Розділ і. Методологічні основи дослідження ролі соціальних мереж у сучасній журналістиці

1. 1. Теоретико-методологічні підходи до дослідження масової комунікації

Нині науковці докладно аналізують основні положення теорій і концепцій масової комунікації в рамках різних соціологічних поглядів, викладених в роботах вітчизняних і зарубіжних соціологів, філософів, психологів, політологів.

Особлива увага в наш час приділяється системно-діяльнісному підходу, згідно з яким масова комунікація трактується як вид духовно-практичної діяльності, тобто діяльності із трансляції, перенесення в практичну свідомість цінностей спеціалізованої свідомості в формі оцінок, які завжди є оцінками тих чи інших соціальних спільнот, груп [39, с. 188].

Для виявлення специфічних характеристик досліджуваного феномена, а також його місця в соціумі М. Вершинин визначає суб'єкт, об'єкт і функцію масової комунікації як діяльності.

Суб'єктами масової комунікації виступають суб'єкти впроваджуваних цінностей, тобто соціальні спільноти, групи, які прагнуть представити власні цінності в якості загальних для всього суспільства, і, відповідно, свої оцінки в якості загальнозначущих, свої соціальні установки в якості загальних для всіх [8, с. 71].

Об'єктом масово-комунікаційної діяльності є масова свідомість [1, с. 36].

Функцією масової комунікації як діяльності є перенесення, трансляція в масову свідомість тими чи іншими соціальними групами певного фрагмента продуктів спеціалізованої свідомості в формі оцінок певного виду явищ і фактів, актуальних з громадської і тимчасової точок зору [1, с. 37].

З точки зору системно-діяльнісного підходу, сутність масової комунікації осягається тільки методами теоретичного аналізу, в той час як дослідження її з боку явища, змісту і форм передбачає також застосування методів емпіричних досліджень, результати яких сприяють оптимізації функціонування всієї системи масової комунікації [1, с. 38].

А. Шадрин проводить порівняльний аналіз понять «масова інформація» і «масова комунікація». Ці поняття, на думку науковця, не збігаються і навіть не перетинаються. Інформація існує практично скрізь − як в природі, так і в соціумі. Ця інформація існує об'єктивно, тобто незалежно від наших знань про неї. Комунікація, в свою чергу, є суто соціальним явищем і здійснюється за допомогою різного роду інформації [39, с. 189].

Тобто, інформація є засобом актуалізації комунікації як процесу, але не навпаки, тому що інформація актуалізується в свідомості індивіда найрізноманітнішими засобами, наприклад, спостереженнями за навколишнім світом.

В. Щербина звертає увагу на те, що комунікація будь-якого виду передбачає, на відміну від інформації, наявність свідомості. Змішання понять інформації та комунікації пов'язане з тим, що соціальна інформація, що циркулює на всіх рівнях соціуму, також передбачає наявність свідомості, як втім, і всі соціальні процеси, пов'язані з діяльністю людини [41, с. 158].

О. Гриценко зауважує, що функція впливу на аудиторію належить не інформації, а комунікації як соціальному процесу, який реалізує цю функцію за допомогою інформації. У зв'язку з цим буде коректним при описі масово-комунікаційних процесів використовувати термін «засоби масової комунікації», або «засри масових комунікацій», маючи на увазі множинність технічних каналів масово-комунікаційного впливу [10, с. 103].

Термін «засоби масової інформації» був основним при описі масово-комунікаційної діяльності в дослідженнях радянського періоду. З точки зору сучасного рівня розвитку соціології масової комунікації, застосування терміна «засоби масової інформації» не є грубою помилкою. просто він арактеризує діяльність масової комунікації з боку явища, але не суті [10, с. 105].

Іншими словами, масова комунікація є масово-інформаційною діяльністю, тобто сутністю масової комунікації, яка проявляється у вигляді масової інформації.

О. Ануфрієва звертається до основ концепції інформаційного суспільства. Звернення до зазначеної концепції цілком зрозуміло. Багато в чому завдяки саме Інтернету і його можливостям відбувається становлення інформаційного суспільства [4, с. 111].

Інформаційне суспільство − це суспільство, в якому більшість працюючого населення зайняте виробництвом, зберіганням, переробкою, розповсюдженням і реалізацією інформації, особливо вищої її форми – знань [4, с. 112].

Найважливішими стратегічним ресурсами в інформаційному суспільстві стають інформація і знання.

Велику увагу сучасні науковці приділяють розгляду теоретичної моделі масової комунікації. Система засобів масової комунікації має певні характеристики, які є характерними для теоретичної моделі.

С. Барматова вважає, що найбільш повно і адекватно представлені дані характеристики в моделі, запропонованої в 60-ті роки минулого століття Г. Гербнером:

1. Засоби масової комунікації включають в себе дистанційні способи передачі інформації, максимально доступні аудиторії.

Ця доступність може бути розглянута:

− у фізичному сенсі, коли інформаційна інфраструктура досягає необхідної насиченості на всьому ареалі проживання аудиторії;

− в економічному сенсі, коли споживання інформації фінансово доступне найширшим масам населення [6, с. 158].

2. Інформація адресується великим масивом розрізненій і анонімній аудиторії [6, с. 158].

3. Система функціонує як виробництво, що підкоряється основним законам бізнесу; як корпоративне виробництво зі своїми соціальними цілями; як конвеєрне виробництво з максимальним розподілом праці, де кожен учасник має вузьку спеціалізацію і в малій мірі визначає вихідні параметри готового продукту.

4. Джерелом інформації для системи засобів масової комунікації є не особистість, а формальна організація зі своїми стандартами якості продукції і професійними вимогами до працівників.

5. Виробництво інформації в системі складне технологічно [6, с. 159].

6. Для аудиторії засобів масової комунікації характерна риса, яку можна визначити як стійкість, регулярність відносин.

7. Взаємовідносини інформаційного продукту і споживача підпадають під дію законів ринку, де відбувається обмін продукту на гроші і увагу споживача [6, с. 160].

При розгляді масової комунікації як процесу найбільшу популярність серед дослідників має модель Г. Лассуелла, запропонована в 30-і роки XX століття: «ХТО − повідомляє ЩО − за яким КАНАЛОМ − КОМУ – з яким ефектом» [6, с. 160].

Незважаючи на безліч лінійних моделей комунікації (К. Шеннон і У. Уівер, У. Шрам, Д. Берло, Ю. Воронцов і ін.), нелінійних (Т. Ньюкомб), циркулярних (Г. Малецький), багатоступеневих (П. Лазарсфельд і Р.Мертон) і т.д., наведена модель Г. Лассуелла може бути використана для опису будь-якого комунікаційного процесу (в тому числі, масового).

В системі масової комунікації, на думку С. Іванова, також існують загальні умови, необхідні для її функціонування:

− масова аудиторія, яка володіє певною спільною ціннісною орієнтацією;

− cоціальна значущість інформації, що сприяє виникненню, поширенню і підтримці функціонування масової комунікації;

− відповідні засоби, що підтримують процес функціонування масової комунікації;

− багатоканальність здійснюваних комунікацій і варіативність комунікативних засобів (забезпечується паралельним використанням візуального, аудитивного та аудіовізуального каналів, варіативністю мови) [6, с. 161].

Б. Головко зосередив увагу на виявленні характеру інформації, поширюваної в процесі масової комунікації (або, за допомогою якої актуалізується масова комунікація). У цьому сприяє підхід, описаний в роботах Ю. Левади − так звана структурна інформація, яка освоюється індивідом на ранній стадії соціалізації за допомогою традиційних типів спілкування (міжособистісне спілкування в родині, малій групі, школі) і становить своєрідне ядро структури особистості: переконання, установки, ціннісні орієнтації [9, с. 120].

В подальшому стійку орієнтацію людини створює фундаментальна інформація, яка долучає особистість до професії, науки, мистецтву − це вже більш пізній етап входження людини в суспільство. Така інформація надходить до індивіда переважно по каналах спеціальних комунікацій. Порівняно зі структурною інформацією, вона формує його знання і інтереси більш актуального характеру.

Оперативна інформація актуалізує для кожного індивіда морально етичні, правові, ідеологічні і інші норми сьогоднішнього суспільства.

Переважний канал поширення такої інформації – масові комунікації. Якщо поглянути на цей процес в динаміці, частка оперативної інформації (щодо структурної та фундаментальної) помітно зростає в свідомості людини масового суспільства. Співвідношення цих прошарків на інформаційному зрізі суспільства уможливлює два висновки [9, с. 122].

По-перше, саме зміст інформації в цьому випадку виступає інтегруючим фактором, який долає групові перегородки всередині суспільства [9, с. 123].

По-друге, масова оперативна інформація носить надбудовний характер щодо двох базисних для індивіда і загальнолюдської культури прошарків структурної та фундаментальної інформації, але її вплив обмежується «поверхневим» становищем щодо системи цінностей, установок, переконань, базисних і для окремої особистості, і для певної культури [9, с. 123].

Отже, в процесі масової комунікації поширюється оперативна інформація. Найбільш адекватним для аналізу масової комунікації представляється системно-діяльнісний підхід. В процесі масової комунікації переважно транслюється оперативна масова інформація. Масова комунікація може бути проаналізована і оцінена із застосуванням відповідних теоретичних моделей: Г. Гербнера, Г. Лассуелла і ін.