіб засвоєння, характер взаємодії способів навчання ».

У системі методів М.І.Кудряшева названий метод творчого читання. Метою його є активізація художнього сприйняття і на початку вивчення твори, і після аналізу. Методичні прийоми, що забезпечують реалізацію методу творчого читання: виразне читання, коментоване читання, бесіда, творчі завдання з особистим враженням, постановка на уроці навчальної проблеми. Види навчальної діяльності школярів: читання, заучування, слухання, складання планів, розповідання, створення відгуків, розгляд ілюстрацій. В цілому йдеться про першого ступеня в логіці пізнання літератури.

З наступною сходинкою в логіці пізнавальної діяльності пов'язаний евристичний метод. Більш поглиблений аналіз тексту неминуче пов'язується з і вивченням елементів науки про літературу. Розширюється зміст досліджуваного матеріалу, йде пошук вирішення проблем. Даний метод найчастіше здійснюється в евристичної розмові. Прийоми: побудова логічно чіткої системи запитань, що допоможе здійснити самостійне добування знань, побудова системи завдань по тексту, постановка проблем. Види діяльності: підбір матеріалу з художнього твору, переказ з елементами аналізу тексту, аналіз епізоду, аналіз образу-персонажа, складання плану до виступу, до твору, постановка проблеми.

Дослідницький метод полягає у розвитку вміння самостійного аналізу літературного твору. Прийоми: постановка проблемних питань, дослідницьких завдань. Дослідницький метод має багато обшего з евристичним. Види діяльності: самостійний аналіз частини і цілого художнього твору, зіставлення, оцінка спектаклю або кінофільму.

При репродуктивному методі учні отримують знання як би в готовому вигляді, але не догматично. Розвитку думки учнів сприяє проблемний виклад матеріалу. Важливо не саме по собі репродукування готового матеріалу, але і узагальнення, сумування знань. Види діяльності: запис плану або конспекту лекції вчителя, робота з підручником, підготовка доповіді по готовим матеріалами.

Слід зазначити, що система класифікації методів навчання літературі, створена М.І.Кудряшевим, орієнтована на взаємозв'язок методів в реальному педагогічному процесі, в рамках конкретного уроку. 5. Поняття про складносурядні речення. Класифікація складносурядних речень. Пунктуація в складносурядних реченнях.

Складне речення, предикативні частини якого синтаксично рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним.

Для поєднання частин складносурядного речення використовують такі сполучники сурядності:

єднальні /, та (= і), також (стоїть у середині другого про­стого речення), /... /, ні... ні, не тільки... а й, притому, причому. Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло (М. Рильський);

протиставні а, але, та (= але), проте, а проте, зате, однак, все ж, а то: Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть (Л. Костенко). Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя (Д. Бедзик);

розділові або, чи, або... або, чи... чи, то... то, чи то... чи то, не то... не то, хоч... хоч: Чи то мені здається, чи то справді свист тихшає?(М. Коцюбинський).

Між частинами складносурядного речення можуть бути різні смислові зв'язки.