І. Малкович Свічечка букви «ї»

Хай це можливо і не найсуттєвіше

але ти дитино

покликана захищати своїми долоньками

крихітну свічечку букви «ї»

а також

витягнувшись на пальчиках

оберігати місячний серпик

букви «є»

що зрізаний з неба

разом із ниточкою

бо кажуть дитино

що мова наша — солов'їна гарно кажуть

але затям собі

що колись

можуть настати і такі часи

коли нашої мови

не буде пам'ятати

навіть найменший

соловейко

тому не можна покладатися тільки на солов'їв

дитино

Л. Костенко

******

Сю ніч зорі чомусь колючі, як налякані їжачки. Сю ніч сойка кричала з кручі, сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»

Сю ніч квітка питала квітку: — Що ж це робиться, поясни? Тільки вчора було ще влітку, а сьогодні вже восени! 

********

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп. Цвіркуни й перепілочки припинили концерт. Чорногуз поклонився лугам і садам. Відлітаючи в Африку, пакував чемодан. Де ти, літо, поділось, куди подалось? Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось! Осінь брами твої замикала вночі, погубила у небі журавлині ключі. 

********

Розбігайтесь, людоньки, хто кудою! Горобець із білою бородою Що за диво дивнеє? На віку вперше бачу бороду отаку. Може, він старійшина чи мудрець? Може, він заслужений горобець? Ні, несе у дзьобику він пір'їнку. Пригодиться діточкам на перинку

Лірика про Майдан

Л. Максимлюк

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько сина ще не відпускав...

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий.

І рани їхні вже не їм болять...

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

А. Любка

Казав чоловік: мені не бачити сонця,

І дітей зустріну лиш біля могили.

У тілі моєму – свинець і стронцій¸

Але смерть мене не зупинила.

Його питали: якого чорта?!

Чому тобі не сиділось вдома?

Ти ж ніби людина другого сорту,

Тебе ж роками борола втома?

А він на це: страх пече і душить,

І від безсилля мене все боліло.

Крім зброї, у нас є мрії і душі.

Людина складається не тільки з тіла.

Режим стріляє в потилиці й спини,

Убивають людей мисливські гвинтівки.

А все, що ми можем – палити шини.

Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,

Тріпочуть на вітрі криваві знамена,

Вогонь облизує трупи і рани.

Україна бере початок із мене.

І знов питали: як снайпер поцілив,

Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?

Він відповідав: Я приїхав із Сміли.

В мене серце світиться від любові.

Я не був героєм і хотів лише жити,

Але пульс зупинився від пострілу ката.

Навіть мертвим я не покину битву,

Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,

Не може тривати вічно облога!

Нас не зупинить жодна міліція,

Єдиний наш вихід – це перемога!

Сашко Лірник

Темна хмара наступила,

Київ весь пітьма накрила –

Налетіли чорні круки,

Щоб узять дітей на муки!

Приспів:

Гей, гей, Україно!

Встань за дочку, встань за сина!

Опівночі дзвонять дзвони –

На Майдан до оборони!

На Різдво зірки палають,

В небі Ангели літають

Проти нас щити і лати

І рушниці і гранати!

Приспів:

Гей, гей, Україно!

Встань за дочку, встань за сина!

Опівночі дзвонять дзвони –

На Майдан до оборони!

Нам не страшно помирати,

Тільки страшно відступати

Честь і віра захистила –

Разом – воля, разом – сила!

Приспів:

Гей, гей, Україно!

Встань за дочку, встань за сина!

Опівночі дзвонять дзвони –

На Майдан до оборони!

Не за срібло, не за злато,

Боронімося затято!

Не з бандитами у владі –

З нами Бог на барикаді!

Приспів:

Гей, гей, Україно!

Встань за дочку, встань за сина!

Опівночі дзвонять дзвони –

На Майдан до оборони!

Нас уже не залякати

І нікому не здолати –

Українському народу

Вік не буде переводу!

Приспів:

Гей, гей, Україно!

Встань за дочку, встань за сина!

Опівночі дзвонять дзвони –

На Майдан до оборони!

Т. Власова

Я в такому, бачиш, відрядженні,

Звідки люди приходять незрячими.

Де ведуться якісь перемовини,

Найміцніші коктейлі замовлені.

Тут, забувши про маму з татом,

Називаються гордим птахом,

Полонених ганяють голими,

А для захисту цілять в голови.

Тут калічать і зносять повністю,

Відзначаючи День Соборності,

Викрадають, збивають з ніг,

Поливають водою в сніг.

Тут повітря – із газу вата.

Тут уже почали вбивати

Але, знаєш, тут кожен сяє:

«Переможемо. Обіцяєм».

І з здобутком, безмежно цінним,

Я приїду додому цілим.

О. Перехрест

Здраствуй, мамо, я – екстреміст.

Я ношу синьо-жовтий прапор,

їжджу під межигірську хату,

ланцюгами єднаю міст.

Знаєш, мамо, я – екстреміст.

Я співаю “іще не вмерла…”,

я вважаю “героям – слава!”,

я до чорта ночей провела

з ліваками та ультраправими.

Мамо, я тепер екстреміст.

За усі наші люті гасла,

за шоломи, шарфи і маски

Мені світить до десяти.

Тож домів можу я не прийти.

У системи окремий хист –

нам ламати хребти і ребра.

І сьогодні нам дуже треба

не віддати своїх під тиск.

І який тепер сенс мовчати?

Я не маю чого втрачати.

Мамо, я тепер екстреміст.

Т. Власова

Мама відправила сина,

Просила

Бути обачним.

Син обіцяв берегтися щосили:

«Мамо, не плачте».

Місяць минає, закони погіршали,

Прийняті жестами.

«Мамо, я просто не можу по-іншому –

Я на Грушевського».

Вулиця стала дуже болючою –

Що говорити?

Син повернувся – очі заплющені,

Прапором вкритий.

Сонце сховалось – негода.

Чи буде

Праведний суд?

Там, де учора проходив, сьогодні

Друзі несуть.

Мама заплакана, хрестить повсталих

Мовчки, без слів.

Сина не стало,

В неї віднині – мільйони синів.

О. Максимишин Корабель

Мамо, не плач. Я повернусь весною. У шибку пташинкою вдарюсь твою. Прийду на світанні в садок із росою, А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько, Вже слово, матусю, не буде моїм. Прийду і попрошуся в сон твій тихенько Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає I рана смертельна уже не болить. Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину За те, що віднині будеш сама. Тебе я люблю. I люблю Україну Вона, як і ти, була в мене одна.

В. Клічак

Монолог чоловіка із Котовська

Не називай мене, доню, фашистом.

Ти ‒ поза зоною в ріднім Котовську.

Совість моя перед Господом чиста,

Тільки слова твої ‒ шило у мозку.

Дні мої й ночі ‒ на барикадах.

Димом пропахнуті очі й душа.

Голос твій був - як єдина розрада.

Де він? Чому ти даєш відкоша?

Падають хлопці, мої побратими.

Кожен прикритий фанерним щитом.

Діється щось неймовірне із ними.

Це вигляда найжахливішим сном.

Доню моя, я стою тут за тебе.

Кулі свистять. Прошивають щити.

Нас, відчайдушних, жаліти не треба,

Може, молитва полине до неба,

Може, її промовлятимеш ти...