Ода до ліжка, або Колискова для себе

Ліжко моє —

моя поетична майстерня,

ліжко моє —

мій найщиріший друг

Ліжко чиєсь —

do you sleape English?

ліжко чиєсь —

schlafen Sie Deutsch?

Ліжко моє —

ліжко моє українське

ліжко моє —

то мій вселюдський борг

******

чи ти бавиш мене чи нудиш

залежить від мене

чи ти любиш мене чи не любиш

залежить від тебе

чи мені на тому залежить

голосую за незалежність

В. Голобородько

Стара хата

Із неба, із самого дна, упала хата,

яблуком перестиглим упала…

У цю хату не прийде м′ята,

Давно вона самотньою стала.

По долівці не балакають ноги,

повернувшись із дальньої дороги.

Ця хата не заходить на весіллі ходором —

сьогодні тут тихо як на похоронах.

І на широкій, як дорога. скатерті

паляниці курками не за скачуть,

і не піде дощ із блакитної стелі,

і мати блакитна на піч не постелить…

А одного разу сюди прийшов чоловік

і увесь став блакитною водою:

і стояла вода у хаті цілий рік,

а потім витекла крізь вікна і двері

неквапливою і тихою

ходою.

Дощ

Я уплетений весь до нитки у зелене волосся дощу,

уплетена дорога, що веде до батьківської хати,

уплетена хата, що видніється на горі, як зелений птах,

уплетене дерево, що, притихле, стоїть над дорогою,

уплетена річка, наче блакитна стрічка в дівочу косу,

уплетена череда корів, що спочивають на тирлі.

А хмара плете і плете

зелене волосся дощу,

холодне волосся дощу.

Але усім тепло,

усі знають: дощ перестане,

і хто напасеться,

хто набігається,

хто нахитається,

хто насидиться на горі,

хто належиться,

а хто прийде додому

в хату, наповнену теплом, як гніздо.

Б. Бойчук

Буря

Блискавка загрузла в чорну землю неба:

і з рани потекло вогнем в глибінь,

пропалюючи крізь орбіт дугасті ребра,

обвуглюючи метеорну тінь.

Прокотом лягли тяжкі громи і громовиці,

розчавлюючи вщент тіла плянет і зір;

і вдарив на поля густої дощовиці

доземний частокіл.

Вітри шмагали плечі рубцюваті,

місили глей з корінням знов і знов –

аж жилами гаїв, левад і сіножатей

забурилась тяжка зелена кров.

Майже колискова

Хлопчик:  Мамо,  сонце  знов  заснуло  на  сосні. Мати:              Заснуло,  сину,  між  гілками. Хлопчик:  І  гріє  там  хрущів? Мати:              З  жучками. Хлопчик:  І  тато  вернеться  тепер  з  війни? Мати:              Так,  сину  ...  з-під  далекої  землиці. Хлопчик:  Коли  не  буде  сонця  на  сосні. Мати:              Як  холодом  повіє  від  криниці. Хлопчик:  Бо,  ти  казала,  татові,  як  темно,  легше  йти. Мати:              Вночі  від  сонця  не  болять  його  очиці. Хлопчик:  Сьогодні  він  направду  вже  прийде? Мати:              Лягай.  І  він  тобі  присниться. Хлопчик:  То  засвіти  в  вікні,  щоб  він  не  заблудив. Мати:              Воскову  свічку  будемо  світити,                                    щоб  духи  праведників  прийняли. Хлопчик:  Вони  хотять  його  забрати? Мати:              Це  так  говориться  про  тих,  що  відійшли. Хлопчик:  І  повертаються  з  війни  до  хати. Мати:              Вертаються  у  сні. Хлопчик:  І  тато  принесе  мені  хрущів,                                    що  лазять  вечором  по  небі? Мати:              Лягай,  і  тато  назбирає  їх  для  тебе. Хлопчик  :  Щоб  тільки  уважав  і  місяць  не  розбив. Мати:              Він  знає,  як  по  небесах  ходити. Хлопчик:  А  для  тебе  тато  назбирає  квітів. Мати:              Спи,  дитино,  спи. 

Е. Андієвська

ДЕРЕВО

Вітри розносили сонця і сіно, Піском заносячи усесвіт, І очі грузнули від невбиральних видив. І крик, що коливав рівнину, Висів на нитці, мов жовток, І дерево, що розлилось по небу Біліше сонця, глибше океану, Те дерево, що розділяє межі ... Під яблунею не ходить людині.

******

Мій день такий короткий — Сплеск води і дорога, що зникає в хащах. Біжать гінці, не оглядаючись. Від ранку до вечора Міняються царства. Тільки дерево вічнозелене, Повз яке мандрівки народів, Поїть молоком Лоша, що заблукало.

Та жодна вістка не досягає призначення.

*******

Вітри  здирали  океану  шкіру і  сіллю  бризкало  в  уста, тяжка  півмісяця  сокира рубала  північ  на  хребтах биків,  що  кидались  на  береги. Бубнявіла  в  ногах  кора  пісків, мов  бубон,  били  з  глибини  припливи до  м’язів  каменя  гранчастих  і  шорстких.