1. Оборотність дебіторської заборгованості (Кдз):

де ДЗ — середній розмір дебіторської заборгованості за балансом [(р.160 ф.1пп + р.160 ф.1кп) : 2], (тис. грн.)

Цей показник дає можливість визначити, в скільки разів протягом року (або іншого періоду, який аналізують) обсяги надходжень від реалізації можуть вмістити в собі середній залишок боргових прав (дебіторів). Цей показник визначає ефективність кредитного контролю. Кредитного – з боку підприємства, адже, даючи товар з відстрочкою платежу іншим суб'єктам, підприємство фактично їх кредитує.

2. Період погашення дебіторської заборгованості:

де Тдз - тривалість погашення дебіторської заборгованості, дн.;

Т— звітний період.

Чим більше період погашення, тим вище ризик непогашення дебіторської заборгованості;

3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів:

де П_дз – питома вага дебіторської заборгованості в оборотному капіталі, %.

Чим вище цей показник, тим менш мобільною є структура майна підприємства;

4. Частка сумнівної заборгованості в складі дебіторської заборгованості (усдз):

де СЗ - сумнівна заборгованість, тис. грн.

Тенденція до зростання цього показника свідчить про зниження ліквідності. З метою управління дебіторською заборгованістю необхідно постійно контролювати стан розрахунків з покупцями, мати широке коло споживачів, щоб зменшити ризик несплати одним або декількома крупними покупцями, стежити за співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованості.

Усі розглянуті вище коефіцієнти характеризують ділову активність підприємства. Проте ця характеристика буде неповною, якщо не проаналізувати кредиторську заборгованість, ефективність використання основних засобів і нематеріальних активів.

Оборотність кредиторської заборгованості і середній період її погашення визначаються аналогічно вищенаведеним показникам щодо дебіторів.

Але замість величини доходів з продажу береться величина закупівель, оскільки обсяги продажу не можуть порівнюватися з борговими зобов’язаннями за отримані поставки.

Дебіторська заборгованість пов'язана з обсягами продажу за цей період; кредиторська заборгованість – з обсягами закупівель.

Валові експлуатаційні витрати визначаються шляхом додавання до чистих експлуатаційних витрат залишку виробничих запасів на кінець періоду.

Валові експлуатаційні витрати

Чисті експлуатаційні витрати

Залишок виробничих запасіна кінець періоду (р. 100 ф.1)

Товари (р.140 ф.1)

=

+

+

;

.

Д о залишків виробничих запасів на кінець періоду додати також залишки НЗВ і дебіторську заборгованість, яка могла утворитися в розрахунках з постачальниками й підрядчиками, за одержаними векселями, одним словом – усіх дебіторів, які виникають на балансі в зв’язку з формуванням придбаної вартості. Це пояснюється тим, що мета такого розрахунку – визначити тривалість обороту всієї поточної кредиторської заборгованості, а не тільки тієї, що пов′язана з придбанням матеріальних запасів.

У разі, якщо пока

Коефіцієнт оборотності власного капіталу (К_обК) показує швидкість обороту власного капіталу. Його ріст відбиває підвищення рівня продаж, а зниження – тенденцію до бездіяльності частини власних засобів. Розраховується за формулою:

де П1ср – середня за звітний період величина джерел власних засобів підприємства за балансом.

Ефективність використання основних засобів та інших необоротних активів характеризує показник фондовіддачі (ФВ), що розраховується як відношення розміру продаж до середньої вартості засобів підприємства (А1ср):

Практика свідчить, що питома вага нематеріальних активів у майновій масі всіх активів наших підприємств дуже низька порівняно з аналогічними показниками в країнах з розвинутою ринковою економікою. Тому практичний досвід організації обліково-аналітичного забезпечення управління нематеріальними об'єктами ще недостатній і не дозволяє зробити глобальних узагальнень.

Нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером використання або експлуатації в процесі виробництва, за ступенем впливу на фінансовий стан і результати господарської діяльності. Тому необхідний диференційований підхід до їхньої оцінки. Для цього проводиться класифікація й групування нематеріальних активів за різноманітними ознаками.

Найбільш важливі - аналіз та оцінка структури нематеріальних активів за джерелами надходження, видами, за строками корисного використання, за ступенем правової захищеності, ступенем престижності, ступенем ліквідності та ризику вкладень капіталу в нематеріальні об'єкти, за ступенем використання у виробництві і реалізації продукції, за напрямками вибуття тощо.

Середній строк використання результатів інтелектуальної власності складає 5–7 років. У сучасних умовах це нормальний термін "життя" промислового нововведення.

Більше 10 років – термін корисного використання нематеріальних активів: право на користування землею, природними й іншими ресурсами.

В аналізі фінансового стану підприємства особливе значення мають показники ефективності використання нематеріальних об'єктів, що випереджають ступінь їхнього впливу на фінансовий стан і фінансові результати діяльності підприємства.

Експерти обирають основним критерієм престижності таких нематеріальних об’єктів таких, як спектр можливого корисного використання їхніх властивостей на рівнях: міжнародному, загальнонаціональному і галузевому.

Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів пов'язаний з великими труднощами і потребує комплексного підходу.

Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду і знань, а також "ноу-хау" може бути визначений за формулою:

де Р_т- вартісна оцінка результату використання ліцензійної технології в Т-му році;

С_т - витрати, пов'язані з використанням ліцензійної технології в т-му році;

Д - ставка дисконтування;

Т - період використання ліцензії (т = 0,1,..., к)

Остаточне рішення відносно ефективності нематеріальних активів приймається після визначення доходності нематеріальних активів, а також проведення їх факторного аналізу. Для цього можна скористатися табл. 15.9.

Таблиця 15.9.