1.2. Масово-комунікаційний діалог в Інтернеті

Якщо говорити про виникнення мови як про початок історії людства, то в хронологічному порядку зазвичай називають три інформаційно-комунікаційні революції, пережиті людським суспільством: виникнення писемності; виготовлення друкарського верстата Гуттенбергом; використання електронних мас-медіа.

Поява нових мережевих телекомунікаційних технологій і, перш за все, створення глобальної мережі Інтернет має всі підстави бути названою черговою інформаційно-комунікаційною революцією.

Соціологічні дослідження масової комунікації можна умовно розділити на два періоди: з початку ХХ століття до його середини і з середини ХХ століття до наших днів [13, с. 78].

Крім класифікації досліджень на основі ланок комунікаційного процесу, зазвичай виділяють дослідження за формою масової комунікації: радіо, телебачення, преса, Інтернет і т.д. [19, с. 107].

В узагальненому вигляді функції засобів масової комунікації А. Чугунов формулює таким чином:

1) інформування;

2) формування думки;

3) конативна (поведінкова);

4) рекреаційна;

5) спілкування [38, с. 15].

Основні функції засобів масової комунікації при взаємодії з гілками державної влади:

• забезпечення прозорості механізмів у діяльності гілок влади;

• участь в розробці стратегії і тактики соціального розвитку;

• для політичних партій і рухів засоби масової комунікації є плацдармом для реалізації їх функцій, слугують для інформування громадськості;

• будучи самостійною індустрією, засоби масової комунікації незамінні для бізнес-структур, по-перше, з точки зору рекламних технологій, по-друге, для створення позитивного іміджу в свідомості громадськості;

• для суспільства в цілому основними функціями засобів масової комунікації є залучення людей до участі у вирішенні соціальних проблем і задоволення інформаційних потреб [38, с. 19].

Отже, соціологія масової комунікації протягом усієї своєї історії зверталася до дослідження основних ланок комунікаційного процесу: комунікатора, змісту масової комунікації та її аудиторії. Кожній із ланок процесу комунікації відповідають певні методи і методики.

Інтернет – це глобальна соціально-комунікаційна мережа, призначена для задоволення інформаційно-комунікаційних потреб індивідів і груп за допомогою використання телекомунікаційних технологій [34, с. 71].

В запропонованій дефініції, на думку О. Гриценко, відображені такі відмінні ознаки Інтернету:

1) соціально-комунікаційна сутність мережі, обумовлена комунікаційно-просторовою і комунікаційно-часовою функціями, тобто здатністю забезпечувати рух інформації в просторі і часі;

2) призначені для задоволення інформаційно-комунікаційних потреб індивідів і соціальних груп, обумовлених їх прагненням до соціалізації та самореалізації;

3) входження в систему електронної комунікації завдяки використанню комп'ютерної бази і телекомунікаційних технологій;

4)  глобальні масштаби [10, с. 69].

Для Інтернету характерні в тій або іншій мірі всі характеристики, наведені в теоретичній моделі системи засобів масової комунікації Г. Гербнера.

Таким чином, є всі підстави для віднесення Інтернету до числа засобів масової комунікації. Однак до цього числа можна віднести не всю глобальну систему, а лише ту частину ресурсів, за допомогою якої поширюється масова оперативна інформація.

А. Шадриним проведено порівняльний аналіз споживання масової інформації з Інтернету і традиційних засобів масової комунікації: преси, радіо, телебачення. На підставі проведеного аналізу науковцем було зроблено припущення про найбільш високий рівень активності і вибірковості сааме Інтернет-аудиторії, а також про особливу роль Інтернету в розвитку інформаційної культури суспільства [39, с. 191].

Розглянувши правові аспекти функціонування Інтернету як засобу масової комунікації, науковці дійшли висновку, що чинне українське законодавство про засоби масової інформації (комунікації) суперечить віднесенню Інтернету до числа засобів масової комунікації [].

Однак, на думку М. Назарова, юридичний закон не може бути серйозною підставою або бар'єром для генерування об'єктивних наукових висновків. Адже від того, що будь-який засіб не є засобом масової інформації (комунікації) згідно із законодавством, проте воно не перестає функціонувати відповідно до об'єктивних наукових (не юридичних) законів, що описують масово-комунікаційні процеси. Це, в першу чергу, стосується Інтернету [26, с. 127].

Отже, теоретичний аналіз показав, що є всі підстави для віднесення Інтернету до засобів масової комунікації. У зв'язку з цим для соціологічного аналізу Інтернету цілком можна застосувати методологічні підходи, що використовуються для дослідження інших форм масової комунікації.

Будучи засобом масової комунікації, Інтернет водночас відіграє особливу роль у формуванні нової інформаційної культури, сприяє становленню новітніх діалогових форм спілкування з аудиторією.