Дивідендної політики.

4. Оцінка ефективності дивідендної політики. Для оцінки ефективності дивідендної політики використовується показник суми дивідендів у розрахунку на одиницю капіталізованого прибутку. Він дозволяє визначити співвідношення суми дивідендних виплат і суми капіталізованого прибутку.

Ефективність капіталізації прибутку може бути оцінена шляхом порівняння фактичної рентабельності власного капіталу із середньою ставкою депозитного відсотка на грошовому ринку.

Якщо фактична рентабельність власного капіталу нижче ставки депозитного відсотка, то капіталізація прибутку для акціонерів є невигідною. Розподілений прибуток у формі дивідендних виплат дозволив би їм одержати більш високий доход за умови іншого розміщення капіталу.

При оцінці ефективності дивідендної політики можуть бути використані також показники зниження вартості використовуваного капіталу чи підвищення ринкової вартості акцій.

У процесі аналізу вивчають динаміку дивіденду, курсу акцій, чистого прибутку на одну акцію за кілька років. Інформація для аналізу може бути взята з форми №2 «Звіт про фінансові результати».

Сума виплачених дивідендів залежить від зміни кількості випущених акцій і рівня дивіденду на одну акцію.

10. Вплив операцій з цінними паперами на фінансовий стан підприємства

Новою формою залучення фінансових ресурсів в оборот підприємства є випуск підприємствами цінних паперів.

З погляду державної фінансової політики ринок цінних паперів — це забезпечення можливості "переливу" капіталу з однієї галузі (підприємства) в іншу галузь (підприємство).

Якщо подальше інвестування якої-небудь галузі є невигідним, підприємства цієї галузі починають шукати шляхи більш вигідного вкладення грошей в інші галузі, відбувається "перелив" капіталу в ненасичену інвестиціями галузь.

З погляду підприємства це залучення додаткових коштів в оборот. З метою поповнення фінансових ресурсів підприємства випускають цінні папери для їхнього продажу.

Але щоб ці цінні папери знайшли попит на ринку, підприємство повинно мати привабливий фінансовий стан — високу платоспроможність, фінансову стійкість, рентабельність капіталу тощо.

Підприємства одержують різного виду доходи від цінних паперів. Якщо підприємство є акціонерним товариством (АТ), воно може одержувати суми понад номінальну вартість розміщених ним акцій.

Такі суми за мінусом витрат по їх продажу називають емісійним доходом.

Вони збільшують додатковий капітал АТ, тобто джерела власних засобів.

АТ і інші підприємства одержують дивіденди, відсотки по акціях, облігаціях, депозитах та інших цінних паперах, які числяться на їхньому балансі. Вказані надходження включаються до складу прибутку підприємства.

Таким чином, для поліпшення фінансового стану підприємства важливо, щоб курсова вартість цінних паперів перевищувала номінальну і щоб по них був досить високий рівень доходів.

Якщо говорити про акції й облігації, що випускаються в обіг акціонерним товариством, то їхня курсова (ринкова) вартість і рівень доходу — взаємозалежні величини. Вони залежать від ряду фінансових показників АТ.

Властивості акцій окремих корпорацій оцінюються за допомогою системи показників (рис. 15.3).

Рис. 15.3. Основні показники акцій

– Капіталізована вартість акцій визначає ринкову вартість акцій акціонерного товариства¹.

– Віддача акціонерного капіталу показує темп зростання вкладеного акціонерами капіталу.

– Балансова вартість однієї акції є бухгалтерським підтвердженням забезпеченості кожної емітованої акції капіталом акціонерного товариства.

– Співвідношення ринкової і балансової вартості акцій – це узагальнюючий показник, що свідчить про успіх (невдачу) корпорації:

– Прибуток на акцію уможливлює оцінку розміру доходів, що спрямовуються на споживання і нагромадження та припадають на одну акцію

– Дивідендна віддача акції засвідчує розмір доходу, що спрямовується на поточне споживання акціонерів, відносно до ринкової вартості акції.

– Коефіцієнт «ціна-доход» характеризує зв'язок між ринковою вартістю акції і доходом, який вона приносить. Якщо порівнювати цей показник стосовно акцій кількох підприємств, найбільш інвестиційно привабливими будуть акції з найменшим коефіцієнтом.

– Коефіцієнт платіжності свідчить про частку прибутку, яка спрямовується на виплату дивідендів.

– Коефіцієнт забезпеченості привілейованих акцій — дає змогу оцінити забезпеченість привілейованих акцій чистими активами емітента, а отже, визначити ступінь захищеності капіталу інвестора.

– Коефіцієнт ліквідності акцій характеризує можливість продаж акцій конкретного емітента:

– Коефіцієнт «пропозиції-попиту» свідчить про співвідношення цін пропозиції та попиту:

– Коефіцієнт обігу акцій дає змогу визначити обсяг обігу акцій конкретного емітента і є різновидом показників ліквідності:

Для характеристики якості облігацій використовуються такі показники¹.

– Прямий доход на облігацію визначає залежність доходу на облігацію від норми відсотка та її ринкової вартості.

– Ціна конверсії — ціна, за якою облігація може бути конвертована в акцію.

– Конверсійна премія характеризує вигоди (збитки) інвестора з конвертації облігацій в акції.

– Коефіцієнт конверсії показує кількість акцій, що їх отримано в обмін на конвертовану облігацію.

Вартість цінних паперів формується під впливом найрізноманітніших факторів. Оцінка вартості за допомогою фінансових розрахунків уможливлює визначення лише прогнозованої доходності цінних паперів, приведеної до поточної вартості грошей. Оскільки при цьому враховуються не усі фактори, що діють на фондовому ринку, то розрахункова вартість цінних паперів може не збігатися з їхньою ринковою вартістю.

Можливі три варіанти виплати доходів на боргові цінні папери:

- доход сплачується як різниця між цінами придбання і погашення;

- доход сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну;

- доход, а також сума боргу сплачуються наприкінці обумовленого терміну.

– Вартість боргових цінних паперів, доход на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення, обчислюється за формулою:

,

де В_р — розрахункова вартість цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення;

Н — номінальна вартість конкретного цінного паперу;

д_цп— рівень дохідності конкретного виду цінних паперів;

п — термін, що лишився до погашення.

– Вартість боргових цінних паперів, доход на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну, розраховується в такий спосіб:

де В_пер— розрахункова вартість боргових цінних паперів, доход на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну;

Р_в — абсолютний розмір відсотка.

– Вартість боргових цінних паперів, доход на які і борг сплачуються наприкінці обумовленого терміну, визначається за формулою:

,

де В_т — розрахункова вартість боргових цінних паперів, доход і борг на які сплачуються наприкінці обумовленого терміну.

– Вартість конвертованої облігації обчислюється як добуток ринкової вартості акцій та коефіцієнта конверсії:

Розрахункова вартість акцій обчислюється залежно від способів виплати дивідендів для випадків, коли:

• дивіденди постійні;

• дивіденди постійно зростають;

• розмір дивідендів змінюється в різних періодах.

– Вартість акцій з постійними дивідендами обчислюється за формулою:

,

де А_пост — розрахункова вартість акції з постійними дивідендами (привілейовані акції);

Д — дивіденд;

д_а— рівень доходності акції даного типу.

– Вартість акцій, дивіденди на які постійно зростають, розраховується за моделлю М. Дж. Гордона:

або ,

де а_{пост.зрост} — розрахункова вартість акцій з дивідендами, що постійно зростають;

Д_о — останній виплачений дивіденд;

Д₁ — дивіденд, що очікується в наступному році;

ЗР_д— темп зростання дивіденду.

– Вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється в різних періодах, обчислюється в такий спосіб:

де А _змін — розрахункова вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється;

Д_1...Д_n — дивіденди в роках прогнозу;

В — вартість акцій у постпрогнозний період;

п — кількість років прогнозування.

– Вартість інвестиційного сертифіката визначається виходячи з доходів від фондових цінностей, у які вкладає кошти інвестиційний фонд, виручки і витрат від операцій інвестиційного фонду на ринку цінних паперів.

Модель оцінки капітальних активів визначає зв'язок між ступенем ризику та рівнем дохідності цінних паперів. Вона виходить з того, що більшому ризику відповідає вищий рівень доходності, й описує залежність, згідно з якою рівень доходності конкретного цінного паперу дорівнює безризиковій (безпечній) ставці, що коригується на премії за ризики для конкретного фондового інструмента:

де д_цп — рівень доходності конкретного виду цінних паперів;

с_дб— безризикова (безпечна) ставка доходності;

б_к — бета-коефіцієнт;

д_фр— рівень доходності фондового ринку.

Бета-коефіцієнт визначає: по-перше, вплив загальної ситуації на фондовому ринку на конкретний цінний папір — коли бета-коефіцієнт є позитивним, то ефективність цінного паперу буде аналогічною ефективності ринку; при від'ємному значенні коефіцієнта ефективність цінного паперу буде знижуватися в разі підвищення ефективності ринку. По-друге, цей коефіцієнт є мірилом ризику інвестицій у конкретні цінні папери: якщо його значення перевищує одиницю — ризик інвестицій вищий за середній на ринку; за меншого значення — навпаки.

Велике значення для рівня дивідендів і курсу акцій АТ має забезпеченість акцій активами підприємства. Чиста номінальна вартість активів розраховується як вся вартість активів, зменшена на величину нематеріальних активів і всіх боргових зобов'язань.

Можливий курс акцій залежить від величини чистого прибутку в розрахунку на одну акцію.

Однією з характеристик прибутковості акцій підприємства є коефіцієнт виплати дивідендів. Як правило, не весь чистий прибуток спрямовуеться на виплату дивідендів, а лише його частина. Коефіцієнтом виплати дивідендів є процентне відношення рівня дивідендів до чистого прибутку на одну акцію.

Інвестиційна привабливість акції з фінансової точки зору залежить від показника стійкості АТ. Цей показник розраховується як частка від розподілу чистого прибутку за винятком виплачуваних дивідендів до акціонерного капіталу і характеризує, у якому ступені АТ має у своєму розпорядженні вільні засоби після виплати дивідендів на даному рівні.

При досить високому рівні дивідендів високою є і стійкість АТ. Зрозуміло, що обидва показники залежать від чистого прибутку на одну акцію. При даному АТ (умовному) можна безболісно для фінансового стану збільшити рівень виплати дивідендів.

Але очевидно, що все це видиме благополуччя пов'язане з незначними розмірами акціонерного капіталу, а також низькою його часткою в загальній сумі капіталу і резервів.

На випадок ліквідації АТ інвесторам важливо знати, яка міра гарантії встановлена щодо повернення їм вкладених коштів. Іншими словами, йдеться про забезпеченість акцій активами підприємства.

Розрахунок встановлюється виходячи з чистої номінальної вартості активів (вище наводилася її величина), окремо по привілейованих і звичайних акціях. У першу чергу акціонерне товариство у випадку ліквідації повинне забезпечити повернення вкладень власників привілейованих акцій, потім — власників звичайних акцій.

Якщо підприємство розміщає і привілейовані, і звичайні акції, потенційним власникам звичайних акцій важливо знати рівень дивідендів, встановлений по привілейованих акціях. Дивіденди по привілейованих акціях встановлюються в першу чергу у фіксованому розмірі незалежно від фінансового стану підприємства. У випадку погіршення фінансового стану матеріальний збиток несуть власники звичайних акцій. Тому чим вище рівень дивідендів по привілейованих акціях, тим більшим є ризик власників звичайних акцій одержати матеріальний збиток.

Крім емісії власних цінних паперів, підприємства з метою одержання прибутку можуть здійснювати фінансові вкладення.

Фінансові вкладення — це інвестиції підприємства в державні цінні папери, цінні папери і статутні капітали інших підприємств і організацій, а також надані позики.

Вони відображають співробітництво підприємств із партнерами, інституціональними інвесторами, банками, біржами.

Після реалізації високоліквідних цінних паперів курсова різниця збільшує чи зменшує прибуток підприємства, приносячи емісійний доход чи збиток.

Доход від операцій з цінними паперами, чи емісійний доход, може розглядатися як додатковий фінансовий ресурс і відображатись в доходній частині фінансового плану.

Довгострокові фінансові вкладення — це необоротні активи. Вони не завжди викликані зацікавленістю підприємства тільки в одержанні дивідендів.

Дуже часто довгострокові фінансові вкладення підприємства здійснюють при організації дочірніх і спільних підприємств, філій. Ці інвестиції суттєво контролюються інвестором і викликані, як правило, виробничою необхідністю. Вони дозволяють вирішувати комерційні питання, розширюють сфери підприємницької діяльності. Проте всі угоди, пов'язані з довгостроковими і короткостроковими фінансовими вкладеннями, розраховані на одержання доходів у вигляді відсотків, комісійних, дисконтів, дивідендів.

Прибутковість операції з цінними паперами — це відносна величина: отриманий відсоток чи дивіденд зіставляється з так званим гарантованим або альтернативним доходом.

Як гарантований відсоток може бути ставка рефінансування, отриманий відсоток, що виплачується банком по внесках, а також відсоток, одержуваний по державних облігаціях чи казначейських зобов'язаннях.

При високих банківських відсотках скупка акцій невигідна. У такій ситуації, як правило, фондовий ринок обмежений. Підприємству вигідніше надавати іншим підприємствам незадіяні фінансові ресурси в тимчасове користування на платній основі, тобто здійснювати комерційне кредитування. Банки орієнтуються на міжбанківське кредитування і державні цінні папери. Це своєрідний бартер у фінансово-кредитній сфері.

Довгострокові фінансові вкладення слід порівнювати з рівнем інфляції, що істотно впливає на прибутковість цінних паперів.

Існує кілька способів нарахування відсотків, причому кожний з них має свою величину процентного платежу.

I. Прості ставки позичкових відсотків. Вони застосовуються у короткострокових фінансових операціях, коли інтервал нарахування збігається з періодом нарахування. Як правило, інтервал складає менше одного року. Такі ставки застосовуються також у випадках, коли після кожного інтервалу нарахування кредитору виплачуються відсотки. Крім того, прості ставки позичкових відсотків можуть застосовуватися в будь-яких інших випадках за домовленістю сторін. Ці ставки за способом нарахування є декурсивними, чи наступними, тобто процентний платіж нараховується наприкінці кожного розрахункового періоду.

II. Прості дисконтні ставки. Ці ставки за способом нарахування є антисипативними або попередніми. Величина процентного доходу розраховується виходячи із суми, одержаної після закінчення інтервалу нарахування, тобто з уже нарощеної суми. Вона і вважається величиною одержаного кредиту чи позички, тому що відсотки нараховуються на початку кожного інтервалу нарахування, позичальник одержує цю суму за винятком процентних грошей. Така операція щодо зменшення одержуваного кредиту на величину процентних грошей називається дисконтуванням за дисконтною ставкою, чи комерційним (банківським) обліком.

Доход, отриманий кредитором за дисконтною ставкою, тобто різниця між розміром кредиту і виданої позичальнику сумою, називається дисконтом.

III. Складні відсотки або «відсотки на відсотки» — це метод розрахунку доходу кредитора від надання грошей у борг позичальнику, при якому процентний платіж у кожному розрахунковому періоді додається до капіталу попереднього періоду і в наступному періоді відсотки нараховуються вже на нарощений капітал. Цей метод уже розглядався в зв'язку з питанням про ефективність фінансових вкладень.

Збільшення капіталу за методом складних відсотків — це послідовне реінвестування засобів. Якщо процентний платіж нараховується і додається до капіталу один раз на рік, то капіталізація називається річною, якщо кожні 6 місяців, — то піврічною, і т. д.

У нинішніх умовах інфляції капіталізація практично може проводитися щоквартально і навіть щомісячно.

Як і прості відсотки, складні відсотки можуть нараховуватися антисипативним (попереднім) і декурсивним (наступним) методами.

Рекомендована література

1. Абрютина М. С., Грачев А. В. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. Учебно-практическое пособие. - М.: Дело и Сервис, 1998. -256с.

2. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности / Под ред. В. И. Стражева - Мн.: Высшая школа, 1998. - 356 с.

3. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности Учебник / Н. А. Русак, В. И. Стражев, О. Ф. Мигун и др - Мн.: Высшая школа, 1998. - 398 с.

4. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие. - Мн.: Высшая школа, 1998. - 458 с.

5. Артеменко В. Г.. Беллендир М. В. Финансовый анализ - М.: ДИС. 1997. – 220с.

6. Баканов М. И, Шеремет А. Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 2000. -288 с.

7. Бороненкова С. А., Маслова Л. И., Крылов С. И. Финансовый анализ предприятий. – Екатеринбург: Уральский государственный университет, 1997. -200 с.

8. Ганін В. І. Основи теорії економічного аналізу. – Х.: ООО “Фінарт”, 2002. – 114 с.

9. Івахненко В. М, Горбаток М. І, Льовочкін В. С. Економічний аналіз: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 1999. -176 с.

10. Калина А. В., Конева М. И. Современный экономический анализ и прогнозирование: Учеб. пособие для вузов. -2-е. изд. - К., 1998. - 272 с.

11. Карлин, Томас П., Макмин, Альберт Р. Ш. Анализ финансовых отчетов (На основе GААР) :Учебник Пер. 4-го англ изд -М.: Изд. дом "ИНФРА-М", 1998. -447 с.

12. Ковалев В. В. Сборник задач по финансовому анализу - М.: Финансы и статистика, 1997. -124 с.

13. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1999. -132 с.

14. Практикум по учету и финансовому анализу / Д. А. Панков, Л. В. Пашковская, К. А. Шиманский, А. О. Якубович / Под ред Д. А. Панкова, К. А. Шиманского - Мн.: 000 "Мисанта", 1999.-176 с.

15. Прикіна Л. В. Економічний аналіз підприємства. – М.: ЮНІТІ, 2002. – 400 с.

16. Петряєва З.Ф., Ганін В.І, та інші. Економічний аналіз діяльності підпиємства/ За заг. ред. Гурової К.Д. , Х.: Харків- САММІТ, 2001. – 302 с.

17. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І. та інші. Комп’ютеризація економічного аналізу: Навч. пос. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 340с.

18. Ричард Томас. Количественные методы анализа хозяйственной деятельности: Пер. с англ. -М.: Дело и Сервис, 1999. - 432 с.

19. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. - Мн.: 000 "Новое знание", 2000. - 668 с.

20. Стоун Д. Бухгалтерский учет и финансовый анализ - К.:КНЕУ, 1998.- 300 с.

21. Шеремет А. Д., Негашев Е. В. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 1999.-208 с.

22. Экономический анализ: ситуации, тесты, примеры, задачи, выбор оптимальных решений, финансовое прогнозирование/ Под ред. проф. М. И. Баканова и проф. А. Д. Шеремета. - М.: Финансы и кредит, 2000. - 656 с.

23. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия / Под ред. Н. П. Любшина, М.: ЮНИТИ, 2000 – 471 с.

24. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз яльності підприємств: Навчальний посібник. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002 – 294 с.

25. Бочаров В. В. Финансовый анализ. – СПб: Питер, 2001. – 240 с.