Аналіз структури майна і його джерел, %

Актив	На початок періоду	На кінець періоду	Пасив	На початок періоду	На кінець періоду
Всього майна, в тому числі: необоротні активи; оборотні активи; витрати майбутніх періодів	100 44,6 54,4 1,0	100 42,2 56,8 1,0	Всього майна, в тому числі: власні засоби довгострокові кредити і позичкові засоби кредиторська заборгованість доходи майбутніх періодів	100 53,6 30,7 14,6 1,1	100 51,8 32,6 14,4 1,2

Дані таблиці свідчать, що відбулося збільшення частки оборотних коштів. Це сталося:

• або за рахунок формування більш мобільної структури активів, що покращує фінансовий стан підприємства, бо сприяє прискоренню оборотності обігових коштів;

• або завдяки відволіканню частини поточних активів на кредитування споживачів товарів, інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію частини оборотних коштів на виробничі програми.

На підприємстві склалася саме така ситуація: знизилася частка необоротних активів і відповідно збільшилася частка оборотних активів. Частка витрат майбутніх періодів не змінилась. Аналіз структури пасиву балансу засвідчив зменшення частки кредиторської заборгованості (з 14,6% до 14,4%), що доводить ефективність діяльності підприємства.

Ознакою незадовільної роботи підприємства є наявність простроченої дебіторської й кредиторської заборгованості.

Оскільки окремих статей, які показували б саме прострочену заборгованість, у новій формі балансу не передбачено (ці суми не значаться окремими рядками, а входять до загальних сум дебіторської і кредиторської заборгованості), то при перегляді звітного балансу слід вимагати аналітичні розшифровки за кожним дебітором (кредитором) для прийняття рішення щодо ліквідації таких заборгованостей. Тривожним сигналом може стати зростання абсолютних величин за цими статтями порівняно з попереднім звітним періодом.

У порівняльному аналітичному балансі має сенс подавати лише основні розділи активу і пасиву балансу і проводити його з використанням табл. 15.3.

Таблиця 15.3.

Порівняльний аналітичний баланс

По- казни- ки / графи	Абсолютний розмір, тис. грн.		Питома вага, %		Зміни
	на поча- ток періо- ду	на кі- нець пері- оду	на поча- ток періо- ду	на кі- нець пері- оду	в абсо- лютному розмірі, тис. грн.	у пи- томій вазі, %	у від- сотках до роз- мірів на початок року	у від- сотках до зміни ре- зультату балансу
1	2	3	4	5	6	7	8	9

Всі показники порівняльного аналітичного балансу (табл. 15.3.) можна розподілити на такі групи: показники структури балансу (гр. 6), показники динаміки балансу (гр. 7) і показники структурної динаміки балансу (гр. 8).

Зіставляючи структурні зміни в активі і пасиві, можна зробити висновки про те, які джерела сприяли надходженню нових засобів і в які активи ці нові засоби вкладені. Якщо приріст відбувся за рахунок позичкових джерел, то в наступні періоди цих джерел може не бути, тоді підвищення мобільності майна має нестабільний характер. Особливу увагу слід звернути на кредиторську заборгованість.

Якщо основним джерелом приросту стали власні засоби підприємства, то висока мобільність майна є невипадковою.

Проте експрес-аналіз лише оцінює стан активів і наявність засобів на погашення боргів, а не відповідає на запитання про доцільність для інвестора вкладення грошей у дане підприємство.

Чим вище рівень першого показника і нижче другого і третього, тим більш стійким є фінансовий стан підприємства.

Аналіз даних табл. 15.4. свідчить про те, що є тенденція до зменшення частки власного капіталу.

Таблиця 15.4.

Структура зобов'язань підприємства

Показники	Порядок розрахунку	На початок періоду	На кінець періоду	Зміни
Питома вага власного капіталу і прирівняного до нього у валюті балансу (коефіцієнт фінансової автономії підприємства), %	П1 + П2 ВБ	54,0	52,0	-2,0
Питома вага позичкового капіталу (коефіцієнт фінансової залежності) в тому числі: довгострокового короткострокового	П3+П4+П5 ВБ П3 ВБ П4+П5 ВБ	46,0 7,2 38,8	48,0 6,6 41,4	+2,0 -0,6 +2,6
Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля)	П3+П4+П5 П1+П2	0,87	0,93	+0,06

Дані табл. 15.4., свідчать що, плече фінансового важеля збільшилося на 6%, тобто фінансова залежність підприємства від зовнішніх інвесторів значно підвищилася.

В економічній літературі можна зустріти коефіцієнт фінансової стабільності, який визначається відношенням суми власних коштів до позичкових, тобто є зворотною величиною коефіцієнта фінансового ризику:

Але одержання високого показника фінансової стабільності (>1,0) не повинно заспокоювати, тому що високий коефіцієнт фінансової стабільності підприємства сам по собі не є ознакою успішності його діяльності, отже доцільним є проведення більш детального аналізу

Підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку і можливості приросту прибутку на вкладений власний капітал (через неможливість розширення господарської діяльності за рахунок використання позичкового капіталу).

Позичковий капітал характеризується такими позитивними особливостями:

• широкими можливостями залучення ( за наявності гарантії або застави);

• збільшенням фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного зростання темпів росту обсягу господарської діяльності;

• можливістю збільшувати приріст рентабельності власного капіталу (за рахунок забезпечення розширення господарської діяльності).

Недоліки використання позичкового капіталу:

• складність залучення, оскільки воно залежить від рішення інших господарських суб'єктів (кредиторів), які при певному негативному іміджі підприємства можуть відмовити у видачі кредиту;

• необхідність надання відповідних сторонніх гарантій (страхових компаній, інших господарських суб'єктів) або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

• зниження норми рентабельності активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму відсотків, що виплачуються за кредит;

• зниження рівня фінансової стійкості підприємства, а звідси зростання ризику банкрутства.

Таким чином, підприємство, що використовує позичковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власною капіталу, однак втрачає свою фінансову стійкість (при збільшенні частки позичкового капіталу коефіцієнт автономії прямує до нуля).

Д

Фінансовий леверидж вимірює ефект, що полягає в підвищенні рентабельності власного капіталу за допомогою збільшення частки позичкового капіталу в загальній його сумі

ля вимірювання сукупних економічних результатів, що досягаються при різному співвідношенні власного і позичкового капіталу підприємства, використовується показник "фінансовий леверидж". Для розрахунку ефекту фінансового левериджу використовується така формула:

ЕФЛ = (Ра - ВС)  ,

де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості рентабельності власного капіталу, %;

Ра - рівень рентабельності використання активів підприємства, %;

ВС - ставка відсотка за кредит;

ПК - сума (або питома вага) позичкового капіталу;

ВК - сума (або питома вага) власного капіталу.

Як видно з наведеної формули, вона містить дві складові, що мають назви:

• диференціал фінансового левериджу (Ра – ВС), який характеризує різницю між рівнем рентабельності активів підприємства і рівнем ставки відсотка за кредит;

• коефіцієнт фінансового левериджу, який характеризує обсяг позичкового капіталу на одиницю власного капіталу підприємства.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати збільшенням ефекту фінансового левериджу при формуванні структури капіталу.

Так, якщо диференціал фінансового левериджу має позитивне значення, то будь-яке збільшення коефіцієнта фінансового левериджу буде вести до зростання його ефекту.

Відповідно, чим вище позитивне значення диференціалу фінансового левериджу, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

Однак зростання ефекту фінансового левериджу має певні межі.

Зниження фінансової стійкості підприємства в процесі підвищення частки позичкового капіталу, що використовується, веде до підвищення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки процента з урахуванням включення в неї премії за додатковий фінансовий ризик.

При певному (високому) коефіцієнті фінансового левериджу його диференціал може бути зведений до нуля (при цьому використання позичкового капіталу не дає приросту рентабельності власного капіталу). В окремих випадках диференціал фінансового левериджу може мати негативну величину, за якої рентабельність власного капіталу знизиться (частка прибутку, що генерується власним капіталом, буде спрямована на обслуговування позичкового капіталу, що використовується за високими ставками проценту).

Таким чином, збільшення коефіцієнта фінансового левериджу доцільне за умови, що його диференціал більше нуля. Негативне значення диференціала фінансового левериджу веде до зниження рентабельності власного капіталу.

Ефект фінансового левериджу іноді вимірюється не приростом рентабельності власного капіталу, а зниженням середньозваженої вартості капіталу. Цей метод розрахунків набув найбільшого поширення при формуванні фінансової структури капіталу нових підприємств, коли рівень рентабельності активів ще не сформувався. У цьому випадку використовують результати розрахунку вартості залучення власного й позичкового капіталу. Розрахунок ефекту фінансового левериджу за цим методом здійснюють за такою формулою:

ЕФЛ = (СКв – СКп) ,

де: ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає в зниженні середньозваженої вартості капіталу, %:

СКв - середньозважена вартість залучення власного капіталу, %;

СКп - середньозважена вартість залучення позичкового капіталу, %;

ПК- сума (або питома вага) позичкового капіталу;

ВК - сума (або питома вага) власного капіталу.

Як видно з наведеної формули, показник коефіцієнта фінансового левериджу зберігається в тому ж вигляді, що і в попередній формулі, в той час як диференціалом фінансового левериджу є різниця між середньозваженою вартістю залучення власного і позичкового капіталу. За своїм економічним значенням цей показник є зворотним відносно розглянутого раніше.

Розрахунок ефекту фінансового левериджу дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу з позицій найбільш вигідного його використання, тобто виявити межу граничної частки використання позичкового капіталу для кожного конкретного підприємства.