5. Аналіз нормативної бази витрат матеріалів

Н

Норма витрат – це максимальна допустима величина матеріальних цінностей на виробництво одиниці продукції в певних умовах виробництва

ормування витрат сировини і матеріалів, його вдосконалення – найважливіші передумови раціонального споживання сировини і матеріалів у виробництві. Від організації нормативного господарства залежить дієвість системи ефективності планування і фактичного використання матеріальних ресурсів на виробничі потреби.

Норми можуть бути індивідуальними (на одиницю конкретного виробу), груповими (середній рівень витрат на одиницю однотипної продукції), подетальними і повузловими.

Норми витрат розробляються по видах споживаної сировини, матеріалів, палива на одиницю продукції, робіт і послуг у натуральному вираженні, на одиницю технічного параметру.

Для більшості видів матеріалів і сировини норми формуються під впливом трьох складових:

– чисті витрати матеріалу, тобто ті обсяги матеріалів, які використані на виготовлення виробу;

– технологічні відходи і витрати, тобто не корисні витрати ресурсів, обумовлені технологічним процесом;

– організаційно-технічні, тобто обумовлені матеріально-технічним постачанням і складським господарством, підготовкою матеріалів до виробництва, їх перевезенням тощо.

Прогресивною для підприємства вважається та норма, яка розроблена в умовах застосування передових технологічних методів виготовлення продукції, нової техніки і організації виробництва, передбачає менші питомі витрати матеріалів порівняно з попереднім періодом.

Планова (нормативна) матеріаломісткість виробів, так само як і планова (нормативна) собівартість продукції, спирається на норми витрат. Від їхньої реальності і об'єктивності залежить правильність обчислення планів рівня (ліміту) матеріальних витрат.

Існує два методи визначення норм:

• досвідно-статистичний;

• аналітично-розрахунковий.

Перший базується на звітних даних без їх аналітичного аналізу. Другий базується на точних техніко-економічних розрахунках чистих витрат матеріалів, на аналізі причин відходів і можливостей їх усунення.

На багатьох підприємствах розраховуються:

1. Коефіціент використання матеріалів фактичний:

КВ_факт = ЧВ : Н,

де ЧВ – чиста вага виробу,

Н – норма витрат матеріалу.

2. Коефіціент використання матеріалів плановий:

КВ_план = ЧВ : ФВ, де ФВ – фактичні витрати матеріалів.

Важливість аналізу визначається тим, що на окремих підприємствах існує практика застосування завищених норм витрати сировини і матеріалів з метою отримання невиправданої економії матеріальних ресурсів або внаслідок дії застарілих норм. Це призводить до штучного дефіциту окремих матеріалів, створює труднощі для самого підприємства: скупчуються різні матеріальні цінності, зростає плата за їх використання, збільшуються витрати на їх складування, зберігання. Тому в процесі аналізу використання матеріальних ресурсів необхідно здійснювати перевірку обґрунтованості норм витрат. Для цього зіставляються:

• поточні норми і фактичні витрати із середньогалузевими нормами;

• поточні норми і норми минулого року;

• відносна матеріаломісткість нової продукції і старої;

• фактичні витрати і поточні норми;

• поточні норми і норми затверджені керівною організацією.

Аналіз проводиться з метою вивчення прогресивності діючих на підприємстві норм, їхньої динаміки і обґрунтованості.

Аналіз нормативного господарства дозволяє встановити міру охоплення матеріальних ресурсів нормованої витрати в основних і допоміжних виробництвах, ступінь деталізування норм витрати по видах продукції або робіт, облік зміни норм і відхилень від норм тощо.

Послідовність процесу нормування витрат матеріальних ресурсів можна показати схематично :

Рис.8.3. Послідовність процесу нормування витрат

матеріальних ресурсів

Важливим показником прогресивності норм є коефіцієнт використання матеріалів. У машинобудуванні, наприклад, існують такі його різновиди:

• коефіцієнт використання матеріалів у механічних цехах, який визначається співвідношенням маси деталі і норм витрати матеріальних ресурсів;

• коефіцієнт розкрою, який застосовується для характеристики використання листових матеріалів і дорівнює відношенню маси заготовки і норми витрат, та інші показники.

Раціональному використанню листового, рулонного матеріалу сприяє його оптимальний розкрій, якому відповідає мінімальна норма на виріб або виробничу програму.

Суть оптимального розкрою в тому, що при заданих видах матеріалу, який розкроюється, і потребі в заготовках або деталях обираються такі методи розкрою, при яких повністю забезпечуються потреби в заготовках з мінімальними витратами матеріалу.

Коефіцієнт ефективності розкрою матеріалів визначається за формулою:

де К_р - коефіцієнт ефективності розкрою матеріалів;

П_к - корисна площа (маса) виробів, що викроюються з матеріалу;

П_з - загальна площа (маса) матеріалу, що розкроюється, згрупованого за марками, сортами, товщиною;

П_і - корисна площа (маса) виробів, що викроюються з матеріалу;

к_і - кількість виробів і-го виду;

П_в - площа (маса) листа, рулону матеріалу кожної марки;

к_в - кількість листів матеріалу і-гo виду.

Загальна норма витрати матеріалу на заготовку при індивідуальному розкрої дорівнює відношенню площі (маси) листа, рулону до кількості виробів, отриманих з них.

де Н — загальна норма витрати матеріалу на заготовку;

М — площа (маса ) листа, рулону.

Кількість виробів, що отримуються під час індивідуального розкрою одномірного матеріалу, визначається відношенням розміру одиниці матеріалу до розміру виробу.

де Р — розмір одиниці матеріалу;

З — розмір виробу.

Норма витрати:

При двох і більше варіантах вибору матеріалу і його розкрою оптимальним буде такий, який забезпечить мінімальну норму витрати цього матеріалу:

На практиці з одного і того ж матеріалу викроюються різні деталі, а значить, можливий комбінований розкрій, при якому істотно знижуються відходи і втрати матеріалу порівняно з індивідуальним. Це відхилення фактичного розкрою від нормативного впливає на зміну норм у зв'язку з впровадженням у виробництво більш сучасних конструкцій виробів, нових прогресивних матеріалів, ресурсозберігаючих технологій, застосуванням замінників, вдосконаленням управління виробництвом тощо.

У процесі аналізу важливо не тільки з'ясувати суму відхилень фактичної витрати від нормативної (економії чи перевитрати), але і причини їх виникнення, що залежать (або не залежать) від підприємства. До них належать застосування поліпшеної якості матеріалів і економічних профілів, впровадження замінників, удосконалення технічних процесів і підвищення коефіцієнтів використання матеріалів, удосконалення конструкцій, покращення вагових характеристик машин і обладнання та ін.