2

Контрольні питання з дисципліни

1.Витоки української культури. Процеси міграції та міксації на теренах України.

Основні терміни теми: автохтони, берестяні грамоти, літопис, народні звичаї та обряди, Оранта, риторика, скоморох, храмова архітектура, фрески.

Витоки української культури. Культура Київської Русі.

Трипільська культура.

У визначенні українців як частини загальнослов’янського штибу визначну роль відіграв український археолог В.В.Хвойко, який у своєму дослідженні «Поля погребений в среднем Поднепровье» виступив з твердженням про етнічну тотожність слов’ян Київської Русі та неолітичної людності середнього Наддніпров’я, зокрема носіїв трипільської культури (V-III тис. до н.е.). Назва цієї культури походить від села Трипілля біля Києва, де Хвойко провів свої знамениті розкопки. Розвиток цієї культури тривав понад 2 тисячі років і охоплював не лише новокам’яну, але й бронзову та залізну епохи. Характерні особливості трипільської культури такі:

По-перше, трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство. Не цурались вони мисливства й рибальства.

По-друге, поселення зводилось на відкритих місцях, без оборонних споруд. Вони мали форму кола, середина залишалась порожньою й використовувалась як загін для худоби. Хати будувались каркасні, до 140 м.кв. площею. Стіни розписувались яскравим орнаментом. Житло було поділене на окремі кімнати, які призначались для різних членів родини. У хаті могли проживати до 20 осіб, а поселення налічувало понад 500 чоловік.

По-третє, трипільці жили великими родами, які очолювались жінками. Дослідження засвідчують, що суспільним устроєм у них був матріархат.

Виготовлення керамічних виробів побутового призначення, зокрема, горшків, мисок , глечиків, декоративної кераміки для прикраси житла. Ці вироби мали яскравий декоративний розпис і привабливий естетичний вигляд. Їхній художній рівень на той час був дуже високий.

Релігійні вірування та поховальні обряди. В їхніх житлах знайдено жертовники, що мають форму рівнокінечного хреста. Цей хрест розмальовувався вохрою і був прикрашений концентричними колами. Він знаходився на підвищенні, а біля нього розташовувались антропоморфні фігурки. Хрестовидні підвищення слугували місцями жертвоприношень Богам, яким поклонялись трипільці.Трипільська культура мала широку географію. Племена слов’ян заселяли на той час Придніпров’я, особливо густо був заселений правий берег Дніпра, а також Придністров’я. Вторгнення войовничих кочових племен зі Сходу знищило трипільську цивілізацію, дещо загальмувало розвиток її культури. Окремі елементи культури, а іноді й цілі її пласти, були успадковані іншими народами, що проживали в Україні. Вони були збережені, переосмислені й розвинуті в культурі цих народів.

На кінець бронзового віку на Україні припадає поява у Північному Причорномор’ї кіммерійців. Культура кіммерійців охоплює період з 1500 по 700 р.р. до н.е., її слід вважати продовженням трипільської . Слід зазначити, що в період кіммерійської культури на Україні у вжиток входить залізо, яке витісняє дорожчу бронзу. Постають численні городища, окопані ровами й обнесені валами.

СКIФСЬКА культура (VI-II ст. до н.е.) . З численних іранських племен найбільше культурних пам’яток залишили в Україні скіфи.

Вони поділялись на три суспільні групи: царських скіфів, скіфів - воїнів, що заселяли причорноморські степи і займалися скотарством, та скіфів-землеробів, які жили в основному у лісостеповій зоні Подніпров’я. Усе це засвідчує, що в Скіфії мало місце соціальне й майнове розшарування суспільства.

Оригінальна пам’ятка скіфської культури - зображення Бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській області. Існує точка зору, що культура скіфського періоду має міфологічний характер. При цьому деякі вчені спираються на міф про походження скіфів, що записаний Геродотом.

Скіфи мали свій пантеон Богів. За даними Геродота, особливою пошаною у них користувались сім головних Богів. Перше місце посідала Табіті - богиня вогню і стихії. Вона вважалася найбільш священною у всіх стародавніх індоіранських народів.

У скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає скіфське царство, територія якого простяглась від Дунаю до Дону.

Готи. На початку III ст.н.е. Південну Україну захопили германські племена ГОТIВ, підкоривши собі як тубільців, так і сарматсько-скіфське населення. Готи засвоїли скіфсько-сарматську і грецьку культури, прийняли християнство.

У IV ст. починається велика міграція народів зі Сходу. Через Україну проходять тюркські племена, які розгромили Готську державу у 375р. Східні слов’яни , що жили на території сучасної України, починаючи з IV ст., об’єдналися в державну формацію антів. Антів відрізняють від склавинів (південно-західних слов’ян). М.Семчишин і багато інших вчених вважають, що анти були безпосередніми предками праукраїнців. Уперше на історичній арені анти з’явилися в період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши готів (375р.), анти заволоділи Україною і розселилися по всій її етнографічній території в нинішніх кордонах. Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали «город» для спільного обробітку землі і боротьби з ворогами. Згодом навколо города виростали «остроги», як торгові центри, в яких поселялися купці та ремісники. Осідали в цих місцях і багаті люди. Етнографічній науці відомо більше двох тисяч таких поселень.

Держава антів проіснувала три сторіччя - від кінця IV до початку VII ст. Анти, що частково переходять на службу Візантії, як самостійний народ зникають з історичної арени під аварськими ударами, а слов’янські племена перегруповуються, зміщуючись з іншими слов’янськими і неслов’янськими народами. Поступово серед східних слов’ян формуються племені союзи. Автор «Повісті временних літ» називає такі племена, від яких походять українці:

поляни жили на правому березі Дніпра, біля Києва,

сіверяни - над Десною,

древляни - між Тетеревом і Прип’яттю,

бужани - вздовж Бугу,

уличі - над Дністром і Бугом,

тиверці - між Бугом і Прутом,

білі хорвати - на Прикарпатті. Серед цих українських племен провідне значення набувають поляни з центром у Києві, на яких у VII ст. вперше поширюється назва «Русь».

В IX-X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава - Київська Русь. Політичне об’єднання східнослов’янських і деяких неслов’янських племен сприяло їх етнічній консолідації, формуванню єдиної древньоруської народності, її культури. Вже у IX ст. Русь називали за її межами «Гардарікою», тобто «країною міст», адже у цей час виникають міста як центри торгівлі і ремесла.

В великих містах Стародавньої Русі було поставлено дерев’яні скульптури Перуна. Пантеон же, ймовірно, народився в уяві християнських книжників кінця XI і початку XII століття, які вважали, що язичництво мало політеїстичний характер і цим воно відрізняється від християнства.

На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджується писемність, складаються моральні та правові норми, розвиваються архітектура, скульптура (особливо дерев’яна), спостерігаються зародки театралізованих вистав, тощо.

Першими значними пам’ятками давньоруської писемності вважають угоди Русі з Візантією - 911, 945, 971 років, написані двома мовами - грецькою і руською. Свідченням загального поширення писемності у Київській Русі є знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенигороді (Львівська область). У більшості з них йдеться про господарські питання, а також сімейні відносини.

Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, легенди, байки, казки, тощо.

Ще в дохристиянський час склалися перекази, які пізніше були включені в «Повість временних літ» про Кия. Щека. Хорива і сестру їх Либідь, про помсту княгині Ольги древлянам за вбивство її чоловіка - князя Ігоря і т.д.

Розвивалося музичне мистецтво. Були різноманітні музичні інструменти - гудки, свірелі, гуслі, флейти і т.д. Виконавцями танців, пісень були скоморохи. Навіть деякі обряди, свята з язичницької релігії перейшли до Християнства (Івана Купала - Іоанн Христитель, Перун - Ілля Пророк і т.д.).

2.Зміст і особливості міфології слов’янського язичництва.

3.Хрещення Київської Русі: зміна світоглядних засад та їх художнього втілення.