8. Оцінка потенційного банкрутства підприємства

Одним з основних завдань аналізу є оцінка ступеня близькості підприємства до банкрутства. Існують критерії формального і неформального характеру, за якими підприємство може бути визнано неспроможним (банкрутом).

У 1968 році відомим західним економістом Альтманом був запропонований метод, що дозволяє в першому наближенні розділити об'єкти, які господарюють, на потенційних банкрутів і не банкрутів.

Індекс Альтмана – це функція від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді показник, який називається z-рахунком Альтмана, має такий вигляд:

z-рахунок = 1,2 х К1 + 1,4 х К2 + 3,3 х Кз + 0,6 х К4 + 1,0 х К5 ,

де показники К1, К2, К3, К4, К5 розраховуються за відповідними формулами:

Залежно від значення z-рахунку встановлюється ступінь ймовірності банкрутства (табл. 15.12).

Таблиця 15.12.

Ступінь ймовірності банкрутства

Значення z-рахунку	Ймовірність банкрутства
1,8 і менше	Дуже висока
Від 1,81 до 2,7	Висока
Від 2,71 до 2,9	Існує можливість
3,0 і вище	Дуже низька

Метод Альтмана застосовується насамперед для великих акціонерних компаній, яких в Україні небагато. Тому для вітчизняних підприємств існує інший підхід до прогнозування можливого банкрутства.

Показниками для оцінки задовільності структури балансу є:

• коефіцієнт поточної ліквідності (покриття), Кп;

• коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами, Кок;

• коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, Кув.

Вказані вище показники розраховуються за даними балансу за такими формулами:

На відміну від показників Кп і Кок коефіцієнт Кув є достатньо штучною конструкцією, в чисельнику якої прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності, розрахованого на перспективу, а в знаменнику - його нормативне, "нормальне" значення.

Дані показники мають такий економічний зміст:

• коефіцієнт Кп характеризує загальну забезпеченість підприємства оборотними коштами для проведення господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства;

• коефіцієнт Кок характеризує частку власних оборотних коштів у загальній їхній сумі;

• коефіцієнт Кув показує наявність реальної можливості підприємства відновити або втратити свою платоспроможність протягом визначеного періоду.

Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємство неплатоспроможним є виконання одного з таких умов: Кп < 2 або Кок < 0,1.

9. Аналіз дивідендної політики

Дивідендна політика відіграє велику роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень прибутковості інвесторів у поточному періоді, визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування, впливає на фінансову стійкість підприємства, істотно позначається на вартості використовуваного капіталу і ринковій вартості підприємства.

У той же час формування дивідендної політики є одним з найбільш складних завдань фінансового менеджменту. Воно покликане відображати вимоги фінансової стратегії щодо підвищення ринкової вартості підприємства, інвестиційної політики, політики формування власних фінансових ресурсів і деяких інших аспектів фінансової діяльності. Крім того, у процесі формування дивідендної політики підприємства необхідно враховувати дві прямо протилежні економічні мотивації інвесторів (акціонерів, вкладників) - одержання високих поточних доходів чи значне збільшення їхніх доходів у перспективі.

Показник, у якому дивідендна політика підприємства одержує своє конкретне втілення, називається "коефіцієнт дивідендних виплат". Він розраховується за такими формулами:

К_дв = або К_дв = ,

де К_дв - коефіцієнт дивідендних виплат;

Д - сума чистого прибутку, що направляється на виплату дивідендів;

ЧП - загальна сума чистого прибутку підприємства;

Д _а- сума дивідендів, виплачуваних на одну акцію;

ЧП_а - сума чистого прибутку, що припадає на одну акцію.

Поняття дивідендної політики може бути сформульоване в такий спосіб: дивідендна політика підприємства є складовою частиною загальної фінансової стратегії і політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в оптимізації пропорцій між споживаною і капіталізованою частинами прибутку підприємства з метою забезпечення росту ринкової вартості акцій.

Формування ефективної дивідендної політики підприємства має певні передумови:

1. Необхідність обліку основних факторів, що визначають передумови формування дивідендної політики підприємства. У процесі формування дивідендної політики підприємства необхідно врахувати значну кількість факторів, що визначають її кінцеві параметри:

А. Фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства, до яких належать:

Б. Фактори, що характеризують можливості формування капіталу з альтернативних джерел:

В. Фактори, пов'язані з об'єктивними обмеженнями:

Г. Інші фактори. У складі цих факторів можуть бути виділені:

2. Вибір типу дивідендної політики відповідно до фінансової стратегії підприємства. Обрана фінансова стратегія та оцінка окремих факторів, що визначають формування дивідендної політики, дозволяють обґрунтувати вибір конкретного типу цієї політики на найближчий перспективний період.

Виділяють такі типи дивідендної політики: