Практичне заняття № 2

Тема: Своєрідність українського романтизму в порівнянні з російським романтизмом та романтизмом європейських країн

План

1. Романтизм як літературно-мистецький напрям в літературі першої половини XIX століття. Основні риси романтизму. Український романтизм у типологічному зіставленні.

. Романтизм є одним з головних художніх явищ в культурі XIX століття Росії, Європи та Америки. Романтизм як літературний напрям зародився ще наприкінці XVIII сторіччя, проте найбільшого розквіту досяг у 1830-х роках. З початку 1850-х років період починає йти на спад, однак нитки його тягнуться крізь все XIX століття, даючи основу таким напрямам, як символізм, декаданс і неоромантизм. Батьківщиною напряму вважається Європа, зокрема Англія і Франція, звідки і пішла назва даного художнього напрямку - «romantisme». Пояснюється це тим, що романтизм 19 століття виник як наслідок Великої французької революції. На тлі цього і виникла ідея про те, що все життя являє собою гру, в якій є і переможці, і переможені. Головним героєм кожного романтичного твору стає людина, що грає з роком, з долею.

Романтизм - це все те, що існує тільки в книгах: незрозумілі, неймовірні й фантастичні явища, в той же час пов'язані з твердженням особистості через її духовну і творче життя. Головним чином події розгортаються на тлі виражених пристрастей, всі герої мають яскраво вираженими характерами, нерідко бувають наділені бунтарським духом.

Письменники епохи романтизму роблять упор на те, що головна цінність у житті - особистість людини. Кожна особистість - це окремий світ, повний дивовижної краси. Саме звідти черпається все натхнення і піднесені почуття, а також з'являється схильність до ідеалізації.

Ознаки романтизму:

– Підкреслена увага до людської особистості, індивідуальності, внутрішнього світу людини.

– Зображення виняткового характеру у виняткових обставинах, сильною, бунтарської особистості, непримиренної зі світом. Це людина не тільки вільний духом, але ще особливий і незвичайний. Найчастіше це одинак, якого не розуміє більшість інших людей.

– Культ почуттів, природи і природного стану людини. Заперечення раціоналізму, культу розуму і впорядкованості.

– Існування «двох світів»: світу ідеалу, мрії та світу дійсності. Між ними існує непоправне невідповідність. Це призводить художників-романтиків в настрій відчаю та безнадії, «світової скорботи».

– Звернення до народних сюжетів, фольклору, зацікавленість в історичному минулому, пошуки історичної свідомості. Активний інтерес до національного, народному. Підняття національної самосвідомості, націленість на самобутність серед творчих кіл європейських народів.

– У літературі та живопису стають популярні розгорнуті описи екзотичної природи, бурхливих стихій, а також образи «природних» людей «не зіпсованих» цивілізацією.

Романтизм геть відмовився від використання сюжетів про античності, популярних в епоху класицизму. Він привів до виникнення та утвердження нових літературних жанрів – пісенної балади, заснованої на фольклорі, ліричної пісні, романсів, історичних романів.

Видатні представники романтизму в літературі: Джордж Гордон Байрон, Віктор Гюго, Вільям Блейк, Ернст Теодор Амадей Гофман, Вальтер Скотт, Генріх Гейне, Фрідріх Шиллер, Жорж Санд, Михайло Лермонтов, Олександр Пушкін, Адам Міцкевич.

Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов'язане з публікацією в 1827—28 pp. творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» М. Максимовича в 1827 р., а також створенням літературного гуртка І. Срезневського в Харківському університеті наприкінці 20-х pp. Українські романтики мали кілька своїх осередків: у Харкові діяли Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров; у Львові — М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький («Руська трійця»), М. Устиянович; у Києві — кирило-мефодіївці М. Костомаров (яким переїздить з Харкова), Т. Шевченко, П. Куліш. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.

Романтики виходять за межі поширених в українській літературі бурлесків і травестій, вони по-справжньому першими починають вести мову в серйозному та поважному дусі. Один з піонерів українського романтизму П. Гулак-Артемовський писав, що вирішив у своїх баладах «спробувати, чи не можна малоросійською мовою передати почуття ніжні, благородні, піднесені, не примушувати читача чи слухача сміятись, як від „Енеїди“ Котляревського і від інших, з тією ж метою писаних віршів». Романтики утвердили в українській літературі нові жанри: баладу, історичну й ліро-епічну поему, думу й медитацію, трагедію й драму, громадянську й інтимну лірику. Вони розширили проблематику літератури, дали поштовх розвиткові художньої фантазії та умовних засобів, виступили на захист творчої особистості й усього народу.

2. -3. Течії в українському романтизмі та їх зв'язок з тенденціями розвитку англійського, французького, німецького романтизму. Байронічна течія та її представники. Вальтер-Скотгівська течія (П.О. Куліш, М. Гоголь). Фольклорна течія. Гофманівська течія. Українські школи в чужих романтичних літературах, зокрема в польській та російській

Представники романтичної літератури:

• у Франції — Віктор Гюго, Жорж Санд, Александр Дюма-батько;

• у Німеччині — єнська школа (А. В. та Ф. Шлегелі, Новаліс, Ф. Шлеєрмахер, Л. Тік), гейдельберзький романтизм (Г. фон Клейст, брати Грімм), Генріх Гейне, Е. Т. А. Гофман;

• в Англії — «озерна школа» (В. Вордсворт, С.Колрідж, Р. Сауті), «лондонські романтики» (Ч. Лем, В. Хезлітт, Лі Хант), П. Б. Шеллі, В. Скотт, Дж. Байрон;

• у США — В. Ірвінг, Г. В. Лонгфелло, Ф. Купер, Г. Мелвілл.

• у Польщі — А. Міцкевич, Ю. Словацький.

• в Україні — М. Костомаров, Є. Гребінка, Т. Шевченко, П. Куліш.