Течії романтизму:

• Народно-фольклорна. Це — течія початку XIX ст., орієнтована на фольклор та народно-поетичне мислення. Представники цієї течії збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, знаходили в ній архетипи своєї творчості. Їх приваблювала простота поетичного вислову, мелодійність народної поезії.

• «Байронічна» Представники — Дж. Байрон, Г.Гейне, А.Міцкевич, О.Пушкін, М.Лермонтов та ін. Своє завершене втілення течія отримала саме у творчості Байрона, тому й дістала таку назву. Її особливості — розчарування і меланхолія, депресія, «світова туга». Ці негативні емоції стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів.

• Гротескно-фантастична, або «гофманівська». Основна риса цієї течії (названої за іменем її найвідомішого представника, А.Гофмана) — перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, тобто побуту, їх переплетення, внаслідок чого убога сучасність постала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні.

• Утопічна течія. Набула значного розвитку у літературі 30-40-х рр. XIX ст.; представниками її були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне. Утопічна течія була ніби протиставленням до «байронічної», оскільки проповідувала оптимістичний погляд на життя, його перспективи, переносила акцент з критики на ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя.

Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи — романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Гощинського.

4. Жанрові особливості балади в. Жуковського «Світлана» та балади л. Боровиковського «Маруся». Роль фольклорних елементів у розкритті ідейно-художнього змісту балади л. Боровиковського «Маруся».

Особливе місце серед творів Жуковського займають балади, присвячені любові: «Людмила», «Світлана», «еолові арфа» та інші. Головне тут для поета – заспокоїти, наставити на шлях істинний закоханого людини, що пережила трагедію в любові. Жуковський і тут вимагає приборкання егоїстичних бажань і пристрастей. Балада «Світлана» за сюжетом близька «Людмилі», а й глибоко відмінна. Ця балада – вільне перекладення балади німецького поета Г. А. Бюргера «Ленора» . У ній розповідається про те, як дівчина ворожить про нареченого: той поїхав далеко і довго не шле звісток. І раптом він є в чарівному сні, навіяному ворожінням. Милий кличе наречену вінчатися, вони скачуть крізь хуртовину на скажених конях. Але наречений несподівано обертається мерцем і ледь не тягне наречену в могилу. Однак все закінчується добре: настає пробудження, наречений з’являється наяву, живий, і вчиняється бажане, радісне вінчання. Жуковський далеко пішов від оригіналу, вносячи в баладу національний російський колорит: він включає опис ворожінь у «водохресний вечір», прикмет і звичаїв. Поет відтворює привабливий і витончений дівочий світ, в якому значимі і черевичок, і сережки смарагдово, і перстень золотий.

Балада не тільки розповіла про епізод з життя юної істоти, але представила її внутрішній світ. Вся балада сповнена життя, руху і внутрішнього, і зовнішнього, якийсь дівочої суєти. Душевний світ Світлани також сповнений рухів. Вона то відмовляється від водохресних ігор, то погоджується приєднатися до Гада вона і боїться, і сподівається отримати-бажану звістку, і у сні її долають ті ж почуття: страх, надія, тривога, довіра.. до нареченого. Її почуття гранично напружені, відчуття загострені, серце на все, відкликається. Балада написана в стрімкому ритмі: баладні коні мчать, дівчина з нареченим мчить на них, і серце її розривається.

Цікава в баладі «Світлана» і колірна гамма. Білим кольором пронизаний весь текст: це передусім сніг, образ якого виникає відразу ж, з перших рядків, сніг, який сниться Світлані, хурделиця над саньми, метелиця колом. Далі – це біла хустка, використовуваний під час ворожіння, стіл, покритий білою скатертиною, білосніжна голубка й навіть сніжне полотно, яким накритий мрець. Білий колір асоціюється з ім’ям героїні: Світлана, світла, а: пй-нвродному – світ білий. У Жуковського тут білий колір, безсумнівно, символ чистоти і непорочності.

Другий контрастний колір в баладі не чорний, а швидше темний: темно в дзеркалі, темна далечінь дороги, по якій мчать коні. Чорний колір страшної баладної ночі, ночі злочинів і покарань, у цій баладі пом’якшений, висвітлити.

Таким чином, білий сніг, темна ніч і яскраві точки вогників свічок або очей – от своєрідний романтичний фон в баладі «Світлана» .

Л. Боровиковський переробляє баладу Жуковського ("Светлана"), в якій, за справедливим спостереженням С. Крижанівського, робить оригінальну спробу травестії в романтичному плані.Дехто з буржуазних дослідників жанру балади "Ленору" Бюргера в переробці Жуковського зачисляє до типових нумінозних балад, тобто таких, що просякнуті чуттям зв'язку людини, героя з потойбічним світом. До значної частини німецьких балад цей термін, звичайно умовно, можна застосувати, що ж до балад українських, то він не підходить, бо їхній зв'язок з реальним світом очевидний. І якщо Жуковський в першому випадку "Ленору" опрацьовує в релігійно-сентиментальному плані, то зовсім по-іншому цей сюжет підносить українському читачеві Л. Боровиковський. . І. Франко в післямові до окремого видання "Марусі" Боровиковського відзначив, що українська переробка "Светланы" хоча композиційне й відповідає оригіналу Жуковського, однак відмінна своїм національним колоритом. Боровиковський баладу Жуковського "зі сфери шаблонових пейзажів переніс... на реальний грант українського села"; його Маруся не переодягнена панночка, а "українська сільська дівчина", а хлопець також не декорований сентиментальний коханець. Опис подій також, як пише Франко, перенесений "з тої інтернаціональної сфери псевдо пейзажів" на реальний ґрунт життя і побуту українського народу. Якщо В. Жуковський зробив значний відступ від німецького оригіналу (у Бюргера балада кінчається смертю Ленори, у Жуковського Світлана всі страхи бачить тільки у сні), то ще далі по шляху наближення сюжету до реального життя пішов Л. Боровиковський. Зміст, мотиви й проблеми, які вкладалися в баладні твори доби раннього романтизму, були обмеженими, їх автори надавали великого значення фольклорові, бо в ньому бачили і народну історію, і зразки народної мови, і, нарешті, естетичні засади творчості. При цьому увага до народної літератури була така велика, що не раз письменник зміст і навіть форму балад народних видавав за власне компонування. Більше оригінальності вкладають поети у ті твори, які пишуть на історичні теми, черпаючи фабульні схеми то з писаних джерел, то з переказів і легенд, овіяних смутком і тугою за минулим. Соціальні проблеми - рідкісне явище в баладах романтиків. Ними зацікавлюються автори не так під впливом спостережень над життям народу, як через вивчення надбань народної творчості.